Глава 7

Глава 7. 1240-1280 роки. Хто такі моголи? Історичні паралелі. Сарацени (алани) нападають на Русь, Куманію (Україну), Європу. 80-річна окупація східної частини Русі і Куманії (України). Хто були жертвами татарського ярма? Сарацени (алани) і моголи (казахи). Золота Країна (Сара Орда) стає "Алланією", робить перепис населення і приймає мусульманство. Грецькі імена у фін. Що це за країна Візантія? Реорганізація Великої Країни (Могол Орди). Про знищення німцями татарської спадщини аланів (сараценів)

226. Хто такі взагалі монголи і що таке Монголія?

У багатьох звичайних людей, які далекі від вивчення історії, виникають питання:

- чому історики поєднали західних азіатів, тобто, кипчаків (лат. татар) з монголами, якщо це зовсім різні народи, що живуть за 5 тисяч кілометрів одне від одного, мають різну зовнішність, мови, релігію і традиції?

- чому навала починається з монголів, а закінчується кипчацьким (лат. татарським) ординським ярмом?

- на підставі чого і навіщо з’явився термін “монголо-татари”?

- ким були насправді ці окупанти, які здійснювали ярмо, до якої нації вони відносились і що їх мотивувало?

Історія поволзької кипчацької (лат. татарської) держави під назвою "Сара Орда" (укр. Золота Країна) з різних світових джерел простежується до 1260 року. Після цього року згадка про Сара Орду зникають. Це я пов’язую з тим, що країна просто змінила свою назву, що є очевидним. Далі з цього року вона стала називатися “Алланія”, що чітко видно на Каталонському Атласі світу 1375 року. Потім вона також змінюватиме свої назви, наприклад: на Тартарію (з 1453 р.), на Росію, знов на Тартарію, знову на Росію тощо.

В офіційній історії сучасної Монголії немає взагалі згадки про Сара Орду, або “Золоту Орду”, укр. Золоту Країну. Так, в історії цієї держави зустрічається скромна згадка про Монгольську Орду (Монгольську Імперію), але, швидше за все, вона нав'язана прийнятою в громадськості думкою, що сучасні монголи також були частиною тієї імперії. З цією думкою самі монголи швидко і радісно погодились. Також на сайтах Монголії з історії показана карта Азії та Європи, де дрібними уривчастими лініями червоного та синього кольору показані місця тимчасового поселення та перебування деяких мандрівних невеликих монгольських племен в давні часи (що швидше за все є вигадкою), але не імперії.

Монгольські воїни, звісно, ​​існували. І дійсно, вони нападали на суміжні землі. І відомо, що головною жертвою в першу чергу ставав Китай як територія, що була розташована найближче за всіх, так би мовити: по-сусідськи. На півдні Монголії розташована пустеля Гобі. Вздовж цієї пустелі, захищаючись саме від монголів, мандарини (китайці) у 1100-их роках добудували ділянку античної Великої китайської стіни (кит. Чангченг) вздовж усього кордону з Монголією на захід в напрямок міста Дуньхуан. Сьогодні частина Монголії знаходиться у складі Китаю під назвою “внутрішня Монголія” - це неподалік від китайської столиці міста Пекін (англ. Beijing).

Сучасну державу Монголію часто плутають зі старовинною Могол Ордою (“Монгольською Імперією”), яка насправді належала в ті часи не монгольським, а кипчацьким (лат. татарським) націям. Така плутанина виникла через те, що в старі часи казахи, які відносяться до кипчацької (лат. татарської) мовної групи, та деякі інші кипчаки, наприклад, киргизи, називали себе “моголами” (лат. mongols, mongals, монголами), за іменем першого голови племені, яке означає “великий”, “знатний”.

Сумнівів немає, звичайно, в тому, що мали місце і династичні шлюби. Один із синів голови якогось племені монгольської національної й мовної групи міг одружитися на могольські (яській) принцесі, або навпаки, могольський принц міг привезти собі дружину з країни, яка називається сьогодні Монголією.

За версією істориків німецько-французької колонії “Російської Імперії”, саме “монголи” зруйнувавши вщент столицю Русі місто Київ, а також міста в Угорщині та Німеччині, поверталися на схід, кудись до річки Волги, там зупинялися величезним табором, жили, правили, встановлювали закони, збирали данину і навіть будували міста, наприклад, свої столиці - міста Сара (Саратов) та “Сара-Берке” (Беркімам, або Самара). І, мабуть, свої набіги вони робили з цих самих своїх міст. Ця зайнята та контрольована ними територія була нібито улусом (областю) монголів під назвою “Золота Орда”. Тобто, монголи грабували західні міста, забирали цінності і жінок, а потім перечікували на якісь буцімто невідомій нічиїй території. У цьому випадку дуже сильно дивує, чому ж вони не називали ці території також “Монголією” - назвою своєї, безперечно, великої імперії, якщо вони завоювали стільки міст і тримали під владою півконтиненту?

227. Дивацтва "монгольського" походу

За офіційною версією істориків, набіги на міста сьогоднішньої України Монгольська Імперія (укр. Велика Країна) здійснювала з початку 1200-их років. Україна в ті часи називалася Куманією і була у тісних династичних та торговельних стосунках з Руссю, як і сьогодні. Правителями Русі на той час були Владислав-Одомир I Оттович у 1205-1239 рр., потім Данило “Галицький” I Романович у 1239-1264 рр., а воєводою був князь Дмитро Романович, брат великого князя Данила “Галицького” I. Русь, або Велике князівство Руське, була на той момент вже розвиненою слов’янською державою, відомою в Європі. А Куманію (або Україну), яка на той час теж була відомою міцною незалежною кипчацькою державою, очолював каган Кутень-Займан I Сутийович у 1223-1248 рр.

В цей же час, монгольська держава Монголія з перших років свого виникнення, замість того, щоб зайнятися своєю економікою, законотворчістю, освітою, книгодрукуванням і містобудуванням, - натомість обирає завоювання нових територій шляхом кровопролитних воєн. Тобто, нове державне утворення, яке тільки нещодавно завершило стадію родових об’єднань, раптом одразу стало розвиненим та підготовленим у військовому плані, мало високоякісне екіпірування та спорядження, величезне мотивоване військо з кіньми, організувало обози з провізією, щоб годувати в поході кілька тисяч коней і воїнів. В результаті монгольське військо буцімто змогло подолати 7000 км до Русі і після цього ще успішно воювати багато століть проти більш розвиненої держави, далеко від своєї монгольської Батьківщини.

228. Історичні паралелі

Наприклад, великий полководець з дуже розвиненої держави Франції - Наполеон Бонапарт - у майже цивілізованому 1812 році пройшов лише 2500 км жебрацькими рівнинами Литви, Русі та Московії (сьогодні у складі Росії), підвладним тоді австрійським намісникам колонії “Російської Імперії”. Там його армія ледве могла здобувати корм для коней та провізію для війська. Коли він дійшов до міста Москви (або Перуму, мокшанської столиці колишньої Московії), його війська почали голодувати, після чого через два місяці Наполеон Бонапарт відвів своїх воїнів назад в Західну Європу. І додому вони ледве дісталися, й при цьому далеко не всі - багато хто з французьких солдатів загинув від голоду та холоду.

І це сталося за тих умов, що в такі недавні часи мистецтво вести війни було поставлено на “широку ногу”, тобто держави вже мали великий досвід з формування польових їдалень, спорядження обозів з теплим одягом та черевиками для армії, кормом для коней. А саме важливе те, що Франція у 1800-их роках була набагато більш розвиненою державою, ніж Монголія в 1200-их роках. І йти французькому війську потрібно було всього 2500 км, по рівній місцевості, серед лояльного населення, бо жителі колишніх Литви, Русі та Московії зустрічали Наполеона Бонапарта як визволителя від колоніалізму й монархізму - це відомий історичний факт. Місцеві мешканці усіляко допомагали французькій армії, годували і навіть одягали. А монгольському війську довелося йти 7000 км через високі гори Алтаю, через неходжені болота, рівнини, дуже широкі річки та найголовніше - крізь вороже населення.

А скільки, цікаво, монголам потрібно було часу, щоб подолати 7000 км із Монголії в західне руське (тобто русинське) місто Лева (Львів). Географічна інтернет-карта “google maps” показує, що це було б 1400 годин, тобто приблизно 2 місяці безперервної ходьби. Плюс зупинки для відпочинку, сну, для набігів на селища, для пошуку корму коням, для приготування їжі. На це накинемо три чверті доби. Тобто уявімо, що монголи крокували по 6 годин на добу, і даємо 18 годин на все інше. Тобто в дорозі одну чверть часу вони просто йшли (2 місяці), а три чверті займалися господарством і, мабуть, розбоєм (6 місяців). Всього добиралися приблизно 8 місяців. А якщо взяти до уваги військову відсіч місцевих націй, то треба додати час на проведення боїв та збирання поранених. З огляду на все це, та нація, яка сьогодні називається монголами із сучасної країни Монголії, у ті часи просто не мала жодного шансу дійти з військом і битвами до Русі і Куманії (грец. Перікопи, укр. України), і навіть до Московії (країни мокш).

229. Дивацтва “монголо-татарського ярма” “на Русі”

В історії Росії довгі роки писали про “монголо-татарське ярмо на Русі”. Тобто, мається на увазі те, що після “Монгольського нашестя” ті народи, що були завойовані, потрапили під багаторічне ярмо. Під ярмом малася на увазі залежність населення від монгол і виплата монголам данини.

Розберемо, про що взагалі йдеться. Отже, згідно з пропагандистською версією подій, вигаданою близько 200 років тому, відбувалося нібито таке. Сучасні монголи на початку 1200-их років захопили Русь і кілька століть поспіль тримали населення під ярмом - тобто, під окупацією. І вони змушували платити данину монгольській владі. А що це означає? Це означає те, що самі монголи повинні були бути фізично присутніми на території Русі, і утримувати тут же чисельну армію для того, щоб контролювати місцеве населення, тримати мешканців в покорі. Монгольська армія повинна була перевершити руську армію силою та оснащенням.

Захоплені території вони нібито самі назвали “Золотою Ордою”, з головним містом Сара. Вчені Росії пишуть у своїх статтях, що не знають точно, де знаходиться це Сара, хоча і не заперечують, що місто розташоване десь на річці Волзі (тат. Ідель). Монголи, або монголо-татари збирали данину з русскіх, погрожуючи їм. Награбоване добро чи то монголи, чи то татари (це представники різних мовних груп) звозили до своєї столиці Сараю, або десь добре ховали, а може й відвозили до Монголії - про це історії сором’язливо мовчать. А керманичів монголів звали Чингісхан та хан Батий.

Незабаром “русскій відважний народ” вигнав чи то монголів, чи то татар з Русі раз і назавжди, провівши історичну битву, яка називалася “стояння на Угрі” у 1480 році. При цьому кипчацьку (лат. татарську) орду очолював Ахмат, а росіян - цар Іоанн III.

І у мене, як і у багатьох, з приводу вищезазначеного також виникли питання. Наприклад, географічні: як це монголи протягом 240 років управляли збором данини й пригніченням безпосередньо з Монголії, на відстані 5000-7000 км? І яке відношення до цього мають західні татари (кипчаки), що жили на річці Волга в 5000 км від Монголії, і яких дуже добре описав Марко Поло. Де вони "виходять на сцену"? Вочевидь, що татари були союзниками, родичами, або навіть намісниками монголів. І хто ж мається на увазі під словом “татари” - невже сучасна нація “татари” з Татарстану (м. Казань), котрі раніше називалися волзькими булгарами (болгар), або так звані “казанські татари”?

В історії є, звичайно, випадки, коли одна країна керує іншою здалеку. Це, наприклад, коли Голландія, Англія, Франція і Австрія колонізували ‘Білу Русь або Московію’ з метою переселення та заволодіння природними ресурсами, або Британія колонізувала пізніше Індію для отримання багатств. Але така колонізація почалася вже за часів розвинених технологій, активного будування транспортних шляхів, починаючи з 1700-их років, й тривала до середини 1900-их, тобто близько 200 років. Але на якому рівні були Голландія, Німеччина, Франція і Британія у ті часи, й на якому рівні розвитку знаходилася Монголія в 1200-ті роки - це дві величезні різниці. У Монголів не могло бути ані ресурсів, ані сил впровадити таку колонізацію, причому, колонізацію держав, що були на той час значно більш розвиненими, аніж сама Монголія.

До того ж, за історичними “фактами” виникає враження, що монголи не залишалися на захоплених територіях та в зруйнованих ними містах, а просто робили набіги. Куди ж вони поділися потім? Чимчикували 7000 км назад до Монголії, через високі снігові гори Алтаю? Щоб що? Щоб через декілька місяців знову зробити набіг завдовжки 7000 км? У цьому немає ніякої логіки. У 1237-1239 рр. завойовники пройшли крізь Казахстан, Тюркменістан, Персію з південного боку Каспійського моря, а також Башкортію, волзьку Булгарію (сучасний Татарстан), Чувашію, Артанію (Мордовію) з північного боку, і після цього вже напали на московські і руські землі. Потім кудись поділися, напевно йшли 7000 км назад додому до Монголії, або були зайняті, вірогідно, заснуванням “Золотої Орди” на Волзі, і в 1241 році знову вирішили повернутися з набігом на Київ. За даними сучасної російської історії монголи з татарами правили усюди на величезній території на захід від Монголії. І в цей же час вони робили підтверджені азіатськими істориками атаки на Китай і Японію. Тобто, виходить, вони вже тоді були здатні воювати на чотири фронти?

Що ми бачимо? Розвинена Європа, у якої були в ті часи вже повноцінні міста, активно будувалися замки, розвивалося лицарство, були свої армії, - отож жодна з європейських держав не займала такої великої території за площею у вигляді однієї держави. А монголи, у яких міст і в Монголії особливо не було, спосіб їхнього життя та управління економікою і військом не сильно були розвинені - раптом змогли побудувати в чужих країнах міста та протягом 240 років контролювати величезну територію. Чи можливо це взагалі? Адже протягом стількох років зазвичай найпримітивніші феодальні поселення можуть розвинутись у князівства, а потім у держави. А ось монголи, такі розумники і завойовники, раптом після 240 років влади забули, як збирати данину, згорнули свої намети і пішли додому в Монголію, де відразу ж перетворилися на країну зі слабкою економікою, що тільки розвивається. Це викликає думки про те, що не все так однозначно з цими “монголами”.

