Додаток 3

Додаток 4. Антиміфи і стислий переказ історії України і Росії

Про пропаганду і правду. Пояснення історичних пропагандистських міфів. Підсумкові тези історії України і Росії дуже коротко

919. Правда проти імперсько-колоніальної пропаганди

В європейській колонії «Російській імперії», а також за спадщиною в сучасних мокшанській і тартарській імперії-колонії «Радянському Союзі» і «Російській Федерації» (Росії) влада дуже любила вигадувати фейки (брехню) про усі окуповані народи. Особливо агресивно і брехливо це робилося проти волелюбних націй, які намагалися виборювати свою незалежність. Крім того, величезна брехня була вигадана навпаки, на підтримку тартарів та тих, хто змирився з тим, щоб перетворитися на «русского». Ця брехня призвела до такого явища, як рашизм. І Росії цим фейкам, тобто імперсько-колоніальній пропаганді дуже вірять, і не знають правди, бо в простих росіян немає інших джерел інформації, окрім їхньої офіційної фейкової (брехливої) історії. Тому далі прояснімо декілька дуже популярних колоніальних пропагандистських тезисів.

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що Крим завжди був русскім (російським)*.

Правда: сучасний Кримський півострів називався Таврія Херсонес (або Херсонес Таврійський, до середини 1700-их років) і він ніколи не був окремою державою, а завжди був частиною області Таврії (з центром в м. Херсоні), яка входила до величезної кипчацької (лат. татарської) держави Косарії (Хозарії). Корінною нацією Косарії були косари (хозари, лат. газари), які відносяться до кипчацької (лат. татарської) національної і мовної групи, до європеоїдного типу та романо-кипчацького типажу. Хозарія кілька разів змінювала свої назви і ставала Куманією, Кримеєю (або «Кримом»), грец. Перікопенською Тартарією, укр. Україною, лат. Малою Тартарією, відома також як «Кримське Ханство». До складу Російської Імперії з 1792 по 1917 роки насильно ввели усю Кримею (або «Крим», укр. Україну, колишню Хозарію), разом із півостровом Херсонесом Таврійським (який з середини 1700-х років називався «Кримським»). У 1918 році Україна (колишня Кримея, або «Крим», колишні Куманія, Хозарія) стала незалежною, з’єднавшися з Руссю, але її півострів був насильно захоплений Радянською Росією (державою мокшей і тартарів) в 1920 році, разом з українськими територіями Кубанією і Таманським півостровом. Потім злочинці повернули півострів господарям (1954), але знову окупували його в 2014 році.

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що першим правителем Росії, ще з часів Русі, був варяг Рюрик*. Що його запросив на правління русскій народ в Новгород*. Що Рюрик потім пішов з Новгороду до Києва, всіх там повбивав* і почав правити Руссю*.

Правда: Рюрик — це був фризький інженер. Про нього є згадки в данських, європейських джерелах. Рюрика Хеммінговича дійсно запросив народ містечка Славно (майбутнього Новгороду, або Великого Новгороду), але не правити, а зводити фортифікаційні або інженерні споруди. Країна слов'янської нації славинів (майбутня Новогардія) частиною Русі ніколи не була, а була суверенною незалежною державою. У середині 1400-их років ця держава буде жорстоко захоплена тартарами (русскімі). Сам же фрисландський Рюрик Хеммінгович (англ. Rorik of Dorestad, жив у 830—879 роках) в Русі (м. Київ) ніколи не правив — про таке немає жодних відомостей, це була повна вигадка російських імперських істориків. В Русі за життя цього Рюрика було вже багато відомих правителів, про яких є згадки в європейських хроніках. Пізніше одного з русинських принців дійсно звали Рюриком, він був сином Рандвера Радбарсовича, онуком великого князя Рад-Барса I і Ауд «Урманської» «Шведської» Іварівни, і мав сина Ігоря «Старого» I Рюриковича (який правив у 912—930 роках).

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що першими столицями Русі були міста Лагода, Новгород.

