Глава 1

Всі ми принци і принцеси

Глава 1. Чому колонізатори фальсифікують справжню історію України і Росії? Неправильна інтерпретація. Коротка офіційна російська версія історії. Російська "Альтернативна історія"

1. П’ять причин неправильної інтерпретації подій

Кожен з наступних п’яти факторів призводить до того, що недобросовісні правителі, влада та їхні колаборанти нав'язують людям перекручену інформацію. Ці фактори наступні:

- Якщо влада країни вороже налаштована до місцевого народу, або є окупантами, і цей народ треба позбавити знання про своїх справжніх пращурів, традиції і навіть про рідну мову. Такими людьми без роду-племені було легше маніпулювати в особистих цілях матеріальної вигоди.

- Історики не повідомляють правду через цензуру влади і страху. У багатьох українців і росіян справді за останні три століття через загрозу репресій виробився страх перед владою.

- Дослідникам не вистачило розуміння і дедукції при аналізі історичних документів і артефактів. До цього також належить невміння ставити запитання, нездатність дивитися на події з різних боків.

- Дослідникам не вистачає інформації. Справді, багато документів були спалені у війнах, багато архівів засекречено, багато записів зберігаються за кордоном в архівах західноєвропейських держав.

- Дослідники полінувалися самі проаналізувати джерела та створювати власні гіпотези. Через це часто в наукових колах використовують плагіат. Тобто одні вчені для здобуття наукового ступеню просто переписують статті і роботи інших вчених.

У цій книзі я ставлю прості, але нагальні питання, і намагаюся знайти на них відповідь:

- якій нації насправді належить російська (русская) мова;

- чому територія України не підписана як “Україна” на старих мапах;

- звідки взялася і що означає назва “Україна”;

- чому раніше говорили “на” Україну;

- кого називали татарами і “монголами”;

- хто і під чиїм ярмом перебував;

- чому одні "русскіє" князі завжди воювали проти інших “русскіх князів”;

- як раніше називалася Білорусь;

- хто вони - мешканці півдня і сходу України;

- в чому таємниця створення Російської Імперії

- в чому кривда і трагедія московитів;

- як формувалася ментальність українського і російського народів;

- як маніпулюванням термінами в часі фальсифікувалася історія українців і росіян;

- що потрібно зауважити при вивченні історії.

Отже, далі хочу почати з короткого опису офіційної версії історії України і Росії. В інформаційному просторі сучасної Росії сьогодні часто можна почути, що Україна завжди була частиною Росії. Щоб краще розуміти, про що йдеться, давайте ознайомимося спочатку з тією версією історії, яка сьогодні є загальноприйнятою в Росії (але не в інших країнах).

2. Коротка офіційна версія історії Росії, складена російськими істориками для свого народу

На багатьох старовинних картах, в історії Європи позначена держава під назвою "Московія". Розташована вона на західній території сучасної Росії, столицею її є те саме місто, як і столиця сучасної країни Російської Федерації. Московія - це старовинна держава, яка стала основою, ядром теперішньої Росії. Про що ж голосно мовчать сучасні історики?

Сьогодні старовинна волго-фінська держава Московія скрізь у сучасних підручниках, статтях та картах перейменована на Росію, або на “Російську державу”. Точніше, історики роблять вигляд, що Московія - це була не окрема незалежна держава зі своєю мокшанською нацією та історією, а просто якась одна з областей (князівств) Русі, або Росії. Сучасній Росії при цьому заодно приписують понад 1000 років історії.

Вважається, що у 700-ті роки на західній території сучасної Росії жили слов’янські племена - це в’ятичі, кривичі, радимичі, поляни, древляни та інші. З цих племен сформувалася єдина давньоруська народність з однією давньоруською мовою.