Це призводить до висновків, що окупантами була зовсім не сучасна нація монголів із Монголії, як написано в усіх російських і радянських підручниках, а географічно більш близька нація. І якщо Русь грабувалася з боку Монголії, то чому ж тоді Монголія сьогодні така бідна злиденна держава, що розвивається? В сучасній “креольській” російській (русскій) мові кипчацькі (лат. татарські) слова становлять близько 30%. Але якщо ця держава Сара Орда (укр. Золота Країна) була монгольською, а не кипчацькою, то чому немає тоді монгольських слів у російській мові, немає фізичної подібності росіян з монголами (наприклад, епікантуса, тобто подвійного віка, або плоского обличчя), немає розкопаних монгольських речей і немає документів із монгольською писемністю? Чому в ДНК росіян зовсім немає генів монголів, але у великій кількості є фіни та західні азіати (тобто кипчаки)?

230. Навала кипчаків на руську (русинську, рутенську) столицю Київ

1240 - цього року сарацени (“золоті” ординці, вони ж алани, ерз. буртаси, або “поволзькі татари”) пройшли південними землями мокш через Рязанську і Тульську області в напрямку Русі. Вони пройшли землями русів, тобто через сучасну північну Україну. Полководцем сараценів (“золотих” ординців, або аланів) був сам великий хан Батий (Бату) I Джучієвич, онук бурятського принца Темуджина-Чингіса (Чингісхана) I Єсугейовича, праонук аланського правителя Дея-Сєчена I Мергуєвича. Сарацени (“золоті” ординці, або алани) руйнували всі міста на шляху, у тому числі місто Чернігів, місто Макар (в якому князем (мером) став Улай-Тимур), місто Юргія Великого, Переяслав та, за словами історика Рашид ад-Діна Фадл Аллаха, “корінну область Вези-Слава”. У 1240 році сарацени (алани) взяли в облогу Київ. Мером Києва в той час був князь Михайло, а обороною керував воєвода Дмитро Романович, брат великого князя Русі Данили “Галицького” I Романовича. У Києві в руській (русинській) церкві (візантійського, тобто грецького обряду) в ці роки працював митрополит Йосип.

В руйнуванні Русі і міста Києва також брали участь і могольські загони під проводом полководця Мунке Толуйовича, який стане в 1251-1259 рр. імператором Монгольської Імперії, або сучасного Казахстану.

231. Применшення російськими істориками значення руської (русинської, рутенської) столиці - міста Києва

За часів німецько-французької колонії “Російської Імперії” та московської колонії “Радянського Союзу” (або СРСР) російські історики усіляко намагалися применшити значення Києва. Також вони прагнули приховати активну політичну діяльність в Русі - такою була політика окупантів. Це називалося “денацифікація”, тобто стирання пам’яті про родовід нації. Тому й називали часто правителів Русі просто “князями” якихось неіснуючих “Галицько-Волинських” князівств, “галицьких престолів”, стверджували, що князі не сиділи у Києві, що вони весь час займалися тільки “міжусобицями” (тобто взаємною різаниною та отруєннями), що буцімто русинськими (сучасними українськими) містами керували сучасні русскіє (тобто алани) та що землі Русі взагалі стали “захопленими Литвою” (під терміном “Литва” вони мали на увазі сучасну Литву (Самогетію), а не старовинну Литву).

Російські історики часто зазначають, що нібито якийсь “добрий сильний князь” займався тим, що намагався об'єднати “Галицько-Волинське князівство” з іншими “територіями руських земель”. Інші історики пишуть, що хтось нарешті “зумів з’єднати Галицьке і Волинське князівства”, і тому подібне.

Але ж, насправді, усі ці князівства з самого початку були частиною і областями єдиної держави, яка мала назву “Велике князівство Руське”, або просто “Русь”, лат. "Рутенія". Ніхто там нічого не об'єднував, країна жила за такими правилами, які ми можемо побачити і сьогодні - є голова в центрі країни в столиці, і є князі, що головують та слідкують за порядком і розвитком на місцях, і які потім звітують в Київ. Ніяких постійних, як стверджують російські історики, сварок, бійок і міжусобиць між усіма цими князями не було. Звичайно, мали місце інтриги, протистояння, неприязнь, боротьба за владу - це все нормально для суспільства, але це відбувалося природно, демократично, у вигляді політичної конкуренції за посаду, що ми можемо спостерігати також і сьогодні.

За правління великого князя Русі Данила “Галицького” I Романовича столицю дійсно переносили тимчасово, бо саме у ці роки відбулася велика навала ворогів. Спочатку прийшло військо кипчацької нації поволзьких татар (сараценів, або аланів), а з ними й моголи з Монгольської Імперії (сучасні казахи). Агресори привели поперед себе мобілізованих ними на війну окупованих фін - мокшей і ерзян (лат. мордву). Саме це робиться і сьогодні, тільки кількість мобілізованих аланами націй збільшилася в рази. Сараценів (аланів) в ті часи очолював хан Коренза (Куремса). Під час цих навал, містечка і поселення східної Русі ворог перетворив майже в суцільні руїни.

Відомо, що великий князь Данило “Галицький” I Романович саме в Києві приймав послів від католицького Папи, які їхали з посланням до імператора Куюка і релігійного голови кипчаків Батия в сучасний Казахстан.

232. Сараценська (золотоординська, або аланська) навала на Західну Європу у 1241-1242 рр.

Після руйнування Києва моголи (яси, або казахи) закінчили війну. Вони пішли назад на південь, пройшли знову через куманські (українські) міста, які також були вже зруйновані, і в 1241 році вже повернулися додому й “розмістилися у своїх ордах” (тобто містах). Сараценів (або “золотих” ординців, аланів) і моголів (ясів, або казахів) російські історики при описанні цих подій, називають однією спільною назвою - “монголами”.

1241 - не дивлячись на відхід казахської (або “великої”) орди, сараценська (аланська, або русская) орда на Києві не зупинилась, а пішла ще далі - на захід.

Військо сараценів (“золотих” ординців, тобто аланів, ерз. буртасів) розділилася. Частина під керівництвом хана Корензи перейшла гори Карпати через гірський перевал “Руські ворота” (сучасний Верецький перевал), зайшла до Мадярщини (Угорщини), дійшла на південь до Словенії та Адріатичного моря. Друга частина сараценського війська пройшла з області Червоної Русі (Львівська область) далі, пограбувала слов’янські містечки Сандомір, Краків, і попрямувала в країну германської мовної групи Саксонію. Протягом навали відбулися знамениті битви біля угорського містечка Мухи, а також біля польського містечка Легниця. Німецько-польське військо очолював герцог Герніх Фроммен. На чолі золотоординців (аланів, або поволзьких татар) стояли Субедей, Байдар і Шибані. У Саксонії поволзькі татари дійшли до річки Ельби, до саксонського містечка Мейсен біля міста Дрездена, й незабаром повернули назад з награбованим. Далі сарацени (алани, або поволзькі татари) вдерлися в Австрію. Вони дійшли до австрійського містечка Вінер-Нойштадт, руйнуючи на своєму шляху поселення.

Мокшанський оцязор Пуреш I Тьокшоньович примусово, як ординський вассал, брав участь в цьому військовому поході на чолі свого мокшанського війська. При нападах сарацени (“золоті” ординці, або алани) гнали цих фінських воїнів перед собою. Якщо говорити сучасними термінами, то сучасні русскіє гнали росіян на загарбницьку війну до Європи поперед себе.

Тобто, саме поволзькі татари разом з волзькими фінами й здійснювали свої руйнівні набіги. Але через кілька століть, коли вони почали називати себе “русскіми”, то вирішили цей факт приховати. Тоді їхні історики чи то вигадали, чи то неправильно переклали слово “монгол” (точніше "могол", що означає “великий”) і почали стверджувати, що на них нападали орди нації монголів.

233. Так хто був жертвою ординського ярма?

Про мокшей Вільям Рубрук в книзі “Подорож до Східних країн 1253-55 рр. та Подорож Джона Карпіні до двору Куюк хана 1245-1247 рр.” (м. Лондон, 1900 р., перевидання 1998 р., Asian educational services, переклад на англійську W. W. Rockhill) пише: “Країна за Доном була гарна (прим. це земля татар сараценів), з річками та лісами. А на північ від неї в лісах жив народ моксель (москалі, або мокші). І не було у нього ані релігії, ані закону (тобто держави), ані міст. І жили вони у маленьких хатинках. Їхній голова і багато хто з них був убитий у Німеччині, бо татарська орда вела їх туди на війну. І були вони високої думки про німців і сподівалися, що ті врятують їх від орди.” Ось вам і татарське ярмо, і їхня жертва: північна волго-фінська народність мокші (лат. moxel, моксель, або москалі) страждала від навали та окупації з боку своїх кипчацьких (лат. татарських) сусідів - сараценів (“золотих” ординців, аланів, ерз. буртасів, “поволзьких татар”, або сучасних русскіх). І саме сарацени вели мокш та ерзю у складі свого війська на війну проти Русі, Угорщини, Німеччини тощо.

1241 - європейці розбили армію сараценів (аланів) під польським містом Легниця. Алани вели перед собою військо, що складалося з мобілізованих московитів (мокш) та ерзян. Так само алани роблять і сьогодні - вони окупують якусь територію, наприклад, куманське (українське) місто Донецьк або Команія (Маріуполь), потім на цій території насильно мобілізують місцеве населення в армію, та ведуть їх згодом на війну поперед себе, використовуючи як людський щит. Це військовий злочин.

1241 - цьогоріч війська аланів повернули назад, в Сара Орду (“Золоту Країну”, майбутню Алланію) на річку Ідель (ерз. Волгу). Навала кипчаків на Європу закінчилася. Протягом 1242 року сарацени (алани) частково покинули Русь і Куманію (Україну), окрім деяких територій.

234. Примітка про мокшей в Сара Орді (укр. Золотій Країні)

Російські “історики” називають мокшанського оцязора (правителя) Пуреша I Тьокшоньовича “Юрієм III Всеволодовичем”. Але мокші (лат. моксель, або москалі) ще не були хрещені, крім декількох десятків людей, які жили при монастирях латинського Папи. Тому християнських імен у них ще майже не було. Руські (нім. русинські, анг. рутенські) ж князі на території Московії ніколи не правили, бо руси зовсім не жадали “приростати територіями”, грабувати чужі ресурси та “підкорювати” фінські нації.

Роджер Бекон у своїй роботі “Opus majus” згадує, що “мордва” перебувала в авангарді “могольського” (тобто татарського) війська і вони брали участь у взятті міст Любліна, Завихоста, Сандомира і Кракова. За твердженням Бенедикта Поляка, “мордовський народ зазнав значних втрат, а їхній правитель (Пуреш I) убитий”. Про це ж писав і Вільям Рубрук у книзі “Подорож до Східних країн 1253-55 рр. та Подорож Джона Карпіні до двору Куюк хана 1245-1247 рр.” (м. Лондон, 1900 р., перевидання 1998 р., Asian educational services, переклад на англійську W. W. Rockhill). З Пурешем I також загинув його син Атямас. Вони сподівалися на допомогу з боку германців, що ординці сприйняли як зраду.

Ми бачимо, що часто західні історики починають називати мокш і ерзян однією загальною назвою - “мордва”. Але це дві різні нації. При цьому слід пам’ятати, що Пуреш I Тьокшоньович (який загинув в Німеччині) був саме мокшанським оцязором в Московії, а Пургас-Герислов I Всеволжевич (“Ярослав II Всеволодович”), засновник державності і батько Неврюя “Олександра "Невського” Ярославовича" - ерзянським інязором в Артанії (Мордовії).

235. Примітка про звичаї волго-фінських солдатів

Послання Вацького єпископа Гільому III Овернському 1249 р. містить дуже цікаві відомості про участь волзьких фін в західних походах кипчацьких (лат. татарських) військ. Автор послання вказує: “Почути точні відомості про них ми не можемо, бо попереду них йдуть деякі племена, іменовані “мордуанами”, і вони знищують всіх людей без розбору; і жоден з них не наважується надіти взуття на ноги свої, доки не вб'є людину, і, я думаю, ними були вбиті проповідники та брати-мінорити та інші посли, яких відправив для розвідування король Угорщини. Без вагань вони розорили всі землі і зруйнували все, що трапилося їм, до згаданої річки.” Тобто волзькі кипчаки, за свідченнями очевидців, коли чинили напади на Велике князівство Руське та інші країни Європи, то гнали на війну поперед себе мокшанських та ерзянських (мордовських) чоловіків, ймовірно тримаючи цілі їхні сім’ї у заручниках. Ці методи й сьогодні використовують російська армія та Федеральна служба безпеки (ФСБ, колишній Комітет державної безпеки, або КДБ) Росії.

Римсько-католицький місіонер, монах-домініканець Юліан з трьома супутниками в 1235 році відправився з охоронною грамотою угорського короля Бели через мордовські землі, враження від яких описав у своїх записках: “...проїхав річкою в п’ятнадцять днів царство ерзян (лат. Rеgnum Morduanorum). “Мордва” - язичники і до того жорстокі, що у них вважається нікуди непридатним той, хто не вбив багато людей, якщо хтось у них іде дорогою, несуть перед ним голови всіх людей, вбитих ним, і чим більше голів, тим краще він сам. ...Одружуватися тому не можна, хто не вбив людину.” Хочемо ми запитати, чи це правда? Що можна сказати. Судячи з жорстокості, з якою мокші, ерзяни, а потім піддані Російської Імперії, сучасні росіяни протягом століть захоплювали території інших держав, спалювали села, проводили зачистку та депортацію місцевих народів, не вбачаючи в цьому злочинів, та щиро вважаючи себе духовними людьми, то можна припустити, що описану монахом схильність вони мали. Саме тому вони змогли стати чудовими виконавцями чужої злої волі та потужним безстрашним військом у чужих агресивних руках.