Правда: в поселенні Лагода (доречі, ніхто офіційно не знає, де саме воно було розташоване, але скоріше всього, на мою думку, — близько сучасного Санкт-Петерсбургу) проживав зі своєю дружиною фризький інженер Рюрик Хеммінгович (жив у 830—879). Це поселення було розташоване в країні іжорів — майбутній Інгрії, або Інгермандії. Іжори — це нація фінської мовної групи (тобто вони генетичні родичі естонців, вепсів, мокшей, ерзян тощо). Інгрія ніколи не була частиною слов'янської держави Русі (м. Київ), тому фінське іжорське містечко столицею Русі бути аж ніяк не могло. Достеменно відомо (з данських і голландських хронік), що по роботі Рюрик Хеммінгович їздив до молодого слов'янського містечка Славно — майбутнього Новгороду (сучасного Великого Новгороду), де він займався розбудовою інженерних споруд. Нація країни новгородичів (майбутньої Новогардії) тоді звалася славинами, вони відносилися до слов'янської мовної групи, як і руси, але були незалежними, тобто частиною споконвічної Русі вони ніколи не були і ніколи не стали. Вперше новгородичі підпали під окупацію тартарами (русскіми) у 1478 році. Після того, як русскіє (тобто тартари, або алани, вони ж сарацени, «золоті» ординці) разом з мокшами приєднали слов'янську Новогардію до кипчацької Тартарії (так офіційно звалася Росія європейцями у період 1453—1557 рр., що є на усії картах), то її разом із країною вепсів і окупованими землями русів (Смоленщиною) стали звати «Білою Руссю». А ця назва Біла Русь спочатку завжди була тільки назвою північного регіону Русі (м. Київ). Таким чином тартари перетягнули русинську назву на територію своєї держави. Назва окупованого регіону «Біла Русь» часто скорочувалася до просто «Русь», а місто Новгород (сучасний Великий Новгород) був центром цього нового північного регіону таратарів, тобто можна сказати — був столицею регіону «Русі» (тартарської Білої Русі). Але при цьому ж знову — це не мало жодного відношення до споконвічної Русі, столицею якої завжди було і залишається місто Київ.

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що «кримські татари» живуть переважно «у Криму»*, маючи на увазі Кримський півострів*, та сповідують лише мусульманство*.

Правда: всі жителі держави Малої Тартарії (укр. України, грец. Перікопи, колишньої Куманії, Хозарії) останні століття іноземцями називалися просто «татарами», або «кримейськими татарами», бо мешкали в державі Кримеї (або «Криму»). Також вони відомі під назвами хозари, чумаки (або кумани, cumans, comans), кримейці, «хахли». Назва «хахли» походить від видозміненого іноземцями та русифікованого (в сенсі «чуб») кримейського слова halq, що означає «народ». Споконвічна територія Кримейської (грец. Перікопської, укр. Української) держави, або Криму, йшла від гирла Дунаю, містила Придністров’я, Буджак (Одеську і Миколаївську області), Криворозький район, область Пороги (Запорізьку), область Дике Поле (це Донецька, Луганська, південна частина Воронезької без міста Вороніж), Кримський півострів, Кубань аж до Каспійського узбережжя, Таманський півострів. Нація Кримеї (або «Криму») називалася «кримейцями» (кримцями), а грецькою мовою — «перікопцями», що руською (нім. русинською, англ. рутенською, сучасною українською) мовою з грецької перекладалося як «українці». Адже відомо, що руси того часу любили використовувати перероблені грецькі назви, релігію, писемність, власні імена тощо. Майже весь український народ під час 125-річної колонізації європейцями з боку «Російської Імперії» (1792—1917) був переведений австрійцями, німцями і французами на християнство і на слов'янську мову. «Кримськими татарами» сьогодні називають тільки тих українців, які залишилися в ісламській релігії — таких біля 200 тис. Ці українці (так звані «Берегині» нації), що зберегли кримейську (половецьку, або куманську) мову і традиції, а також які зберегли мусульманство, були депортовані: вперше — німецькими колонізаторами у 1860 р., а потім вдруге — московитськими колонізаторами в 1944 р. Але врешті-решт все одно вони поверталися на свої споконвічні землі. Сьогодні причорноморських татар (хозарів, куманів, грец. перікопців, укр. українців) налічується, на мою думку, близько 25 млн, враховуючи тих, що живуть на територіях, окупованих Росією (Кубані й Таманському півострові). Вони вже давно стали християнами (православними) та називають себе українцями чи русскімі. Від сірооких русоволосих русів (русичів, нім. русинів, англ. рутенів) українці (хозари, кумани, або кримейці, козаки, хахли) відрізняються карим кольором очей, каштановим волоссям, носами з горбинкою на переніссі, та є «чорнобровими», про що часто зазначається в фолькльорі.

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що південні степи України в давнину були незаселені*, там блукали якісь кочові народи*, і тому туди заселилися русскіє*. І після цього степи стали називатися «південноросійськими степами»*.

Правда: русскіє (тобто тартари, колишні алани, сарацени, або «золоті» ординці) були в українських степах лише окупантами. Весь південь України та її землі (наприклад, область Кубань), що силою утримуються на південному заході сучасної Росії, були територією однієї величезної держави — Хозарії. Хозарія існує з 660 року. Землі Хозарії завжди були заселені хозарами, і сьогодні вони також продовжують проживати на своїй Батьківщині, нікуди не поділися і не зникли. Хозари, як і решта кипчацьких (лат. татарських) націй, — це осілий народ. Вони мали багато сіл, станиць, городищ (укр. міст) і фортець; займалися землеробством, ремісництвом, риболовлею, видобутком солі, будівництвом човнів і розведенням коней. Ті, хто розводив коней, звичайно ж, випасали їх на пасовищах, переїжджаючи для цього з місця на місце. Звідси й виник міф про кочівників. З часом хозари стали називатися різними іншими назвами — куманами, кримейцями, грец. перікопцями, укр. українцями, козаками, запоріжцями, «хахлами» (кр. народ) тощо.