У 800-ті роки давньоруський народ нібито започаткував велику європейську слов'янську імперію під назвою “Київська Русь”, або просто "Русь". Територія Русі тяглася від сучасного міста Львів, через Київ, Москву, Суздаль до Новгороду та до океану. Першою столицею Русі вважалося місто Новгород (сучасне Великий Новгород) - це слов’янське місто на півночі, яке розташоване біля озера Ільмень та річки Волхов. А ще деякі історики зазначають, що до Новгороду головним було місто Ладога, яке розташоване на південному березі озера Ладога.

3. Слов’янську державу Новогардію роблять базою для історії Російської Імперії

Російські історики роблять сьогодні акцент в історії на наступному. Головним історичним центром вони називають "Новогардію" - це північна слов’янська республіка зі столицею в Новгороді. Далі, за їхньою версією, відомий перший князь який там правив мав ім’я Рюрик. Історики запевнюють, що він прийшов зі Скандинавії, бо називався “варягом”. Насправді, варягами називалися нації трьох мовних груп - германської, балтської і слов'янської. Так їх виділили за загальним зовнішнім виглядом - вони всі мали типову антропологію: русе волосся, сірі круглі очі та прямий довгий ніс.

Далі, російські історики стверджують, що слов’яни запросили Рюрика на правління, бо так робили всі, мовляв, іноземцю краще розібратися у місцевих чварах (або міжусобицях).

Хочу на цьому моменті зауважити, що зазвичай подібних міжусобиць ніде особливо й не було, окрім сучасної Росії. До того ж, існує таке усім добре відоме явище, як династичний шлюб. Тобто, діти правителів одружувались, і тоді їх нащадки могли стати правителями в тій країні, куди переїхали за шлюбом або де народились. Через це часто так було, що іноземці посідали трон в інших країнах.

Отже, далі російські історики переносять правителів з Новогардії (тобто Новгороду) у Київ - столицю України-Русі, та запевняють, що такий собі Олег, який був помічником князя-варяга з Новгороду, приїхав і усіх в Києві повбивав. Зокрема, повбивав він руських князів, яких звали Аскольд і Дір. Після чого стали Рюрик і Олег там собі правити. При цьому історики полінувалися пояснити, як таке могло трапитися з огляду на те, що Русь була значно більшою за Новогардію, тобто за сучасну Новгородську область (яка перебуває сьогодні в складі Росії). І, відповідно, Русь була значно сильніша у воєнному плані. Але цей момент істориками пропускається, а далі вони стверджують, що таким чином поєдналися ці дві країни нібито в одне ціле. При цьому руси і новгородичі разом почали освоювати землі фінських народів, тобто землі водь, іжорів, вепсів, мокшей, ерзян тощо. В процесі цього вони стали “одним русскім народом”, разом стали мирно жити і навіть побудували фінським “малим народам” міста.

У 988 році руський князь Володимир Великий (він же “Святий”, він же нібито “Червоне Сонечко”) запровадив на Русі християнську релігію, а саме - православ’я. Зробив він це, бо дуже хотів одружитися з грецькою принцесою, яка була православною. Зверніть ще увагу на те, що російські історики до назви “Русь” використовують прийменник “на”, тобто говорять “на Русі”. Запам’ятайте цей момент, бо це дуже важливо.

Йдемо далі. Вважається, що руське населення Русі, або, як її історики називають , “Київської Русі”, масово освоювали та заселяли схід, де заснували біля річки Москва місто Москву й інші російські міста, такі, наприклад, як Ярославль, Суздаль, Володимир, Нижній Новгород, Рязань, Твер, Ростов тощо. У 1100-их роках Русь, або “Київська Русь”, нібито розпалася через сильні внутрішні конфлікти між різними "русскіми" князівствами. Ці міжкнязівські війни і називаються “міжусобицею”.

В результаті міжусобиць частина таких князів з русами (руськими, або русичами) стали переїжджати на схід - на території волзьких фінських народностей чудь, меря, мещера, мурома тощо. Й там руси (руські, або русичі) стали активно будувати нові міста, називати їх слов'янськими назвами, і в цей же час, як ми вже зазначили вище, вони і побудували нову столицю Росії - місто Москву, замість Києва. Саме до цієї столиці й переїхали правити руські князі.