Роджер Бекон, чернець францисканського ордену в 1268 році писав у своєму “Великому Творі”: “На північ ж від цієї землі татарської між Танаїсом (укр. Доном) і Іделєм (ерз. Волгою) живуть якісь народи... І обидва ці народи живуть на півночі, поруч з полюсом, але більш віддалений від півночі народ, який живе відразу за річкою Танаіс і званий “моксель”, підпорядкований “татарам”. І вони - язичники, що живуть абсолютно без закону, міст у них немає, але є хатини у лісах. Государя і більшість їх було вбито в Польщі поляками, алеманнами (сучасними німцями) і богемами (чехами). Адже татари повели їх на війну із поляками. А вони багато в чому підтримують поляків та алеманів, сподіваючись таким чином звільнитися за їхньої допомоги від татарського рабства…”

Зображення Книга “Подорож до Східних країн 1253-55 рр. та Подорож Джона Карпіні до двору Куюк хана 1245-1247 рр.” (м. Лондон, 1900 р., перевидання у м. Нью-Делі в 1998 р., Asian educational services, переклад на англійську W. W. Rockhill). Уривок про народ моксель (мокш) і тартарську орду

Тобто, вже тоді мокші (лат. моксель, укр. москалі) і ерзяни (лат. мордва) сподівалися, що германці їх звільнять. А що вийшло набагато пізніше? Германці (зокрема нація сакси та інші), навпаки, створили на їхній землі колонію-імперію, переписали їхню історію, перейменували на “русскіх”, змусили забути рідні мови, слов’янізували і закріпачили ще більше на кілька століть. Мабуть, саме в цьому таїться генетична ненависть мокшанського й ерзянського (або сучасних російських) народів до західних європейців.

Слід уточнити, що алемани, сакси, тевтонці (власне німці), а також фризи, тюринги, баварці тощо - це окремі нації германської національної й мовної групи, які сьогодні разом мають спільну державу Німеччину (самоназва Дойчланд, від старовинної назви "Teütschland"), лат. Германію. Французи й досі офіційно називають Німеччину назвою “Алеманія”.

236. Примітка про річку Мокша

У московському фольклорі життя московських царів прив’язується до річки Мокша. Справа в тому, що за старих часів сучасна річка Мокша (трохи на схід від м. Рязань) називалася Йов. Назву Мокша їй дали приблизно у 1679 р. А 800 років тому рікою Мокша називалася сучасна Москва-річка, однойменна під назвою народності мокша. Тому московитів часто й досі називають мокшами. Тобто стародавня річка Мокша - це і є річка Москва. Про це також згадано у пунктах 157, 207 цієї книги.

237. Мокші з 1241 року. Наручадь (Нарчатка) I Пурешівна, Тьокшонь II Пурешович

1241-1242 - Наручадь (Нарчатка) I Пурешівна - нова оцязорка, або “цариця”, Московії (прийшла після свого батька Пуреша I Тьокшоньовича). Ще відома під іменами Наровчат, Нарчат. Взяла на себе місію правительки Московії після загибелі її батька оцязора Пуреша I і брата принца Атямаса в Західній Європі. Нарчатка зібрала військо і спустошила тили сараценів (“золотих” ординців, або аланів). Про Нарчатку мокші складали легенди, про те, як вона билася проти полководця хана Тагая. Вона програвала битву, й тому кинулася разом із конем у річку Москву, яка в ті часи називалася Мокша. Їй вдячний московський народ вже в наші часи поставив пам’ятник, але на березі іншої ріки, сучасної річки Мокша Наровчатського району Пензанської області в Росії, на території колишньої Сара Орди (укр. Золотої Країни).

1242-1263 - Тьокшонь II Пурешович - новий правитель народу мокш (прийшов після своєї сестри Наручадь (Нарчатки) I Пурешівни). Він син правителя (оцязора) Пуреша I Тьокшоньовича. Його дочка Васса Тьокшоновна стала дружиною ерзянського принца і правителя Артанії Чилаукуна I Пургас-Герислововича (“Ярослава III Ярославовича”), який правив в Артанії у 1242-1263 рр., але переїде жити до мокшанської дружини і стане наступним правителем Московії у 1263-1271 рр.

238. Артанія (лат. Мордовія) з 1242 року. Чилаукун I Пургасович (“Ярослав “Тверський” III Ярославович“)

1247-1262 - Чилаукун I Пургасович (“Ярослав “Тверський” III Ярославович”) - новий інязор Артанії (прийшов після свого батька). Жив у 1230-1271 рр. Він син інязора Пургаса-Герислова I Всеволжевича (“Ярослава II Всеволодовича”) і мокшанки Єфросінії “Ігорівни” з поселення біля сучасного міста Рязань.

Сарацени (“золоті” ординці, або алани) вбили у Чилаукуна I Пургасовича (“Ярослава III Ярославовича”) дружину. Після цього він евакуювався до Плесковії, де одружився на Ксенії. Зібрав військо і прийшов допомогти мокшам звільнити від окупантів їхнє поселення Тораки (Тверь). Там він одружується з мокшанською принцесою на ім’я Васса Тьокшоновна і селяється у поселенні принца Тора - в Тораки (Твері), звідки й отримає своє прізвисько “Тверський”. Стає спочатку мером Тораки (Твері), куди ж мокші перенесли столицю з міста Перум після захоплення його сараценами (аланами, ерз. буртасами). Наступним правителем Московії у 1360-1383 рр. стане Алабуга “Окунь” I “Костянтинович” (“Димитрій-Фома III Костянтинович”), син “Костянтина Васильовича” і прямий потомок Пургаса-Герислова I Всеволжевича (“Ярослава II Всеволодовича”), автора Пургасової Волості - першого Закону Артанії (лат. Мордовії).

239. Татарське ярмо в країні мокшей і Артанії (лат. Мордовії), або залежність від орди

Як ми вже виявили, що “монгольську навалу” здійснили не сучасні монголи монгольської національної і мовної групи, а старовинні моголи, тобто казахи, або яси. І їм зовсім не потрібно було проходити по 7 тис. км через ворожі землі алтайців і кипчаків, а достатньо було перейти зі своєї власної території з північного узбережжя Каспійського моря (сучасної Атирауської області), через дружні території своїх родичів-кипчаків ногайців (м. Астрахань), й потім дістатися вгору річкою Ідель (ерз. Волга) всього 700 км до своїх кровних родичів сараценів (“золотих” ординців, або “поволзьких татар”, колишніх аланів, сучасних русскіх). А далі - вже на захід через землі мокшей до русів (русичів, або русинів). І так саме - з півдня через землі куманів (українців, колишніх хозарів) до Києва на територію русів, це біля 1500 км. Цей спільний похід підготовлене заздалегідь казахське (тобто "могольське") військо легко здійснило, за допомогою сараценів (аланів). Полководці і вони ж правителі сараценів (аланів) і моголів (казахів) - це алан Батий і казах Мунке - були двоюрідними братами, онуками бурята Темуджина-Чингіса (Чингісхана). Далі за території руського (русинського) міста Києва, в Західну Європу, як відомо моголи, тобто казахи, не пішли, а повернули назад через землі куманів (українців, колишніх хозарів, майбутніх “кримейців”) до Монгольської Імперії - сучасного Казахстану.

Усі народи пострадянського простору добре знають чи просто чули термін “монголо-татарське ярмо”. Сьогодні цей застарілий термін у російських підручниках називають терміном “залежність російських земель від Орди”. З формулювання де-не-де прибрали застаріле слово “ярмо”, а назву “моголи” або латинське слово “татари” замінюють словом “орда”, назву держави Золота Країна, або Сара Орда, “Золота Орда”, часто змінюють на просто “Орда”, або “волзька орда”. Казахів називають “велика орда”, що є прямим перекладом назви “могол орда”, тобто “країна великих”. Те, що російські історики старовинне кипчацьке слово “моголи” або “монголи” (стару назву казахів) прибрали або переклали - це добре і правильно, але ж при цьому вони навмисно приховали слово “татари”. Слід зазначити, що руси (русичі, або русини) по відношенню до кипчаків використовували стару грецьку та нову латинську назву “татари”.

Якби люди знали й визнавали свою споконвічну історію, то її ніколи не доводилося б переписувати. Змінюють історичні терміни тоді, коли хочуть змінити акценти, впровадити якусь зручну вигадку відповідно до політики держави.

Це ординське ярмо названо також однією з причин відставання Росії від цивілізованих країн. Хочу застерегти, що усі російські історичні статті про “ординське ярмо” або рос. “іго” - це абсолютна фантазія, від інтерпретації імен князів до подій і дат. Тепер давайте розберемось.

240. Сарацени (“золоті” ординці) і моголи - це різні кипчацькі (лат. татарські) нації

Якщо ж припустити, що навала моголів - це одне, а ординські набіги і ярмо - це цілком інше, і що це зовсім не пов'язані одна з одною події, то тільки тоді починає проявлятися логіка.

Стає очевидним, що навалу одноразово здійснила одна нація, яка постійно проживала на схід від Каспійського моря. Дісталися земель ногайців й куманів їм було нескладно. Землі ногайців - це сучасні Астрахань і Волгоград, а землі куманів - це сучасні Ставрополь, Краснодар, Волгодонск, Ростов-на-Дону, південь Воронезької області, Луганськ, Донецьк, Рог Тагана (укр. мис Сокола, або Таганрог), Маріуполь, Запоріжжя, Херсон, Рог Криви (укр. Кривий Ріг), Миколаїв, Одеса, Сімферополь, Ізмаїл, Тирасполь. Щоб досягнути цих території, завойовникам потрібно спочатку було пройтися вздовж північного узбережжя Каспійського моря, причому частину шляху йти власними територіями. А від земель ногайців вже недалеко було підніматися по Волзі до країни поволзьких татар (золотоординців) до міст Саратов, Самара, і вже звідти - до ерзі (мордви) і мокшей.

А ось часті набіги й ординське ярмо впроваджувала вже зовсім інша нація, яка, як і моголи (яси, або казахи), також відносилася до кипчацької (лат. татарської) мовної групи, але постійно проживала на річці Ідель (ерз. Волга). Тобто, моголи і сарацени (“золоті” ординці) - це були зовсім різні нації, вони мали різну мету, жили на різних територіях й розмовляли різними мовами, хоча й однієї кипчацької (лат. татарської) мовної групи. "Золоті" ординці і моголи (казахи) співвідносилися між собою так, як наприклад, слов'яни поляки зі слов'янами чорногорцями, або германці голландці з германцями баварцями, або латини іспанці з латинами румунами - тобто генетично подібні, але при цьому досить різні, і мови їхні подібні в чомусь, але в той же час теж різні.

Військо сараценів (“золотих” ординців), тобто татар, точніше “поволзьких татар” з річки Ідель (рез. Волга) - йшло на чолі з великим ханом Батиєм (Бату) I Джучієвичем. Нагадаємо, що Батий (Бату) I був онуком імператора Монгольської Імперії Чингісхана, або Темуджина-Чингіса I Єсугейовича, який за національністю був бурятом. Буряти відносяться до монгольської національної й мовної групи. Але Темуджин переїхав до казахської дружини (однієї із перших своїх дружин), де від її кипчацьких родичів отримав кипчацьке (лат. татарське) ім’я Чингіс й залишився правити.

Сусідні народи, як ми знаємо, дуже часто укладали монархічні шлюби. Але це не відіграє великої ролі, тому що національність одного з принців чи принцес жодним чином не змінює національності всього народу. Наприклад, французи не стали русами (русичами, або русинами) лише через те, що київська руська (русинська) принцеса Ганна Ярославівна переїхала до Парижу, вийшовши заміж за французького короля; руси (русичі, або русини) не стали шведами від того, що матір’ю руського (або русинського) великого князя Ясеня-Коло (Аскольда, Колі) III Рад-Барсовича була шведка Ауд (укр. Ірина); ерзяни не стали русами (русинами) через те, що батьком інязора Всеволжа “Великого Гнізда” I був руський (русинський) принц тощо.

Батий (Бату) I Джучієвич, як відомо, спочатку був правителем Сара Орди, тобто був великим ханом у 1227-1243 рр. А потім з 1246 року як прямий нащадок Чингісхана очолив Курултай і став релігійним главою всіх кипчаків (лат. татар), для чого їздив до Монгольської Імперії. Саме до нього мандрував європейський ченець Джон Карпіні, везучи послання Папи до релігійного голови всіх татар, тобто до “моголів” (укр. великих).

Зображення Назва “монгали” перекладається як “великий” - і це стара назва татар (тобто кипчаків) Зауралля. Світлина сторінки з книги ченців Вільяма Рубрука та Джона Карпіні “Подорож до двору Куюк хана 1245-47 рр. і Подорож на Схід 1253-55 рр.” (перше видання у м. Лондоні, 1900 р., перевидання в м. Нью-Делі, 1998 р.). Цитата: “Після цього ми в'їхали в країну Монгал, яких ми називаємо Тартарами.” Як бачимо - “монгали” це і є татари, й жодного відношення до нації монголів із сучасної Монголії вони не мали

Ще до цього, будучи великим ханом, тобто головним правителем сараценів (“золотих” ординців, аланів, або поволзьких татар), Батий здійснив походи на Артанію (лат. Мордовію) та на країну мокшей із жорстоким “переписом населення” (відрізанням вуха), а потім - на Русь і далі на Західну Європу.

З боку могольських родичів великий поволзький хан Батий (Бату) I Джучієвич просто отримав підтримку. У моголів полководцем був його двоюрідний брат на ім’я Мунке Толуйович. Цей Мунке Толуйович був сином Толуя Чингісовича, який в свою чергу був рідним братом Джучі I Чингісовича - батька Батия (Бату) I Джучієвича і засновника держави "Золота Країна" (анг. Golden Horde).

Казахський полководець, майбутній імператор, Мунке Толуйович, йдучи в Русь, пройшовся територією Куманії (грец. Перікопи, укр. України, колишньої Хозарії), і повертаючись з Русі, знову пройшовся Куманією. На Західну Європу вони не пішли, як вже було описано у подіях 1241 року.

Хоча ці дві нації - сарацени (“золоті” ординці, або “поволзькі татари”, сучасні русскіє) і моголи (яси, сучасні казахи) - відносяться до спільної кипчацької (лат. татарської) національної й мовної групи, так саме, як і ногайці, і кумани (українці), але, як ви вже, вірогідно, зрозуміли: моголи - це зовсім не ті татари, що робили часті навали на захід. Частими набігами на Русь й ординським ярмом займалася та нація, яка жила по-сусідству зі своїми жертвами. Називалися вони, як вже зрозуміло, сараценами (“золотими” ординцями, або аланами), столицею їх було Золоте Місто (Сара, або Сарай, Саратов), та споконвічно проживали вони на річці Ідель (ерз. Волга).

241. Різниця між сараценами (“золотими” ординцями, або аланами) і моголами (“монголами”, або ясами)

Насправді, сарацени (або “золоті” ординці, вони ж алани) та моголи (яси) - це просто різні кипчацькі (лат. татарські) нації. Вони мають власні держави, з різними правителями, законами, кордонами. Об’єднав їх тільки на якомусь відрізку історії відомий династичний шлюб, але династичні шлюби відбувалися постійно між правителями усіх країн. Різні принци і принцеси натовпами постійно переїжджали кудись усією Європою і Азією. Тому це неправильно, коли російські історики називають “Могол Орду” (укр. Велику Країну, або Монгольську Імперію) “Золотою Ордою”. Це підміна понять. “Велика Країна” (Могол Орда, або Монгольська Імперія) знаходилася на схід від Каспійського моря в степу Кипчак. А Золота Країна (Сара Орда) була розташована на річці Ідель (ерз. Волзі), там, де сьогодні знаходяться міста Ульяновськ, Самара, Саратов тощо. Слово “могол” означає “великий”. Тобто назви "країна моголів", "Монгольська Імперія" означають "Велика Країна", або "Велика Орда". Слова "країна", "орда", "імперія" в даному випадку означають те саме. “Імперією” її називали європейські дослідники і політики, але в дійсності, в самоназві використовувалося застаріле слово “орда”, що означало спочатку “столиця”, потім - “країна”, а сьогодні замість нього використовують слово “стан” (наприклад, Татарстан, Казахстан, Башкортостан тощо).

Зображення Ілюстрація відомого російського художника Івана Білібіна, 1901 р. На ілюстрації зображений птах Могол, або птах-велетень, як художник зрозумів її збірний образ з народного фіно-кипчацького фольклору. Іван Білібін за походженням був аланом, корінь прізвища “біліб” перекладається з татарських мов як “знання”. Навчався у російського художника мокшано-тартарського походження Івана Рєпіна. Більшість образів малював із самого себе

Як бачимо, птах-велетень Могол добре був відомий у народних легендах Московії. Тобто у цій назві немає нічого нового. За легендами, він може пересуватися між трьома світами - правью, явью і навью. Птах Могол з’явився на світ з самого початку часів, із залізного яйця, і є практично безсмертним. Могол, подібно до птаха Сирін, заманює чудовою піснею мандрівників і губить їх. Але героям міфів було під силу протистояти цьому, і навіть використовувати птицю: легенда свідчить, що птах Могол приніс сурицю - “нектар богів”, що має виняткову чудотворну силу. Він приніс цей нектар з Березо́вої річки братам Перуна, щоб вони могли оживити могутнього бога-воїна, переможеного Чорним змієм. У московській і ерзянській міфології слово “перямс” означає “чарівництво”, і бог Перун виступає у фінських епічних піснях про світоустрій охоронцем тварин і риби.

Далі, у мовах волзьких фін з’являється два слова: “ардомс”, що означає “їхати конями”, і ще слово “арди” - “кіннота”. Ці слова, звичайно, пішли від кипчацького слова “орда”. Коли московити й ерзяни бачили аланську кінноту, що неслася на них, то вони кричали “арди”, що означало набіг орди, й інформувало про те, що їде “кіннота”, ті, хто стрімко нападають. А у кипчаків (лат. татар) “ордою” називалися скупчення натовпу на стоянках імператорів та ханів у “тартаріях” (тобто країнах, царствах). Така орда складалася з наметів, які могли бути неймовірного розміру та вміщувати по 2000 осіб. Різні татарські держави мали власну орду, у якій зазвичай постійно проживав їхній глава. Зрозуміло, що постійна ставка хана - це врешті-решт столиця його держави. Раніше назву “золотої” орди приписували кольору тканини, з якої були пошиті намети кипчаків (лат. татар). Але це не має значення тому, що інколи одні кипчацькі (лат. татарські) хани отримували намети у подарунок або відбирали силою в інших країнах. Наприклад, хан Батий (Бату) I Джучієвич жив у наметі, який раніше належав королю Угорщини.

Нерозуміння людьми термінів “орда” (скупчення народу, натовп, а також ставка хана або столиця), “моголи” (великі), “тартарія” (степова країна) призвело до того, що в руках сучасних російських істориків ці поняття переросли в “монголо-татар”, яким хибно приписують приналежність до монгольської національності. Але історично слово “татари” тому й додавалося до слова “моголи”, щоб підкреслити, що це були дві нації.

Саме так й буває найчастіше - окупантами виявляються в першу чергу ті, з ким є спільний кордон, тобто сусіди. Алани - це, як було вже зазначено, нація кипчацької (лат. татарської) національної і мовної групи, європеоїдного типу і романо-кипчацького типажу зовнішності: світло-кароокі, ніс із горбинкою. За характером кипчаки (лат. татари) допитливі, безстрашні, хитрі, мають дуже розвинене почуття гумору. У багатьох історичних джерелах алани вперше зустрічаються під ерзянською назвою “буртаси”, пізніше під назвою “сарацени”, що перекладається як “золоті”. На початку колонізації в “Російської Імперії” вони були відомі як “самарські” татари та “мішарі”. У сучасній історії їх називають “золотоординцями”, просто “ордою” й “волзькою ордою”. Крім цього, контрактний (найнятий) сараценський солдат називався “кацап”. Це поволзькотатарське слово, яке є аналогом кримейського слова “козак”, або “казак”. Є ще схоже слово в арабській та перській мові - “касаб” (qassab), що означає “різник”. У будь-якому випадку, коли сарацени (алани) наступали, то місцеве населення знало, що це йдуть кацапи.

Таким чином, ми з’ясували, що на волго-камських фін напали не якісь невідомі полчища кочівників, а цілком конкретна народність. І ця народність мала свою назву, державу і спільний кордон з фінами.

Російськими істориками сьогодні вноситься версія, що слово “орда” нібито має слов’янський корінь “рід” (рос. род), або німецьке коріння “арбайт” (нім. робота), “ордер” або “орднунг” (нім. порядок). А поняття “ярмо” нібито було придумано країнами Заходу. Насправді, єдині згадки про ярмо є тільки в російській історії, а західні дослідники й історики їх просто довірливо перекладають своїми мовами, адже ніхто в цивілізованих країнах не передбачає, що у світі існують такі країни, які можуть свідомо перевернути і сфальшувати власну історію.

У результаті тривалої окупації, яка продовжувалася століттями з невеликими перервами, усі три народності - мокші (москалі, або московці), ерзя (лат. мордва) та алани (сарацени, ерз. буртаси) - довгий час становили народ однієї держави. Саме цей період називається в офіційній історії “татарським ярмом”, “залежністю російських земель від Орди” або “ординським ярмом”, тобто окупацією поволзькими татарами. Зазначимо, що власне споконвічна Русь, тобто сучасна Україна, під ярмом, або тривалою окупацією татарами ніколи не перебувала.

242. Релігія власне монгол та кипчаків (лат. татар)

До власне монгольської мовної групи відносяться три нації: буряти, монголи, шира-йогури (sarïg yogïr). Буряти мешкають у власній автономії на території Росії біля озера Байкал, а шира-йогури - в автономії на території Китаю. З них тільки монголи змогли зберегти свою власну державу, яка сьогодні вважається економічно нерозвиненою. У 1900-их роках столітті Монголія була під контролем Радянського Союзу (СРСР), а писемність монголів з 1941 року під тиском СРСР переведена на кирилицю. Від казахів (колишніх моголів, ясів) сучасні монголи відокремлені двома високими гірськими грядами, які називаються Алтайськими і Тянь-Шанем. Тому змішувалися вони дуже мало, бо гори були на ті часи великою перепоною.

Плутати нації кипчацької (лат. татарської) національної мовної групи з монгольською групою абсолютно неприпустимо. Не існує для цього жодного ані культурного, ані лінгвістичного, ані історичного сенсу. Кипчаки (лат. татари) і монголи - це різні народи, з різною релігією, культурою та зовнішністю. Кипчаки (лат. татари) раніше всі були тенгріанцями, а потім мусульманами, пізніше деякі стануть християнами, а монголи завжди були і залишаються шаманістами та буддистами. Буддизм в шаманській Монголії з’явився наприкінці століття із заснуванням держави, у ті часи, як на півночі Китаю панувала династія Юань, 1271 р. Шаманські ритуали існують паралельно буддизму.

І ось десь наприкінці 1200-их років Сара Орда (укр. Золота Країна) стала мусульманською державою. А ми знаємо, що всі сучасні монголи завжди були шаманістами та буддистами й залишаються такими у наші часи. Отже, якщо Сара Орда (укр. Золота Країна) була мусульманською, то це означає, що вона була чисто кипчацькою (лат. татарською) державою. І справді, серед західних татар мусульманство остаточно затвердив аланський великий хан Берке I Джучієвич (за свідченнями Марка Поло).

Головним релігійним органом, що скликається, в усіх кипчацьких (лат. татарських) націй завжди був курултай. І курултай, окрім місцевих, також мав одного загального релігійного главу, на кшталт Папи у християн. Цей релігійний глава зазвичай був кровним нащадком хана Темуджина-Чингіса, та обирався шляхом голосування. Рішення загального Курултаю були законом для всіх кипчацьких (лат. татарських) націй, які сповідували мусульманство. Це ще раз говорить нам про те, що сучасні монголи й давні моголи - це представники зовсім різних мовних груп, різних націй та різної зовнішності, які мали тільки схожу назву. Навали здійснювали ті моголи, які сьогодні називаються казахами, киргизами й каракалпаками. Це, звичайно, не значить, що до ординської армії не могли в окремих випадках приєднуватися й буряти як найманці, як вони роблять сьогодні.

243. Частини Русі і Куманії окуповані на 80 років у 1243-1323 рр.

Через невдоволення географічним розташуванням своєї країни, алани, вони ж золотоординці, вирішили захопити частину Русі і частину Куманії. Це було для них важливо, як і сьогодні, для того щоб отримати вихід до Чорного моря по Дніпру та Дону, взяти на себе місію посередника у торгівлі між сходом та заходом, а також щоб заволодіти родючими землями та копалинами.

1243-1323 - в ці роки східна частина Русі (сучасної України) знаходилася під контролем сараценів (“золотих” ординців, або аланів). Окупація тривала 80 років. На деякий час у 1246-1255 рр. столицю було перенесено з Києва до Львова, бо міста Брянськ, Суздаль (Курськ), Чернігів, Канів й надалі потерпали від окупації сараценами (або “золотими” ординцями, аланами, сучасними русскіми).

244. “Татари”, “монголи”, “русскіє”: про підміну термінології

Проблема в тому, що в сучасному описі історії тих часів з боку російських істориків часто виникає плутанина в термінології. Сучасні історики називають націю моголів (татарської, або кипчацької мовної групи), тобто сучасних казахів - “монголами”, а націю сараценів (аланів, або ерз. буртасів, також татарської, або кипчацької мовної групи) - “русскіми”. При цьому русів (русичів, або русинів, сучасних українців) - називають їхньою справжньою історичною назвою “руськими”, тобто русами, це вказано правдиво. А оскільки фіни мокші і ерзяни (лат. мордва) сьогодні також себе офіційно називають “русскіми”, як і алани, то в результаті ми отримуємо повне сум’яття. Виходить, що усі - це “русскіє”, окрім казахів. А коли історики хочуть підкреслити, що алани напали на мокшей і русичів, то вони в цьому випадку хитро називають аланів якимись абстрактними “монголами”.

При цьому у читача складається шокуюче враження, нібито русскіє весь час криваво і жорстоко нападають на русскіх. Але в дійсності, це золотоординці (ерз. буртаси, або алани) напали на мокшей і ерзян, а мокші і руси захищали свої поселення від аланів. При цьому всі забувають, що справжніми і єдиними русами (або русинами, рутенами, русичами, руськими) на той час була лише одна нація - нація держави Великого князівства Руського, столиця якого знаходилась у Києві. Інших руських тоді не було. Іншими словами, старовинні руси, русичі, або русини - це нація, яка вже більше 100 років називає себе “українцями” разом з куманами (кримейцями, або етнічними українцями, колишніми хозарами). Старовинні ж алани більше як 300 років тому незадовго до, а також під час європейської колонізації офіційно перейменовані на етнічних “русскіх”.

245. Сара Орда (укр. Золота Країна) з 1243 року. Сартак (Шатак) I Батийович

1243 - це рік кінця правління сараценського (золотоординського) великого хана Батия (Бату) I Джучієвича. Надалі він поїде у справах сім’ї до Монгольської Імперії (Казахстану). Відомо, що з ним їздив його зять Неврюй Пургасович (“Олександр “Невський” Ярославович”). Хан Батий (Бату) I в Монгольській Імперії став головою курултаю і був авторитетом для кипчацьких народів, так само, як Папа був головою всіх християн. Про подорож до нього писали папські ченці у книзі Вільяма Рубрука “Подорож до Східних країн 1253-55 рр. та Подорож Джона Карпіні до двору Куюк хана 1245-1247 рр.” (м. Лондон, 1900 р., перевидання у м. Нью-Делі в 1998 р., Asian educational services, переклад на англійську W. W. Rockhill). У 1256 році Батий (Бату) I повернеться додому до Золотого Міста на Волзі (м. Саратов), де його буде вбито.

1243-1256 - Сартак (Шатак) I Батийович - новий великий хан Сара Оди (“Золотої Країни”), майбутньої Алланії (прийшов після свого батька Батия (Бату) I Джучієвича). Він син великого хана Батия (Бату) I Джучієвича, брат Тогогана (Тукана) Батийовича і Улаґчі I Батийовича. Мав доньку на ім’я Феодора Сартаківна, яка вийде заміж “Гліба Васильовича” (який був сином “Василя”, онуком “Костянтина”, правнуком ерзянського інязора Пургаса-Герислова I Всеволжевича (“Ярослава II Всеволодовича”). У Феодори і Гліба народиться дочка “Марія”. Марія вийде заміж за Дані (Джанібека) I Неврюйовича (“Данила I Олександровича”), від якого народиться Кулхан I Данієвич (“Іван-Калита I Данилович”).