Київ же в цей час зазнав руйнації від татарської орди, набігів половців і печенігів, монголо-татар, через що занепав і люди пішли звідти. Після цього Московське князівство і стало головною Руссю, або “московицькою Руссю”, населеною руськими переселенцями.

Отже, правити в Русі, або Московській Русі, чи у Московському князівстві (Московії) стали руські (або “русскіє”) київські князі, чиї предки були новгородцями з роду “рюриків”. Ці новгородські, а потім київські руські князі “рюриковичі” стали московськими, або "русскіми", царями. А ще пізніше, після появи царів з нового роду, царі стали носити нове російське (русскоє) прізвище Романов.

При цьому етнічні руси (русскіє, або русичі), прийшли на землі, на яких мешкали інші різні місцеві нації. Ці корінні народи споконвіку проживали на землях навколо Московії, в Приураллі. Русскіє їх колонізували, проте місцеві народи не чинили спротиву, навпаки - були дуже радими й вдячними. Адже русскіє принесли їм "русскую" (російську) мову та писемність, і навчили новим знанням, і навіть збудували їм гарні міста.

Тобто, під колонізацією в першу чергу опинилися корінні народи фінської мовної групи, а далі усі інші. І це вторгнення "русскіх" місцеві народи прийняли з розумінням і вдячністю. З часом місцеві малі народи слов’янізувалися і нібито майже розчинилися в "русскіх". І всі вони - мокші, ерзяни, марійці, комі-перм'яки, водь, іжори, вепси і удмурти, а потім і самоєди, і чуваші, і башкорти - стали з радістю розмовляти мовою окупанта, легко забувши свої рідні мови, що стали нікому не потрібними.

Далі російські історики вказують на те, що русскіє пішли війною на Візантію (грец. Республіку, тобто сучасну Грецію), для того щоб збільшити ринки збуту. Для нападу на Грецію (Візантію) русам довелось би пройти крізь землі хозарів, що з нашої точки зору було майже неможливо у той час, бо ця нація кипчацької (лат. татарської) мовної групи мала вже на той час розвинену державу й просто так чуже військо вони не пропустили б. Далі, історики кажуть, що русскіє хотіли контролювати усі торгові шляхи. Знову ж таки, насправді контролювати усі торгові шляхи інших народів хотіли не ті колишні старовинні руси, а ті, хто сьогодні називається “русскіми”. Й робили вони для цього все можливе - нападали, захоплювали міста на річках й узбережжя морів, здійснювали розбійні напади на окупованих шляхах.

Бувало у ті часи так, що на русів нападали половці, а на половців і на русів нападали печеніги, що призводило до частих війн. Про княжіння "русскіх" князів історики зазначають, що вони повинні були боротися з язичниками й відстоювати всюди православ’я. А ще, що князі мали збирати ополченців. Дійсно, нав’язувати православ’я та збирати народних ополченців прийнято в сучасній Росії.

Далі про монголів. Росіяни також пишуть в підручнику Історії Росії за 6-ий клас 2016 року видання, що колись монгольська армія перемогла плем’я, яке називалося “татари”. І після цієї перемоги монголів стали називати “татарами”. Така інтерпретація, з моєї точки зору, є хворою. Адже, чи може так бути, наприклад, що поляки перемогли тевтонців (німців) у битві, і європейці після цього стали називати поляків “тевтонцями”; або що росіяни перемогли французів, і європейці почали називати росіян “французами”?

За версією російських істориків, монголи руйнували русскіє міста. Одну з областей, або так званий “улус”, монголи називали “улусом Джучи”, або просто Ордою (Золотою Ордою) і брали данину з русскіх під загрозою нападу на їхні міста. Ці погрози та збір данини називається “ординським ярмом” та “залежністю русскіх від Орди”.