Сартак (Шатак) I Батийович буде отруєний своїм дядьком ханом Берке I Джучієвичем. Наступним правителем стане його брат Улаґчі I Батийович у 1256-1257 рр.

Ординці вже повністю взяли владу над мокшами і ерзянами (мордвою) та ввели для них примусову військову службу.

Аланськими полководцями на той час були хани Маусі та Коренза (Куремса). Біля річки Танаїс (укр. Дон) керував хан Катан. Дружина Катана була сестрою хана Батия (Бату) I Джучієвича.

1243 - це рік створення в Сара Орді (укр. Золотій Країні) сараценської (аланської) ямської служби - це поштові та пасажирські перевезення. Постоялі двори кипчацькими (лат. татарськими) мовами називалися “ями”, і були розміщені кожні 30-50 км. Навколо кожного такого двору будувалися невеликі поселення. Їх виросло більше сотні. Служба існувала до середини 1700-их років, після чого європейські колонізатори Московії (це голландці, німці, французи, англійці, австрійці під керівництвом родини Габсбургів) перебудують всю татарську поштову “ямську” службу на європейський лад.

1243-1255 - відбулося два походи європейських посланців святого Папи ченців Джона Карпіні та Вільяма Рубрука до татар в Монгольську Імперію. Вони їздили до релігійного голови усіх татар-мусульман хана Батия (колишнього хана Золотої Країни в середньому Поволжі) до Кипчацького степу на територію сучасного Казахстану, з проханням про мир.

Ченці стали свідками обрання на посаду третього імператора Великої Орди ("Великої Країни", Монгольської Імперії, майбутньої Яссії, або Казахстану) хана Куюка в 1246 році. Про свої враження вони й написали ці свої дві книги. Відомо, що у 1254 році моголи (яси, або казахи) під проводом імператора Мунке Толуйовича проведуть інший військовий похід на персів (іранців), курдів і тюрків (турків), згідно з літописом Рашид ад-Діна Фадл Аллаха.

1245 - відбулася бійка сараценів (“золотих” ординців, або аланів) проти плесковців під плесковським поселенням Усвяти. Загін сараценів очолював зять великого хана Батия (Бату) I Джучієвича - ерзянський принц Неврюй Пургас-Герисловович (“Олександр “Невський” Ярославович”). Причому місцеве населення російські історики називають “литовцями”, але в даному випадку це - мешканці стародавньої латишської області “Леттія”.

1246 - сарацени (“золоті” ординці, або алани) під проводом Неврюя Пургасовича (“Олександра “Невського” Ярославовича”) окупували Торакську (Тверську) область мокшей. Місто Тораки (місто Тора, або сучасна Твер) розташовано на річці Волга на північ від мокшанської столиці Перума (Москви).

1246 - на територію фіно-татарської Сара Орди (укр. Золотої Країни) допускаються європейські християнські митрополити, для роботи та спорудження своїх монастирів. Першим таким став Кирило.

1248 - великий хан Батий (Бату) Джучієвич, який вже в 1243 році закінчив правління в Алланії, їздив до родичів у Казахстан (Монгольську імперію). Його зять принц Неврюй (“Олександр Невський Ярославович”) з'їздив також туди з візитом до нього.

246. Якою мовою розмовляли сарацени (“золоті” ординці)

Рідні мови мокшей та ерзян (мордви) - це мокшанська та ерзянська, що належать до фінської мовної групи. Після окупації аланами (сараценами, або “золотими” ординцями, ерз. буртасами) до цих мов додалася ще “сараценська”. Так цю мову називали в 1200-их роках за назвою мешканців міста Сара Орда (укр. Золоте Місто). Як вже було зазначено, мешканці Сараю називалися “сараценами”, що перекладається як “золоті”. Звідси і пішов термін “золотоординці”. Сьогодні ж схожим словом “сарацин” називають просто мусульман, які жили кілька століть тому. Сараценська, або “поволзькотатарська” мова відноситься до кипчацької (лат. татарської) мовної групи і схожа трохи на куманську (половецьку, хозарську, або кримейську, “кримськотатарську”) і сучасну татарську (“волзькобулгарську”). Писемністю спочатку були “руни”, а у пізніше - “східна” в’язь. Пізніше всі фіни Московії теж будуть переведені на східну в’язь. Слов’янськими мовами і глаголицею вони раніше ніколи не розмовляти і не писали, можливо окрім окремих нащадків русинських принців.

Ви ж ніколи не чули про таке поняття, як “московський” або “володимирський” літопис. Бо таких не існувало слов’янськими мовами. А якщо московські літописи і існують у принципі, то вони заховані сьогодні глибоко в архівах і виконані в’язью. У Російській імперії золотоординську (сараценську) мову, знайдену на деяких уцілілих документах, називали “тарабарщиною”. А ось Вільям з Рубрука і Джон з Піано де Карпіні називали цю мову саме сараценською, а мову моголів, до яких поїхали у сучасний Казахстан, вони називали просто “татарською”.

Зображення Книга Вільяма з Рубрука та Джона з Піано де Карпіні “Подорож до Східних країн 1253-55 рр. та Подорож Джона Карпіні до двору Куюк хана 1245-1247 рр.” (м. Лондон, 1900 р., перевидання у м. Нью-Делі в 1998 р., Asian educational services, переклад на англійську W. W. Rockhill). Мова йде про посланців Папи Інокентія IV до релігійного глави всіх татар Бату. Цитата: ...і ми акуратно переклали листи на руську (або русинську, сучасну українську), сараценську та татарську мови. Бату уважно прочитав і помітив їх”. Рутенійська (русинська, або руська) - це сучасна українська мова, яка була державною мовою споконвічної Русі. Сараценська - це мова Сара Орди (укр. Золотої Країни), тобто золотоординців, які сьогодні називаються русскіми. А татарською мовою в цій книзі називається казахська (колишня могольська)

247. Чому іраномовна Осетія сьогодні називається “Аланія”?

Джон Карпіні у своїй книзі у розділі “Подорож до двору Куюк хана” кілька разів згадує аланів, їхніх ханів Корензу, який контролював частину Русі нижче міста Києва західною стороною Дніпра; Маусі, який контролював Русь зі східної частини від Дніпра; Катана, який контролював землі вздовж річки Танаїс (укр. Дон), і дружина якого була сестрою хана Батия. А землі на схід від Іделю (ерз. Волги) контролював Батий (Бату) I Джучієвич.

Цілком очевидно, що ці алани не мають жодного відношення до того, що сучасна влада Росії додала до назви резервації (так званої автономної республіки) “Північна Осетія” через дефіс назву “Аланія”. І також зрозуміло, що яси (казахи) не мають відношення до тих осетин, яких інгуші прозвали “асами”, а грузини - “осетинами”.

Справа в тому, що нація ірони (іранці, перси) належить до іранської національної і мовної групи, а алани та інші кипчаки (лат. татари) відносяться до кипчацької (лат. татарської) національної і мовної групи. Ірони відносяться до східного типу зовнішності, а алани - до європеоїдного типу зовнішності. Це різні народи. Іранці (ірони) - це нація споріднена курдам, талишам, таджикам (даріям), афганцям (пуштунам) тощо. Сучасних іронів-переселенців (груз. “осетинів”), що проживають в резервації на півночі Кавказьких гір, також іменують “ассами”, а іноді - “албанами”. Албанами називають стародавній античний народ, який проживав на Кавказі до нашої ери. Назву “осетини” ірони-переселенці отримали від грузинів, а назву “асси” - від інгушів. Наразі ірони-переселенці мають на грузинських та інгушських землях свою резервацію (зі статусом автономії). Північна частина сучасної осетинської резервації (так звана “Осетія-Аланія” з центром в м. Владикавказ) знаходиться на історичних землях інгушів у складі Росії. А південна половина (з центром в м. Цхінвалі) - у складі Грузії. Між інгушськими землями (північною “Осетією-Аланією”) та Грузією розташована знаменита Дар’яльська ущелина. Ця дорога в ущелині, що розміщена на споконвічних землях Грузії, стала метою російських загарбників як важливий стратегічний об’єкт. В європейській колонії “Російській Імперії” цю дорогу називали “військово-грузинською”.

У московській імперії-колонії “Радянському Союзі” (СРСР) ворожа місцевим народам окупаційна московитська влада виділила іронам (іранцям) автономію на землі грузинів за такою ж аналогією, як виділили автономію абхазам на землі грузинів, калмикам на землях українців (кримейців, колишніх куманів, хозарів), дагестанцям (тобто “горцям”) на рівнинних землях кипчаків кумиків тощо. До назви “Північної Осетії” русскіє додали слово “Аланія”, щоб приховати історію справжніх аланів-кипчаків, своїх предків. Насправді ж степова кипчацька (лат. татарська) поволзька Алланія, звичайно, не мала до іранців-переселенців (груз. “осетинів”) жодного відношення.

Сутність всіх кипчаків (лат. татар) у тому, що вони - степові народи. Вони жили і живуть у степах, при морях та великих річках, а осетини живуть у передгір’ях. Від назви величезного степу, який у давнину в античні часи до н. е. називався “Скіфія”, а сьогодні називається Кипчацьким (Кипшак, Dest-i Qipschaq), і який тягнеться від гирла Дунаю до річки Єнісей, і походить офіційна назва всіх кипчаків та їхньої мовної групи.

248. Куманія (країна половців, колишня Хозарія) з 1248 року. Ачик I Уран-Тимурович

1248-1298 - Ачик I Уранович - новий каган Куманії (прийшов після свого дядька Кутеня-Займана I Сутийовича). Жив у 1223-98 рр. Він син кагана Урана-Тимура I Сутийовича, онук кагана Сутия-Кончака I Котяновича. Його іменем названо селище на Кубані. Мав сина на ім’я Тактак I Ачикович, який стане наступним каганом у 1298-1334 рр.

249. Сара Орда (укр. Золота Країна) з 1249 року. Комісар Неврюй “Олександр Невський” нападає на Київ

1248 - повторне розорення сараценами (аланами), мокшами і ерзянами (мордвою) столиці Великого князівства Руського - Києва. Нагадаємо, що сьогодні Велике князівство Руське разом з Куманією називається “Україна”, нація Русі, як і Куманії, називається українцями, а слов'янська мова Русі, яка називалася руською (нім. русинською, анг. рутенською), сьогодні називається “українською”. Після навали сараценів (тобто аланів) і їхніх приспішників московитів та ерзян, Київ нікуди не зник, руси (біл. русичі, нім. русини, анг. рутени) нікуди не переселилися, місто було відновлено та відбудовано. А пізніше Русь об’єднається у союз з литвинами та ляхами (поляками).

1249-1252 - в ці роки відбувалися наскоки сараценів (або “золотих” ординців, аланів) на Київ, під керівництвом Неврюя Пургасовича (“Олександра “Невського” Ярославовича”). Через це російські історики чомусь вирішили називати його “князем київським”, хоча в Києві він законно ніколи не правив.

1250 - цьогоріч році був написаний лист польського короля Казі-Міра (Казимира) до міста Константинополь. Він пише, що місто Галич був престолом митрополитів споконвіку. Перераховує митрополитів з Галича - перший Нифон, другий Петро, ​​третій Гавриїл, четвертий Федір. Просить благословення родинного короля Русі.

1250 - митрополитом і області Сіверщини у місті Зозулин (Суздаль, або Курськ) працює Кирил. У 1261 він отримає дозвіл від сараценського хана Менгу-Тимура I Тогогановича з роду Борджігін, на роботу в Алланії. Заснує в столиці Алланії в Золотому Місті (Сара, сучасне Саратов) християнський монастир. Наприкінці життя повернувся до Русі, похований у Києво-Печерській Лаврі. Митрополити з Європи латинського (римського), а після 1271 року і ортодоксального (грецького) християнства мали отримувати дозвіл від голови Курултаю на роботу в країні. Але в державі проживали християни - емігранти з християнських країн, працівники, перекладачі, посли й ті, що потрапили в полон, тощо. Наявність європейських і грузинських християнських митрополитів в Золотій Країні зовсім не означає, що держава сама була християнською. Тому, хто і в який рік був митрополитом, і в якому місті (Русі, Московії, Литви) нам, в принципі, не дуже важливо - люди працювали, їздили у відрядження, їхній список налічується сотнями.

1252-1263 - комісар Неврюй Пургасович (“Олександр “Невський” Ярославович”) вже очолює загін, який називається “неврюєва рать”. Вони жорстоко розоряють землі ерзян (мордви) - містечкі Герислов (Ярославль), Переславль-Заліський, Володимер. Там поволзькі татари повбивали та полонили багато ерзянського населення. Сьогодні це все умовно називається фальшивим пропагандистським терміном “напад монголів на Русь”. Тобто, “монголами” називають сучасних русскіх - золотоординців (аланів), а “Руссю” називають Артанію (Мордовію). Ані те, ані інше не є правдою.

250. Русь. Приїзд легата Папи до Данила “Галицького” I Романовича у 1253 році

У 1253 році до великого князя Русі Данила “Галицького” I Романовича приїжджав папський легат Опізо. Історики пишуть, що то була коронація Данила I Романовича, або можливо вінчання. У ці ж роки до Данила I приїжджали й інші легати Папи - Джон із Піано де Карпіні та Вільям із Рубрука, які їхали через Русь до релігійного голови моголів та сараценського хана Батия (Бату) I Джучієвича в Казахстан. Відомо також, що при дворі Данила “Галицького” I Романовича працювали тамплієри.

251. Сара Орда (укр. Золота Країна) з 1254 року. Перепис знаті, комісари Хура-ага і “Невський”. Улаґчі I Батийович, Берке I Джучієвич

1254-1259 - сарацени (або “золоті” ординці, вони ж алани, ерз. буртаси) роблять перепис знаті. Проводив цей захід комісар Аргун. Аргун мав посаду начальника з податків, і підпорядковувався хану Куюку, який був щось на зразок прем’єр-міністра. У підпорядкуванні Аргуна був Хура-ага з цілим загоном. Переписували всіх чоловіків, які відносилися до принців і знаті й були віком від 10 років, окрім жінок.

У підпорядкуванні полководця Хура-аги було невелике військо, на чолі якого знаходився сараценський комісар князь-тисячник Неврюй Пургас-Герисловович (“Олександр “Невський” Ярославович”) який жив у 1220-1263 рр. Він був правнуком русинського принца Юрія-Георгія “Довгорукого” Ладомир-Мономаховича, двоюрідним братом русинського великого князя Льва-Онуфрія I Даниловича, і він був зятем сараценського (золотоординського) великого хана Батия (Бату) I Джучієвича, тобто одружився на його дочці принцесі Василисі (Вассі) Батийовні. Сара Орда (укр. Золота Країна) захопила багато територій, на яких проживали мокші і ерзяни (лат. мордва). На усі ці території розселилися намісники - князі і хани. Вони оселялися у поселеннях, засновували нові містечка і їх стало з часом дуже, дуже багато. Тому і вирішили впорядкувати інформацію про нові території, а також про знатних нащадків - хто де оселився і в яких поселеннях керує.

Загін татар і фін під керівництвом сараценського (золотоординського) комісара Неврюя (“Олександра Невського”), при об'їзді нових територій, як відомо, зробив спроби вторгнутися в землі двох північних слов'янських держав - в Новогардію (м. Великий Новгород) і Плесковію (м. Псков). Вони проявляли при цьому фізичну жорстокість до слов’ян. Але нація північних слов’ян, які називалися “славяни”, або новгородичі, дали аланам, мокшам і ерзянам рішучу відсіч, про що записано у новгородських літописах, у яких агресорів називають “хіновою”, тобто фінами.

1254 - будується храм в Алланії (майбутній Московії) у столиці - в місті Сара (Саратові). То був не християнський храм. Настоятель мав ім’я Кояка.

1256 - смерть колишнього великого хана Батия (Бату) I Джучієвича. Його вбили після його повернення в Золоту Країну. Головою курултаю у Великій Країні (Яссії, або Казахстані) на зміну Батию обирається Менгутемір. Тобто він стає релігійним главою, а п’ятим імператором моголів у 1259 році стане Хулагу, онук Темуджина-Чингіса (Чингіс-хана) Єсугейовича.

На жаль, багато сучасних істориків плутають посади правителя могольської (казахської) держави та голови всекипчацького курултаю. Так само, вони плутають, наприклад, посади кагана Косарії (Хозарії, або Куманії, України) та малка - голови хозарського (українського) Кабінету Міністрів. Або плутають, наприклад, між собою посади князя Москви (тобто мера), князя Московської області (тобто голови адміністрації) та правителя всієї держави Московії. І цим історики вносять “мішанину” та дезінформацію.

1256-1257 - Улаґчі I Батийович з роду Борджігін - новий великий хан Сара Орди (укр. Золотої Країни) (прийшов після свого зводного брата Сартака I Батийовича). Він син великого хана Батия (Бату) I Джучієвича від Боракчин, брат Сартака I Батийовича по батькові, але від іншої матері. Його мати Боракчин якийсь час була при Улаґчі регентшою. Наступником стане його дядько Берке I Джучійович у 1257-1266 рр.

1257-1266 - Берке I Джучієвич - новий великий хан Сара Орди (укр. Золотої Країни) (прийшов після свого племінника Улаґчі I Батийовича). Він син хана Джучі I Темуджин-Чингісовича і його дружини Султан-хатун, з роду Борджігін, брат Батия (Бату) I Джучієвича. Слово “хатун” означає не ім’я, а ввічливе звернення до жінки, це як “пані” у русів (русичів, або русинів). Мав дружин Тагтагай, Джиджек, Кехар. Помер в Грузії в місті Тбілісі. Наступником став його внучатий небож (або двоюрідний онук) Менгу-Тимур I Тогоганович у 1267-1280 рр.

1260 рік - до хана Берке I Джучієвича у Золоте Місто (Сара) приїхали лангобардські (італійські) торговці з міста Венеції - Нікколо Поло зі своїм братом Маффео. Вони привезли із собою партію ювелірних виробів. Нікколо Поло, як відомо, був батьком майбутнього автора книг про мандрівки Марко Поло. Але на той час Марко був ще малим.

Сараценський (аланський) полководець ерзянського походження, Єла-Буга “Бик”, юний племінник Неврюя Пургасовича (або “Олександра “Невського” Ярославовича”), заснував і отримав на правління містечко свого імені - Єлабуга (на річці Камі на території сучасного Татарстану в складі Росії). Єлабуга стала відомою тим, що там повісилася знаменита аланська поетеса Марина Цвєтаєва, в містечку в її домі було створено музей. Вона була з дворянського німецько-польсько-аланського роду. Після руйнування Російської Імперії жила в еміграції в Парижі, але з сім’єю повернулася до СРСР. Після цього майже вся її сім’я була репресована і знищена, а під час Другої світової війни Марина Цвєтаєва поїхала в евакуацію до Єлабуги.

вірш Говорила мне бабка лютая

(авторка Марина Цвєтаєва, славинською (новгородською) мовою, 1916 р.)

Говорила мне бабка лютая,

Коромыслом от злости гнутая:

“Не дремить тебе в люльке дитятка,

Не белить тебе пряжи вытканной,

Царевать тебе под заборами!

Целовать тебе, внучка ворона.”

Ровно облако побелела я:

Вынимайте рубашку белую,

Жеребка не гоните черного,

Не поите попа соборного,

Вы кладите меня под яблоней,

Без моления да без ладана.

Поясной поклон, благодарствие

За совет да за милость царскую,

За карманы твои порожние

Да за песни твои острожные,

За позор пополам со смутою,

За любовь за твою за лютую.

252. Сара Орда (укр. Золота Країна). Заснування міста Беркімам (Самари)

Великий хан Сара Орди (укр. Золотої Країни) Берке I Джучієвич відомий тим, що заснував місто Беркімам - сучасну Самару на річці Ідель (ерз. Волзі). Сьогодні місто Беркімам носить назву Самара - за назвою невеликої річки. Розташована Самара вище за течією Волги (тат. Ідель), на північ від столичного Золотого Міста. Місто Беркімам пізніше деякий час виконувало роль другої столиці Алланії і називалося істориками “Сара-Берке” та “Сара 2”.

За великого хана Берке I Джучієвича почалася тривала війна на Кавказі. Метою війни було захоплення володінь інших споріднених кипчацьких народів, на які по праву спадщини претендували нащадки Берке I Джучієвича. Нагадаємо, що у Прикавказзі живе чотири кипчацькі (лат. татарські) нації - це караїми (жили біля Чорного моря, сьогодні частково розселені в Україні та сучасній Литві, держави не зберегли), карачаєвці (м. П’ятигорськ, або кар. Биш-даг, що й означає “п’ять гір” - це була столиця, м. Єссентуки, м. Кисловодськ, де добували лікувальну воду “нарзан”), балкари (м. Прохолодне), кумики (Кумицька площина на території сучасного Дагестану, міста Ізбербаш, Тарки (Махачкала), держави не зберегли).

У хана Берке I Джучієвича був двоюрідний брат по матері на ім’я Куттуз. Ймовірно, його нащадок і став пізніше під час європейської колонізації “Російської Імперії” відомим русскім (аланським) полководцем Михайлом Голеніщєвим-Кутузовим.

Сарацени (поволзькі татари) здійснюють друге нашестя на Європу, до Польщі, під керуванням ханів Ногая і Телебуги. Вони приходять до міста Сандомир під приводом мирних перемовин, але коли їм відчиняють ворота, то вони вдираються, вирізають мешканців міста та 48 монахів-францисканців. Ще один з монахів виживе і розповість про це.

Зображення Сарацени ("золоті" ординці, або "поволзькі татари") знищують монахів францисканців у соборі в польському містечку Сандомир, 1260 рік. Вівтарний образ XVIII століття, з відкритих джерел

253. Сара Орда (укр. Золота Країна) змінює назву на “Алланія” з 1260 року. Впровадження мусульманства

За часів правління великого хана Берке I Джучієвича країна Сара Орда (укр. Золота Країна) змінила свою назву на “Алланія”. Тобто, сарацени (“золоті” ординці) взяли собі назву від старої назви їхньої народності - алани.

Таким чином нація сараценів, або золотоординців, стає офіційно знову “аланами”, як і в старі часи. Так про них і згадують дослідники, хоча термін “сарацен” (saracen), тобто “золотий”, все ще іноді вживається в літературі про ті часи.

За правління великого хана Берке I Джучієвича було остаточно вже до 1262 року затверджено в Алланії мусульманство. Також Берке I Джучієвич розпочав карбування монет. Тобто це були перші русскіє дєньгі. Слово “дєньгі” - це сараценьке (аланське) слово, кипчацького походження (у моголів - “тєнге”). Мідна монета називалася “пул”, срібна монета - “данга”.

1262 - великий хан Берке I Джучієвич воює проти могольського хана Хулагу за контроль над землями на західному узбережжі Каспію. Битва відбулася на рівнині між Залізною Брамою та Хозарським (Каспійським) морем.

254. Залізна Брама античного воїна Олександра “Македонського”

Залізна Брама, або так звані “Ворота Олександра” (англ. Iron Gate) була побудована там, де зараз знаходиться місто Дербент. Це комплекс з великої стіни в реальних воріт, який перегороджував долину від самого моря до гряди Кавказьких гір. Це робило долину не прохідною. Були побудовані ці ворота ще до н.е., в еру античності. Їх звели за наказом античного воєводи Олександра “Македонського” з метою запобігання проникненню армій з півночі на територію стародавньої Персії. Розташована ця брама неподалік сучасних земель аварської (“дагестанської”, тобто “гірської”) нації табасаранців, і приблизно у тому районі, де поряд у горах живе теж аварська нація лезгини. Місто Дербент називалося раніше "Demir Kapi" (Демір Капі), що перекладається саме як “Залізна Брама”. Сьогодні Дербент став частиною автономної республіки Дагестан (тобто “країни горців”), яка входить до складу Росії.

Історики пишуть, що у хана Берке було 350 тис. вершників. Я схиляюся до того, щоб від кожних таких чисел прибирати зайві, на мій погляд, нулі. Тобто, було не 350 000, а просто 350 вершників. На худий випадок, 3500 вершників - це вже також забагато для бійок тих часів. Раніше сутички, де з кожної сторони було по 20-200 людей, називались “битвами”.

Аланський великий хан Берке I Джучієвич, і могольський (казахський) імператор Хулагу були між собою родичами. Їхній рід йшов від могольського (тобто казахського) хана Темуджина-Чингіса (Чингісхана) I Єсугейовича (бурятського походження), вони обидва були його онуками. Берке I Джучієвич битву програє й піде з поля битви. Цю битву у своїй книзі “Подорожі” докладно описує Марко Поло, син італійського торговця ювелірними виробами Нікколи Поло. Також, про битви у цьому районі пише Вільям Рубрук у книзі “Подорож до Східних країн 1253-55 рр. та Подорож Джона Карпіні до двору Куюк хана 1245-1247 рр.” (м. Лондон, 1900 р., перевидання у м. Нью-Делі в 1998 р., Asian educational services, переклад на англійську W. W. Rockhill).

255. Печеніги, або ногайці з 1262 року. Ногай I

1262 - Ногай I - перший відомий правитель, який офіційно створив кипчацьку державу Ногайська Орда (укр. Країна Ногая, відоме і російській історії більше під назвою “Астраханське ханство”). Сьогодні це Астраханська та Волгоградська області в складі Росії. Нація Ногайської Орди - колишні печеніги, стали називатися відповідно “ногайцями”, відносяться вони до кипчацької (лат. татарської) національної і мовної групи.

256. Артанія (лат. Мордовія) втрачає державність у 1262-1360 рр.

1262-1360 - в цей період Артанія (лат. Мордовія) потрапляє в повну окупацію аланів (тобто в татарське ярмо, або в ординську залежність) і втрачає державність. Через те, що сьогодні Артанію (Мордовію) російські історики називають “Руссю”, а ерзянських правителів - інязорів - називають “русскіми князями”, тому й писалося багато років те, що нібито “русскіє” були в ординській залежності, хоча сьогодні ординці самі офіційно називаються “русскіми”.

257. Мокші з 1263 року. Чилаукун I Пургасович (“Ярослав III”)

1263-1271 - Чилаукун I Пургасович (“Ярослав III Ярославович”) - новий оцязор Московії (прийшов після свого тестя Тьокшоня II Пурешовича). Жив у 1230-1271 рр. До цього він був інязором в Артанії у 1242-1262 рр. В російській історії про нього пишуть під умовним іменем “Ярослав III Ярославович”, бо таке ім’я є більш зрозумілим для російськомовних, й на основі такого імені можна було пропагувати, нібито мокші і ерзя були русскіми.

Одружився він з мокшанською принцесою на ім’я Васса Тьокшоновна, дочці Тьокшоня II Пурешовича. Мав синів на ім’я Тор I (“Савятослав I Ярославович”), Беклемиш I (“Михайло “Тверський” Ярославович”). Тор I Чилаукунович (“Савятослав I Ярославович”) став засновником мокшанського поселення Тораки (або “поселення Тора”, сучасної Твері), на річці Волга. Пізніше оцязори та їхні уряди переїдуть до поселення Тораки (Твері). Вони перенесуть туди столицю з Перума, яку захоплять алани (ерз. буртаси, колишні сарацени). Чилаукун I Пургасовович (“Ярослав III Ярославович”) пішов з життя в рік народження молодшого сина - Беклемиша I (“Михайла “Тверського” Ярославовича”). Наступником стане його син Тора "Меч" I Чилаукунович (“Святослав I Ярославович”) у 1271-1282 рр.

258. Алланія (колишня Сара Орда) з 1263 року. Мер Москви Дані Неврюйович (“Данило I Олександрович”)

1263-1303 - дворічний аланський принц хан Дані (Джанібек) I Неврюйович (“Данило I Олександрович”) був поставлений мером у Перуні (Москві). Він праправнук Юрія-Георга “Довгорукого”, син Неврюя Пургасовича (“Олександра “Невського” Ярославовича”, який був зятем великого хана Батия (Бату) I Джучієвича). Стане великим ханом Алланії у 1342-1357 рр. Жив Дані (Джанібек) I Неврюйович (“Данило I Олександрович”) у 1261-1357 рр. В 1263 р. одразу після смерті свого батька став головою Московської області і міста Перуму (Москви), всього лише у віці 2 років, що підтверджується багатьма істориками.