Мовою Русі, або Московії, тобто Росії - була слов’янська російська (або русская) мова Русі (точніше Київської Русі). І цій російській (русскій) мові вороги Росії, наприклад, поляки, із шкідливості вигадали чотири діалекти. Ці діалекти називалися так: “південна малоросійська говірка” (для українців), “західноруський письмовий” (для білорусів), “новгородський” та “псковський” (сьогодні не вживається).

Ті слов'яни, які масово переселилися з Києва і решти територій Русі до Московії, стали згодом сучасними “справжніми богообраними високодуховними русскіми” (це цитата з російських медіа). Спорожнілі після монгольської навали русскіє землі на заході Росії стали називатися “Малоросією”, а на північному заході - “Білою Руссю“. Але невелика кількість русскіх там все ж таки ще залишилася.

А в нас залишилося при цьому нерозв’язним таке питання: чому ж усе-таки всі руські, або так звані “русскіє” князі та руський народ бігли й переселялися в сторону татарської орди на схід, а не в протилежний бік від руйнівників?

Оскільки Малоросія (тобто південна Росія) і західна Росія майже збезлюдніли, то цим одразу скористалися “сусідні хижі країни Литва і Польща”. Вони захопили русскіє землі, на яких після цього русскій народ під впливом загарбників забув своє коріння. Заплутані поляками й литовцями русскіє настільки зіпсувалися, що навіть почали сповідувати католицтво.

Русскіх на заході Росії поляки стали змушувати розмовляти польською, через що ці русскіє зіпсували свою "русскую" (російську) мову. Зіпсована поляками російська (або русская) мова стала називатися “південною малоросійською говіркою”, або “українською мовою”. За іншою версією російських істориків, українська мова, як і уся Україна, була вигадана в якомусь австрійському штабі австрійцями. Русскіє на півдні Росії стали називатися "хохлами" (російською вимовляється як “хахли”). Пізніше і малороси і "хахли" стали називати себе “українцями” від слова “окраіна (укр. околиця) Росії”, або “окраіна Польщі” (тут думки розійшлися).

Сьогодні ці українці - малороси і "хахли" - живуть у містах, які колись збудували русскіє, але вони не хочуть називати себе "русскіми", бо були створені як проєкт “антиросія”. За іншою версією - українців вигадав такий собі Ленін, який сто років тому був першим правителем Радянської Росії і СРСР.

А ось русскіє люди на північному заході Росії зіпсувалися литовцями. Таких людей називали “бульбашами”. Їх змушували писати “західноросійським письмовим діалектом”, і ця нібито зіпсована литовцями російська (русская) мова з часом стала називатися “білоруською” мовою.

Чистими, незіпсованими і дуже духовними залишилися лише русскіє в Московії. "Великороси" (тобто головні русскіє), керовані русскіми (тими, що колись переселилися із Київської Русі), прославилися у багатьох битвах і завжди стояли за справедливість. Вони відбилися врешті-решт від нападів монголів і татар на Російську Державу. Вони виграли Грюнвальдську битву у 1410 році проти тевтонців (укр. німців). Вони врятували Новгородську Республіку від католицького впливу Лівонського ордена і шведів, тим що завели заздалегідь у Великий Новгород свої мирні російські війська. Вони відбивалися від агресивних татар, яких колись тюрки (укр. турки) навмисне заселили в російський Крим із єдиною метою - насолити Російській Державі. Саме тюрки й назвали заселених ними татар - “кримськими”, щоб усіх заплутати. Російське військо відбило свої російські землі під містом Полтавою в 1710 році, коли шведська загарбницька армія вторглася до Росії з агресією.

Саме цей незіпсований русскій народ постійно збирав споконвічні русскіє землі, бо хотів об’єднати воєдино свою Русь, хоті усім її мешканцям, навіть нерозумним, тільки добра. Для цього він “звільняв” від литовської та польської окупації русскіє міста Смоленськ, Брянськ, Київ, Чернігів, Переяслав, Новгород-Сіверський, Львів, Гродно, Вільню, Вітебськ, Полоцьк, Псков, Орел та інші. Саме тому Росії постійно доводилося вести справедливі визвольні війни проти витівок Литви, або Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтського (ВКЛР), а також проти невгамовної Речі Посполитої, або Польщі.

Росіяни створили імперію зі своїм власним етнічним русскім імператором на чолі, який носив російське прізвище Романов. Якщо хтось раптом із недругів Росії сумнівається у російськості імператорів, і дивується, чому вони всі поголовно розмовляли французькою, німецькою, голландською, латиною й англійською мовами, то для них уточнюємо: європейських імператорів на правління запросив сам мудрий російський народ.

Росіяни побудували з “нуля” величне місто Санкт-Петербург у 1704 році. Крім того, росіяни почали збирати й інші свої споконвічно русскіє землі. Тільки чомусь ці русскіє землі були розташовані за Уралом, уздовж Чорного й Каспійського морів, у Кавказьких горах, а також уздовж Фінської затоки та Льодовитого океану. Але то нічого. Держави та міста, які опинилися через непорозуміння на цих землях, росіяни стали “захищати” від нападу місцевих жителів. Таким чином, русскіє протягом своєї історії несли величезний прогрес народам волзької Булгарії, Чувашії, Калмикії, Башкортії, Сибірії, Великої Югри, Пермякії, Тунгусії, Туви та багатьом іншим, звертаючи їх у православ’я й навчаючи російській грамоті.

(Примітка: в українській мові немає слова "русскіє", а є "росіяни". Але в даному контексті я як авторка вживаю термін "русскіє" як позначення етнічної нації, а термін "росіяни" - для усіх мешканців сучасної Росії без прив'язки до будь-якої нації.)

Але, на жаль, всі ці народи, а також особливо кавказькі народи, з невідомої причини залишилися невдячними, і вони чомусь зовсім не цінують турботи і прогресу, які отримали від русскіх. Адже самі русскіє утримують ці народи на шкоду собі.

Великі русскіє дослідники, вчені та переселенці дійшли до Камчатки, Берингової протоки, Середньої Азії та Курильських островів, заселивши собою всі порожні землі, на яких не було ані цивілізації, ані життя. А якщо там раптом випадково й виявилися якісь малі місцеві народи, то русскіє принесли їм величезний розвиток, витягли з чуму (шалашу), і навчили розмовляти, читати, писати, орати і сіяти, а також дбайливо побудували для них міста, і зовсім не відбирали в них природні ресурси.

Сьогодні росіяни хочуть знову зібрати воєдино свої русскіє землі. У містах, побудованими русскіми, на жаль живуть люди, що “зомбовані” західними країнами. Вони також русскіє, але такі, що взяли собі назви “українці” і “білоруси”. За іншою версією російських істориків, назви та мови для них вигадав працелюбний Ленін, так само, як він придумав і Казахстан з Узбекистаном з їхніми мовами, а також інші національності й мови.

Деякі росіяни сьогодні доброзичливо сподіваються, що українці та білоруси, як брати менші, заблукали, і з часом все ж таки прозріють, схаменуться та згадають, хто їхній справжній старший рідний брат, і самі повернуться до складу своєї великої Батьківщини - Росії. А деякі росіяни думають, що треба йти і повертати свої споконвічно російські землі з ввічливими автоматами та мирними танками. Адже росіяни хочуть ласкаво донести до нерозумних братів українців та білорусів, що українська і білоруська мови - це лише виключно російська (русская) мова, яка на жаль сильно зіпсована поляками й литовцями за століття окупації. За іншими версіями, українська мова - це просто польська мова, якою нерозумні, зіпсовані західними країнами русскіє люди так і не навчилися правильно розмовляти.