Російські історики називають його “засновником Московського князівства”. Це означає, що він став головою Московської обласної адміністрації, або “губернатором”, і була розташована ця головна мокшанська область в складі Алланії (колишньої Золотої Країни, або Сара Орди). Тобто, говорячи іншими словами, область була окупована аланами.

Дані (Джанібек) I Неврюйович (“Данило I Олександрович”) був одружений з Марією Глібовною, яка була дочкою Федори Сартаковни з містечка Рошта-Оз (або “Ростову”), і онучкою великого хана Сартака (Шатака) I Батийовича. Від Марії Глібовни мав синів на ім’я Ковгадій (“Юрій III Данилович”), який одружився з сестрою Оси-Беґа (Узбека) I Торгуловича - Агафією-Кончакою Торгулівною; Кулхан I (“Іван-Калита I Данилович”), який жив у 1288-1360 рр.; Науруз-Мухаммед від іншої дружини, у Науруза була дружина Тай-Дула (вона також побувала дружиною великого хана Оси-Беґа (Узбека) I Торгуловича).

Ковгадій Данієвич (“Юрій III Данилович”) разом з братом Кулханом I Данієвичем (“Іваном-Калитою I Даниловичем”) пішли на захоплення мокшанського Торакського (Тверського) князівства, яке на той момент ще не було окупованим аланами. Мокшанські землі (або Московію) тоді очолював у 1282-1312 рр. оцязор Беклемиш I Чилаукунович (“Михайло “Тверський” Ярославович”).

З дозволу великого хана в Алланії зводили християнські монастирі, при яких будували християнські храми для ченців - іноземців із християнських країн. Але це не означає, що Алланія сама одразу стала християнською країною. Мусульманство залишатиметься головною релігією ще довго, до 1462 року. Таким християнським монастирем й був, наприклад, спаський Данілов монастир у Москві (тобто “монастир Дані”), пізніше перейменований на “Новоспаський”. Аланське ім’я “Дані” росіяни стали вимовляти як “Даня”, і воно стало дуже популярним в Росії до цього часу. Іноді його вимовляють як “Даніла”, що співзвучно із давньоєврейським іменем Даніель.

259. Про грецькі імена в татарській Алланії

Офіційно на той момент Алланія була тенгріанською країною за релігією, пізніше стане мусульманською, якою залишатиметься до 1462 року. Але у змішаних шлюбах з русами (русичами, або русинами), литвинами (білорусами), славинами новгородськими, візантійцями (греками) половині дітей часто надавали імена, прийняті в країні походження нареченої, наприклад - слов’янські, латинські та грецькі. Тому князі з іменами на кшталт Глеб Ярославович, Іван Васильович, Даніїл Олександрович, Юрий Дмитрович, Андрій Всеволодович тощо - це все були алани (сарацени, або “золоті” ординці), які зовсім не володіли слов’янськими мовами та мали звичайний кипчацький (лат. татарський) менталітет. Російські історики скористалися їхнім походженням і на основі таких імен вигадали, що ці всі люди були нібито руські (русинські) князі й говорили вони буцімто руською (русинською, сучасною українською) мовою, а тому Московія це буцімто і є частина Русі.

Але ми ж бачимо, що декілька шведських, наприклад, предків руських (русинських) князів не зробили весь народ Русі (сучасної України) шведами. Декілька угорських принцес, що одружилися з українськими князями, не зробили всіх русів (русичів, або русинів) угорцями. Ніхто в Русі ніколи не розмовляв ані шведською, ані угорською мовами. Так само і в Алланії та Московії - декілька руських (русинських) предків не зробили аланів русами (русичами, русинами, рутенами), декілька грецьких предків не зробили аланів греками, декілька перських (іранських) предків не зробили аланів персами (іранцями).

260. Грецькі і руські (русинські) імена у мокшанських і ерзянських (мордовських) правителів

Слід зауважити, що у кожного відомого мокшанського та ерзянського (мордовського), і навіть аланського (золотоординського) діяча був сучасний аналог імені. Таким чином видатні події мокшанського і ерзянського (мордовського) народів не приховували, а просто описували іншими, умовними термінами, які більш близькі до загально прийнятних в суспільстві. В часи європейської колонії “Російської Імперії” ці всі народи слов’янізували, німецько-французькі колонізатори активно майже усіх і себе самих перекладали на грецькі, латинські й єврейські імена, тому такі імена й стали використовувати для історії. Крім того, як вже було зазначено, мокшанські й ерзянські (мордовські) принци і принцеси часто одружувались з русами (русичами, або русинами), тому деякі їхні діти дійсно отримувала руські (тобто русинські) імена.

261. “Князь“ чи “великий князь“?

Князь в Русі, наприклад, князь якогось князівства, як говорили раніше, це голова обласної адміністрації, мер, але не правитель усієї Русі. Не плутайте князів, тобто голів обладміністрацій, з великим князем - президентом. Тобто “київський князь”, “волинський князь”, “правитель Чернігова” тощо - це просто службові посади. Наприклад, у 1240-их роках у Сіверщині головою обладміністрації працював князь Рости-Слав Михайлович. Він був одружений із донькою угорського короля Бели IV, їх дочка Кунгута вийшла заміж за чеського короля, друга дочка вийшла заміж за польського краківського князя Льошка. В ті часи, через брак кваліфікованих кадрів та недовіру до чужинців, правитель будь-якої держави призначав головами областей, районів і міст своїх родичів. Пізніше - своїх знайомих. Така практика в більшості країн Західної і Центральної Європи майже припинилося із середини 1400-их років, але не в Україні-Русі. Правитель аланів, або “поволзьких татар”, називався “великий хан” та іноді "цар", правитель Куманії - “каган”, правитель Польщі й інших західних країн - “король”, правитель Московії - “оцязор”, правитель Артанії (лат. Мордовії) - “інязор”, але це все просто різні назви однієї й тієї самої посади різними мовами. Королем можна назвати й руського (русинського) великого князя, але в самій Русі так не було прийнято.

262. Русь з 1264 року. Лев-Онуфрій I Данилович

1264-1301 - Лев-Онуфрій I Данилович - новий великий князь Русі (прийшов після свого батька Данили “Галицького” I Романовича). Він син великого князя Данила “Галицького” I Романовича і Ганни Мстислав-Федорівни, яка була прямою нащадкою Ладомира-Мономаха II Всеволодовича і онучкою куманського (українського) кагана Котяна (Кобяка) I Беглуковича. По матері він був двоюрідним братом ерзянського принца Неврюя Пургас-Герислововича (“Олександра “Невського” Ярославовича”, який був сином сестри Ганни Мстислав-Федорівни - Ростислави Мстислав-Федорівни, дочки Мстислава-Федора “Удатного” і куманської принцеси Марії Котянівни).

Лев-Онуфрій I мав дружину Констанцію, яка була донькою угорського короля Бели IV. Їхні діти - Юрій (Імре) I, Святослав, Анастасія. Під час аланської окупації правив з міста Львова, названому на його честь.

Заснував місто Рівне у 1283 році. Наступником стане його син Юрій-Імре I Лев-Онуфрійович (Юрій I Львович) у 1301-1308 рр.

Згідно з дослідженнями письменника Бартоломея Зиморовича, який був мером Львова в 1648 році (коли козаки спалили Львів), Лева-Онуфрія I Даниловича називають винахідником машин для здобування фортець. Мер Бартоломей був русино-вірменського роду, відомий також піснями “Життя козаків Лісовських”, “Пам’ятка з турецької війни”, “Роксоланки”, і книжками “Ідилії новоруські”, “Селянки нові руські”, й історичною книгою “Потрійний Львів”. Писав русинською, польською і латиною. У Львові до 1939 року існувала вулиця Бартоломея Зиморовича неподалік від площі Ринок, яка в рамках “денацифікації” буде перейменована радянською московицькою владою в 1944 році на вулицю шотландського поета Майкла Лермонта (Learmont, “Михайла Лермонтова”), який мешкав в колонії “Російській Імперії”, а меморіальну дошку на будинку на площі Ринок буде демонтовано у 1947 році. У 1996 році вулицю було знову перейменовано, вже українською владою, на честь ічкерійського (чеченського) борця за незалежність, президента Ічкерії Джохара Дудаєва.

263. Алланія (колишня Сара Орда) з 1267 року. Менгу-Тимур I Тогоганович

1267-1290 - Менгу-Тимур I Тогоганович - новий великий хан Алланії (прийшов після свого двоюрідного діда Берке I Джучійовича). Він син Тогогана (Тукана) Батийовича і Кучу, з роду Борджігін, онук великого хана Батия (Бату) I Джучієвича. Мав братів Такту Нука, Угечі Борджігін, двоюрідного брата Туда-Менгу (правитиме у Казахстані в 1282-1287 рр.). Тогоган Батийович був рідним братом великого хана Сартака I Батийовича, тобто Менгу-Тимур I Тогоганович - це рідний племінник Сартака I Батийовича. Мав дружин Олджай, Ойлят, Султан, Кутуй тощо.

Від дружини Ойляти народилися сини - Буртук, Токтай, Пір-Хусейн, Алі Кеюн, Кадан, Торгул, Мупасан, Кудукан, Сарра-Бука, Бурлук, та дочері - Кордучін, Анна-Улдуз, Ара-кутлуг тощо. Від дружини Тотлін-катун народилися сини - Дюдень, Дюдакан Чингізид, Телебуга. Від дружини Катун з клану Ушин у Менгу Тимура народилися діти - Алгу, Абачі, Тудакан. Від дружини Олджай народився Тохта I (стане великим ханом Алланії та дядьком великого хана Оси-Беґа (Узбека) I Торгуловича). Торгул (Тогрильчи) Менгуєвич одружиться з дочкою Дані (Джанібека) I Неврюйовича (“Даніїла I Олександровича”) і в них народиться Оса-Беґ (Узбек) I; також буде мати доньку Агафію-Кончатку Торгулівну. Від дружини Кутуй народився Тихомир, який одружиться з валаською (грец. “циганською”) принцесою і поїде жити до неї, де у нього народиться син Басараб-Іона I Валаський.

Великий хан Менгу-Тимур I Тогоганович жив до 1290 року. Наступником стане його син Тохта I Менгуєвич у 1291-1312 рр. Вказані деякими істориками два наступні хани Туда-Менгу (брат казахського голови Курултаю Менгутемира) і Теле-Буга (племінник хана Туда-Менгу) були насправді ханами і правителями не в поволзькотатарській державі Алланії (або Сара Орді, укр. Золотій Країні), а в Могол Орді (укр. Великій Країні, або Казахстані).

Великі хани Алланії обиралися. Обрати могли сина попереднього правителя або родича.

Менгу-Тимур I Тогоганович видав наказ, або так звану “грамоту” київському митрополиту Кирилу, що дозволяє йому жити та працювати на території кипчацьких країн як представнику ортодоксальної (укр. православної) християнської релігії грецького обряду. Це не означає, що алани перейшли на християнство. Нагадаємо, що алани, або сарацени, “золоті” ординці, вони ж “поволзькі татари”, “кацапи”, сучасні русскіє, залишалися мусульманами до 1462 року.

Російські історики подібні ситуації, коли руські (або русинські) митрополити і ченці працюють в Алланії, Московії, полюбляють видавати їх за своїх, російських. Й цим історики намагаються підкреслювати православ’я і набожність Росії, позиціювати Московію, Артанію і Алланию як частину Русі. Але такого в дійсності за тих часів у них, тобто у аланів (сучасних русскіх), ще не було навіть у думках.

1268 - великий хан Алланії Менгу-Тимур I Тогоганович вирішив обмежити вплив ортодоксальних християнських митрополитів на кипчаків (тобто на татар). Це, ймовірно, було пов’язано з тим, що після відокремлення латинської церкви від загальнохристиянської в 1054 році та виникнення послідовників окремих течій - грецьких ортодоксів (укр. православних) та римських латинів - у кипчацькі країни стали приїжджати багато ортодоксальних митрополитів з міста Константинополю без відома та дозволу курултаю. Імператор Могол Орди (укр. Великої Країни, або Монгольської Імперії) Кубілай Толуйович (брат імператора Мунке Толуйовича) надіслав до Константинополя листа, що відтепер ортодоксальні митрополити та священики не мають права працювати на території кипчацьких (лат. татарських) країн без його відома та згоди. Латинські ж митрополити вже працювали там давно і без проблем. “Кубілай хан - шостий Великий Хан, що означає те ж саме, що сказати - він шостий Великий Лорд усіх татар” - це цитата з книги Марко Поло “Подорожі” (The Travels), видавництва Penguin Random House UK 2015 р. Кубілай був найвідомішим ханом Могол Орди, правив у 1260-1271 рр.

1268-1269 - алани під командуванням полководця Телебуги, сина великого хана Алланії Менгу-Тимура I Тогогановича і Тотлін-катун, нападають знову на Русь і Польщу. Також аланське військо увійшло в ще одну слов’янську державу - Новогардію, в місто Великий Новгород.

1269-1271 - відбулося військове протистояння правителя Алланії (колишньої Сарай Орди, укр. Золотої Країни, майбутньої Московської Тартарії) великого хана Менгу-Тимура I Тогогановича проти сучасної Еллади (Греції), яка в ті часи називалася “Республіка Ромея” (Базілія Ромея), або “Східна Римська Імперія”. Назва “Еллада” - це самоназва, але країна більш відома під латинською назвою “Греція”. Старе слово “базіліус” латинською означало "правитель", а з часом “республіка”, як польською “речпосполіта”, і руси (русичі, або русини) часто так і називали Грецію - просто “візантія”, тобто в сенсі “республіка”, "країна", від давньої назви місцевості і міста Бізантія, яке існувало ще до н. е.