Сьогодні на русскіє землі знову націлилися вороги Росії. Ці вороги хочуть розірвати Росію, відірвати “окраіну”, тобто Україну (або Малоросію), Білорусь, Новоросію (причорноморські землі) та півострів Крим від своєї рідної російської держави. Ці недруги прагнуть налаштувати нерозумних українців і білорусів проти своєї великої споконвічної русскої Батьківщини, поставити на їхніх територіях європейські війська НАТО і загрожувати великій Росії через заздрощі її величі, та корчившись від безсилої злоби.

4. Кінець офіційної імперської версії та "альтернативна історія"

Це вище була представлена офіційна імперська та сучасна російська версія історії. Хочу ще зазначити, що є багато розумних росіян, які не довіряють владі, і в них є підозра, що історія Росії сфальсифікована. Але це здебільшого пересічні люди, які ані розуміються на історії, ані мають часу проводити власні дослідження, не мають також доступу до архівів. Для таких "нелояльних" людей влада Росії сама створила інакшу, так звану "альтернативну історію Русі".

У результаті людина опиняється не просто між брехнею і правдою, де може хоча б щось вибрати, а поміж брехнею і брехнею, де будь-який вибір веде до тієї ж брехні. Тобто людина, у якої були сумніви, в пошуках правди починає рухатися в інакшому напрямку, але доходить вона не до правди, а до іншої брехні - до альтернативної історії. Мені здається, що це спеціально там розроблюють і розповсюджують серед людей такі наративи, тому що люди розуміють, що в офіційній історії багато брехні і слабких місць, але щоб ці люди не докопалися до правди, їм підсовують таку версію. В цій альтернативній історії нібито русская мова є прародителькою санскриту; русская мова створила англійську; Русь була всюди і русичі жили по всій Європі і північній Азії; наші міста було засипано землею внаслідок гігантського потопу, і тому перші поверхи будівель опинилися в полу-підвалах; колись на території Росії була ядерна війна, яку від нас приховують, але яка призвела до багатьох років цілорічної зими; усюди в світі була якась одна єдина імперія, бо на різних континентах збудовані однакові за архітектурою будівлі; що нібито тільки нещодавно на території Росії виникли нові нації; нібито степові народи не мали міст; українська мова - це русская мова, що зіпсована поляками; назва "жиди" означає "жадний" (скупий); "славяни" (укр. слов'яни) - це ті, хто славить богів, вони ж іудеї; русскіє із блакитними очима розселилися в Ірані і створили аріїв (іранців); Росія і Ізраїль - це одне і теж, або що Росія (СРСР) створила державу Ізраїль, тому Ізраїль - це "споконвічна русская земля" тощо.

Цю альтернативну версію активно просувають руками нібито пересічних блогерів, журналістів, вчених, які є в дійсності просто пропагандистами російського імперства. Іноді вони самі не розуміють, що слугують наративам, розробленим правителями-окупантами. Робиться це у вигляді офіційних студійних документальних фільмів, коротких відео від приватних дослідників-блогерів, наукових статей від нібито "неординарних" вчених-бунтарів, навіть лекцій. Такі роботи підтримуються державою, хоча спеціальні представники держави і офіційні науковці старанно роблять вигляд, що це заперечують, що влаштовують гоніння на таких "альтернативних" дослідників (насправді ні). Особливо старанно намагаються покрити тінню (загадкою) період створення Російської імперії - це XVII-XVIII сторіччя. В дійсності це все створено саме для того, щоб людина не знайшла правду про створення Російської імперії, а отже не дізналася нічого про саму себе, про свої справжні та споконвічні коріння, своїх предків, і як наслідок - щоб ніколи не відчула гідність.

Всупереч усьому цьому, далі, з наступного розділу, я починаю називати усіх своїми іменами та розплутувати клубок непорозумінь і загадок. Базую я це все на основі офіційної європейської історії, офіційних відомостей, які можна перевірити в архівах, старовинних записах, географічних картах, книжках мандрівників та на базі інформації, що співпадає хоча б в декількох різних джерелах.

(Кінець 1 глави)