Столицею Республіки Ромея (Візантії, або Греції) на той момент тимчасово був старовинний Константинополь (сучасний Стамбул). Військове вторгнення аланів до Республіки (Візантії) Ромеї було викликане розбіжністю у питаннях роботи митрополитів у кипчацькій державі. До Константинополя підійшли кипчацькі війська, очолювані полководцями з Алланії. Було проведено низку переговорів. Справа була залагоджена мирно, і кипчацькі війська повернули до своєї країни, грабуючи поселення на своєму шляху. Після переговорів настав мир у відносинах, на підтвердження якого деякі хани взяли собі грецьких дружин. Саме цим пояснюється поява християнських імен (латинських та грецьких) серед аланської знаті. Сьогодні усі ці грецькі і латинські імена називаються “русскіми”.

264. Візантія - це Греція

Правильною повною назвою країни було Ромея, або Базилея Ромайон (грец. Βασιλεία Ῥωμαίων, Basileía Rhōmaíōn), латинською мовою Imperium Romanum, тобто Республіка Ромея, або Республіка Римська, або Імперія Римська. Руською (русинською, сучасною українською) мовою Грецію називали “Візантія”, тобто вже в сенсі просто “країна", "республіка”, за старою назвою місцевості і давнього міста. Сьогодні Візантія романськими, германськими та більшістю мов називається Греція, а самоназва країни звучить інакше - це “Еллініки Демократія” (грец. Ελληνική Δημοκρατία), тобто Еллінська Республіка, або Еллада (Еллініка, грец. Ελληνικα). Правитель колись (не так вже і давно, в часи н. е.) називався терміном "базиліус" (basileus, василій), що стало одночасно і іменем і також синонімом "республіки", так само як колись, як вважають історики (хоча точаться суперечки) використовувалось ім'я Бізантій. Не слід плутати націю середньовічної Римської Імперії (Візантії) нашої ери, тобто сучасних греків, з давніми греками та римлянами, які жили до нашої ери за часів античності - це різні генерації. Більш детально про генерації написано наприкінці книги в Додатку 2 “Класифікація народів Європи та Північної Азії за типажами і мовами. Які корінні нації живуть в Україні і Росії”.

265. Таласький курултай у 1269 році

1269 - цього року на території сучасної кипчацької (лат. татарської) держави Киргизії пройшов знаменитий кипчацький “Таласький” курултай. Проходив він у місті Талас, звідти й отримав свою назву. Засідання проводив киргизький правитель хан Хайду, праонук імператора Великої Країни (Могол Орди, або Монгольської Імперії) Темуджина-Чингіса (Чингіс-хана) I Єсугейовича. На цьому Талаському курултаї ухвалили рішення, щоб визнати існуючі кордони між країнами та заборонити кипчацьким (лат. татарським) націям надалі розоряти міста та осілі поселення одне одного й інших держав.

Правителем моголів в 1269 році став імператор Менгутемир, після того як колишній імператор Кубілай Толуйович переїхав жити й правити до Китаю до своїх родичів. Кубілай Толуйович стане першим імператором в Китаї, який не був повністю китайцем за національністю, у 1271 році. Він влився у китайську династію Юань, будучи одним із віддалених нащадків роду китайської династії Тан, і правитиме китайцями до 1294 року. Разом з ним до Китаю переїдуть лангобардські (тобто італійські) торговці діамантами Нікколо Поло, його син Марко Поло (майбутній автор книги “Подорожі”) і його брат Маффео Поло, які 17 років проживуть при дворі імператора Кубілая Толуйовича в Китаї. І з Японією воювали у 1270-х роках не монголи за національністю, а китайці, главою яких на той час був хан кипчацького (лат. татарського) походження Кубілай Толуйович.

266. Яссія та Моголістан - нові назви держав після реорганізації Могол Орди (укр. Великої Країни, або Монгольської Імперії) з 1269 року

Після цього Таласького куралтаю Могол Орда (укр. Велика Країна, або Монгольська Імперія) була реорганізована. Вона розділилася на дві країни, які змінили свої назви.

Більша країна стала називатися “Яссія”, що українською перекладається як “шляхетна”, “благородна”. Столиця Яссії - місто “Ак Орда” (укр. Біле Місто) - це сучасне місто Астана. Яссія зазначена на Каталонському Атласі світу 1375 р. як Assia, де назва виконана в тому ж стилі (шрифт, розмір, стиль), що й назви інших країн, тобто це, звичайно, назва держави. Існування Яcсії, ясів та закону “Яса Чингісхана” - це відомий історичний факт. Деяких істориків може збентежити те, що назва країни збігається з назвою континенту. Але це легко пояснити тим, що в давні часи назва центральної країни континенту могла дати назву всьому континенту. Старовинні казахи називалися, відповідно “ясами”. Яссія (Казахстан) тих часів не була найбільш розвиненою державою регіону, бо не могла конкурувати з Китаєм. Але завдяки тому, що через країну пролягали знамениті торговельні шляхи, якими з Китаю до Європи і світу возилися багаточисельні товари, то Казахстан був однозначно впливовою державою, бо контролював китайський експорт.

Середньо-азіатські кипчаки (лат. татари), а саме казахи, каракалпаки й киргизи в давнину називали себе “моголами” (анг. mongal), що, окрім іншого, означає також “великий”, або англійською “great”, але вони не є сучасними монголами за національністю. І поєнання цих татарських націй називалося до 1269 року, “Монгольською імперією”, відомою в ще більш ранні часи під латинською назвою “Татарський Каганат”.

Далі на південь від Яссії (Казахстану) була розташована держава під назвою Моголістан - це сучасна Киргизія, нація якої також розмовляє мовою кипчацької (лат. татарської) мовної групи. На північ від Яссії (Казахстану), північніше яського міста Ак-Орди (укр. Білого Міста, сучасної Астани) знаходилася країна Шибанидів (англ. Shibani), назву якої вимовляли як “Сибірія” і нація якої теж відноситься до кипчацької (лат. татарської) національної і мовної групи.

А на схід від Яссії, нижче озера Байкал та на північ від Китаю, була розташована держава Мугуллія (від воїна Мугулю) - це сучасна Монголія, нація якої розмовляє мовою монгольської мовної групи. Їхні генетичні родичі - це буряти (м. Улан-Уде в Росії) та Шира-Йогури (м. Чжан’є у провінції Ганьсу в Китаї). Ця держава, з іншою мовою та культурою, з її шаманізмом, не мала жодного відношення до кипчацької Могол Орди (укр. Великої Країни), окрім схожої назви. Багато істориків ці всі народи кипчаків (лат. татар) і монгол плутають, та ще й називають спільною назвою - “тюрки”, що зовсім неправильно. Тюрки - це нації тюркської національної і мовної групи, а саме: гагаузи (м. Варна); тюрки, укр. турки чи оттомани (м. Анкара); азербайджанці (м. Тебриз на території Ірану); тюркмени, або огузи (м. Ашгабад); салари (м. Самарканд); хладжи (м. Халач). Спільність цих народів в давнину назвали “Тюркським Ханством”, ця назва використовувалась до 700-их років, і вона не має ніякого відношення ані до кипчацької (лат. татарської) колишньої Могол Орди (укр. Великої Країни), ані до сучасної монгольської Монголії, ані до кипчацького (лат. татарського) колишнього старовинного Хозарського Каганату (України).

267. Куманія (колишня Хозарія) з 1271 року. Алани окуповують куманську столицю Тана-хань (Ростов-на-Дону)

1271 - Алланія (колишня Сара Орда, укр. Золота Країна) зайняла кілька приазовських міст татарської держави Куманії (колишньої Хозарії, або України). Нагадаємо, що першою столицею куманів (українців) було місто Тана, або Тана-хань, яке сьогодні називається Ростов-на-Дону. Область навколо міста Тана-хані, а саме Таманський півострів, історики часто називають “Тму-Торакань”, від імені хана Тумен-Тархан. Деякі дослідники цю область плутають із околицями міста Ідель (Волгоградом, колишнім Сталінградом) на річці Ідель (ерз. Волзі), але то є містом ногайців (“астраханських татар”) в країні Ногайська Орда (укр. “Країні Ногая”).

268. Мокші з 1271 року. Торак I Чилаукунович (“Святослав I Ярославович”)

1271-1282 - Торак I Чилаукунович (“Святослав I Ярославович”) - новий оцязор Московії (прийшов після свого батька Чилаукуна I Пургасовича, або “Ярослава III Ярославовича”). Став засновником поселення Тораки, тобто “поселення Торака” (сучасної Твері) на річці Волга. Відомо, що коли головне мокшанське поселення Перум (сучасна Москва) було в аланській окупації, то оцязор і знать правили з Твері. Наступником стане його брат Беклемиш I Чилаукунович (“Михайло “Тверський” Ярославович”) у 1282-1312 рр.

Одним з діячів в мокшанському поселенні Тораки (Твері) відомий мокша на ім’я Борка “Васильович”, народжений від Марії з Чернігова. У той рік мокшанська Тверська область (або князівство) ще не була окупована аланською ордою, на відміну від решти територій мокшей. У Борки були сини Костянтин, Дмитрій тощо, онуки Василіса, Анна, Костянтин, Олександр. Донька Борки на ім’я Марила вийшла заміж за литвинського князя Гінвіла з міста Полоцька. Як бачимо, у мокш з’явилися князі з грецькими і латинськими іменами, які прийшли від руських, або русинських, та литвинських дружин. Але це не значить, що все населення перетворилися на русів (русичів, або русинів), зовсім ні, бо місцеве населення залишилося мокшами й донині, хоча звикло, що їх називають “русскіми”.

1272 - Алланія (колишня Сара Орда, укр. Золота Країна) окупувала частково ще одну кипчацьку державу - волзьку Булгарію та її столицю Казань. Сьогодні волзька Булгарія носить назву “Татарстан”, а волзькі булгари називаються просто “татарами” за латинською назвою національної і мовної групи.

1272 - проведено третій перепис населення Алланії. Причиною могло стати те, що в країні було вже дуже багато кровних принців орди - декілька сотень.

269. Розбудовування аланами (колишніми сараценами, або “золотими” ординцями) міста Москви у 1272 році

Отже, окуповані мокшанські та ерзянські землі були приєднані до складу кипчацької (лат. татарської) держави Алланії - колишньої Сара Орди (укр. Золотої Країни). У великого хана Алланії Батия (Бату) I Джучієвича, який також деякий час працював головою курултаю у Могол Орді (укр. Великій Країні), був старший брат Ордин. У Ордина був син на ім’я Петро Ординович. В історії його називають Петром “Ординським”. Таке грецьке ім’я, ймовірно, він міг отримати в тому випадку, якщо його мати була християнкою, наприклад, русинкою. Петро став згодом аланським ординським князем (тобто мером) фінського мокшанського міста Перум (майбутньої Москви).

1272 - алани (колишні сарацени, або “золоті” ординці) будують у московському поселенні Перумі перший храм, не християнський. Сьогодні він називається “церква Спаса на Бору”. Стояв він “на тому місці, де, за переказами, стояла в гущавині низька хатина, в якій рятувався самітник Букал”. Тобто поселення з хатами під назвою “Перум” завдяки побудові храму змінило свій статус й перетворилося на місто. Ще пізніше, як відомо, алани перейменують Перум на Москву.

Стає зрозумілим, що сьогоднішня офіційна історія Росії - це суцільна вигадка та підробка. Адже відомо, за свідченнями мандрівників (Вільяма Рубрука, Марко Поло та інших), що ще в 1243 р. на землях мокшей не було міст. Навіть через сто років на Каталонському Атласі в 1375 р. назва “Москва” відсутня, а на цьому місці розташоване місто Перум.

1272-1312 - призначення алана Петра Ординовича князем, тобто мером міста Перум. Петро був сином Ордина Джучієвича, який був сином Джучі “Мандрівника” I Чингісовича та братом великих ханів Алланії Батия (Бату) і Берке I Джучієвичів. Отже, Петро Ординович - це рідний небож великих ханів Батия і Берке. Усіх мерів (князів) Перума (Москви) ховатимуть в майбутньому в Архангельському храмі мокшанської столиці.

270. Примітка про знищення німцями кипчацької (лат. татарської) спадщини

У російській історії будь-які згадки про кипчацьке (лат. татарське) походження русскіх боялися як вогню. Тому колоніальні історики вигадували фантастичні історії щодо неіснуючих слов’янських князів, шукали безглузді пояснення дивним кипчацьким (татарським) іменам принців, вигадувалася нісенітниця про виплату якимись “русскіми” князями якоїсь данини якимсь “монголам” тощо.

Наприклад, алани (колишні “золоті” ординці, вони ж “поволзькі татари”) збудували Крутицький Архієрійський будинок - це була філія Сарайської єпархії, і звичайно, вона була мусульманською. Значно пізніше цей будинок був знесений за наказом австрійської намісниці Катерини II. У проміжок часу з 1764 до 1792 року австрійка Катерина II, намісниця Священної Римської імперії Германської нації, як відомо, знищить сотні храмів на території Московії, які нагадували про мусульманське минуле і татарську окупацію (“ярмо”) мокшей.

В Архангельському соборі пізніше, наприклад, знищували штукатурку з ханською тамгою золотоординської знаті, щоб приховати кипчацьке (лат. татарське) походження русскіх царів. Тамгою до цього позначалося багато ханських будівель. Але тамга все ж таки збереглася на тонких колонах Успенського і в галереї Благовіщенського соборів. На додаток до цього, за часів німецько-французької колонізації (так званої “Російської Імперії”) було складено славинською (новгородською) мовою безліч якихось фальшивих “листів” та “описів” діяльності ханів, які історики видавали за “давні історичні документи”.

271. Литва з 1280 року

1280 - литвинські князі Скір-Мунт (син Мін-Гайла) і Куковойт (син Живінбуда) захопили князівства Русі - Пінське та Турівське. У Пінську тоді княжував русинський мер Мсти-Слав.

1280 - до великого князя Литви Скір-Мунта Мінгайловича аланський голова уряду в Алланії (колишньої Золотої Країни) Балаклай посилає послів з вимогою платити данину. Скір-Мунт відмовився, тоді алани пішли війною на нього, пройшли Русь і дійшли до кордону Литви в місто Кайданові (сучасний Дзержинськ). З цього ми бачимо, що східна частина сучасної Білорусі була на той час руськими (русинськими) землями.

Скір-Мунт Мінгайлович зібрав литвинське військо і погнав ординців на схід, вигнав їх із руських (русинських) міст Мозир, Чернігів, Стародуб, Карачов. Брянська область в ті часи також була споконвічною частиною Русі.

(Кінець 7 глави)