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що Російську імперію створила русская нація*.

Правда: «Російську Імперію» створили у 1689 році західноєвропейські колонізатори, як альтернативу Америці. Спочатку в Росію (тобто в європейську колонію) потягнулися голландські колонізатори, а згодом — різні європейські народи, які сповідували протестантство. До місцевих же народів (у тому числі і до тартарів, тобто русскіх) колонізатори відносилися як до туземців, називали їх «великоросами» та зробили з них усіх або рабів, або солдатів.

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що в Московії жили русскіє* і принесли туди русскую культуру* і русскую мову*.

Правда: руси (біл. русичі, нім. русини reussen, англ. рутени ruthenians) в Московії ніколи не жили. Але на територію Московії прийшли колись саме русскіє окупанти, які в ті часи звалися назвами «сарацени», або «золоті» ординці, вони ж «алани», вони ж ерзянською мовою «буртаси». Русскіє, тобто тартари, а не руси, дійсно принесли мокшам свою кипчацьку культуру і сараценську («надволзькотатарську») мову, і тримали мокшей та ерзян у ярмі багато століть. А слов’янська нація русів (русинів) в цей час жила мирно, на своїй рідній землі, перебуваючи в співдружності країн під назвою Республіка (пол. Речпосполіта).

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що Богдан Хмельницький був очільником повстання в Україні* та звільняв Україну від польської окупації*.

Правда: кримейський (український) гетьман Богдан-Зиновій «Хмельницький» був очільником офіційної української армії, а не повстанців. Він з кримейським військом звільняв північні території України (тобто Кримейської держави, грец. Перікопенської Тартарії, колишньої Куманії, Хозарії) від русів, які захопили їх ще раніше під час Першої кримейсько-руської (україно-русинської) війни (1596—1607). У 1648 році кримейські (українські) війська, у вигляді запізнившогося на 41 рік контрнаступу, захопили центральну частину Русі разом з русинською столицею Києвом. Цю захоплену територію кримейці (українці) назвали назвою «Кримейська Козакія», що русини переклали як Українська Козакія. При захопленні та утриманні цих територій кримейські (українські, або козацькі, хозарські) війська дійсно воювали проти армії Республіки, яку росіяни називають терміном «поляки», хоча в цій армії на території Русі русинські військові були в більшості. Через те, що Республіку називають саме терміном «Польща», а русів (біл. русичів, нім. русинів, англ. рутенів), що мешкали у Республіці, відповідно — «поляками», то й виходило, що українці воювали проти «Польщі» і «поляків». Це підміна термінології, бо фактично українська армія (це контрактники козаки та регулярні війська) воювали проти Республіки і русів. Ще й до цього сучасники помилково називають русів козаками (тобто кримейськими контрактниками), чим створюють враження, що це руси воювали проти поляків, що остаточно вносить плутанину.

•← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що русскіє — це одна із слов’янських націй*.

Правда: русскіє — це нова, сучасна назва кипчацької нації, яка раніше називалася тартарами, аланами, сараценами, або «золотими» ординцями, ерз. буртасами. До слов’ян ця нація не має жодного відношення. Це видно також за зовнішністю: слов’яни мають русе волосся, сірі очі, короткі світлі брови, довгі прямі носи і високий зріст. А кипчаки мають каштанове волосся, карі очі, довгі вигнуті темні брови, носи з горбинкою зверху перенісся та середній зріст. Вірогідно, росіяни плутають русскіх з русами (біл. русичами, нім. русинами reussen, англ. рутенами ruthenians), тобто з корінною нацією Русі, яка дійсно є слов’янською.

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що російська (рос. русская) мова належить русскій нації*.

Правда: мова, звана російською (рос. русскою), раніше називалася славинською, або новгородською. Нею написані більшість літописів, які сьогодні звуться «русскіми» (російськими)*. Ця мова була не розвинена та ніколи на вживалася серед мокшей і тартарів (русскіх) Московії. Належить ця мова тільки слов’янській новгородській нації держави Новогардія (зі столицею в місті Великий Новгород). У Московії (країні мокшей) і Росії (Тартарії, або Алланії, «Золотій» Країні) славинською (сучасною русскою) стали активно розмовляти тільки за часів західноєвропейської колонізації (1689—1917 рр.) із середини 1800-их років, бо колонізатори офіційно взяли для Російської імперії новгородську історію та, відповідно, новгородську мову*.

•← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що Новогардія і Московія були частиною слов’янської держави «Русь»* (так званої «Київської Русі»)*.

Правда: Русь була окремою слов’янською державою із визначеними кордонами. На північ від Русі були розташовані ще три незалежні слов’янські держави — це Литва (вона ж сучасна Білорусь, м. Вільно), Плесковія (м. Псков) та Новогардія (м. Великий Новгород). Сама ж Русь ділилася спочатку на дві величезні області — Червону Русь (міста Київ, Львів)* і Білу Русь (міста Брянськ, Смоленськ)*. Коли Московія і тартари захопили Новогардію (у 1478 році), вони одночасно захопили і північну частину Білої Русі. Після цього вони новий окупований регіон стали називати русинською назвою «Біла Русь», або «Новгородською Русь»*, або іноді просто «Русь». В такий спосіб назва північної області Русі «переповзла» на території Новогардії і країни вепсів (міста Волоґда, Архангельськ), а звідти — вже на Московію (з 1547 року, після тимчасового перенесення органів влади до Новгороду* після великої пожежи в Москві*).

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що України ніколи не існувало як держави*.

Правда: слово «Україна» — це русинська назва, яка є прямим перекладом грецької назви Кримейської держави. Греки називали Кримею (або «Крим», колишню Куманію, або Хозарію) терміном «Перікопа»*, що означає щось вирізане, перекроєне, вичленоване, та виходить з географічних і топографічних особливостей регіону. Грецьке слово «Перікопа», відповідно, русинською (сучасною українською) мовою перекладалося як «Вкраїна», «Вкрайна», «Украйна», «Україна» тощо*. На старих географічних картах русинська назва — Україна — не вживалася, бо карти створювали іноземці, які використовували свої назви та самоназви. Тому на старих картах Україна більше відома під самоназвою Кримея (або «Крим» Crimea, кр. Qirim*), до окупації Російською імперією (в 1792 році) — Мала Тартарія та грец. Перікопенська Тартарія, ще раніше — Куманія (в 969—1438 рр.), а в давнину — Хозарія (Газарія) тощо.

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що Україна — це околиця Російської імперії*, і її назва походить від російського слова «окраїна»*. За іншою новомодною російською версією — Україна це околиця Польщі*.

Правда: Україна, тобто Русь-Україна — це географічний центр Європи*. У цих двох державах, в Русі та в Україні (Кримеї, або «Криму», колишній Хозарії), вирувало європейське життя, були розташовані перехрестя торгових шляхів*, вихід до Чорного моря, порти*, працювало багато іноземних (наприклад, італійських) торговців*, тому ані Русь, ані Україна (Кримея, або «Крим») аж ніяк не були чиєюсь околицею. Околицею Російської імперії могли бути Далекий Схід (країна нанайців), Саха (країна якутів), Бурятія, Алтай, півострів Сахалін тощо, але ж ніяк не ці дві центральні привабливі європейські держави, що стали врешті-решт з 1917 року єдиною країною.

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що міста Одеса, Ростов-на-Дону, Донецьк тощо — це «русскіє міста»*, тобто їх нібито будували* і ними буцімто володіли* та в них жили сучасні русскіє (тартари)*.

Правда: це — споконвічні хозарські (куманські, кримейські, або українські) міста. Одеса, наприклад, це ще античне місто Одесус кімерійців. Місто було розбудоване у 1415 році ханом Кочубеєм і, відповідно, стало носити назву «Кочубей». Ростов-на-Дону — це також античне місто, називалося Танаіс. В ньому була перша столиця хозарів (куманів, кримейців, або українців), називалося Тана-хань, було розбудоване хозарським ханом (який був одночасно русинським князем) на ім’я Таман I Ясеневич, це місто також відоме під назвою «Азов» (неподалік від нього на морі була ще однойменна фортеця). Донецьк — місто, засноване валлійським підприємцем-колонізатором Юзом* в споконвічній кримейській області Дике Поле* (вона ж Поле Диканя «Хлібороба», пізніше — Ногайський степ, Ногая). Справа в тому, що в європейській колонії «Російській Імперії» усі окуповані міста називалися «русскімі», за назвою держави. Звісно, що сучасні етнічні русскіє (тартари) ніколи кримейцям (українцям) міст не будували (тільки руйнували). Усі мешканці міст в Російській імперії, відповідно, теж називалися «русскімі»* — незалежно від їхньої національності (як наприклад, в Америці усі називаються «американцями», незалежно від національності*). Тому «русскіє» Одеси, Донецька, Ростова-на-Дону — це корінні мешканці України. Вони — українці (тобто колишні кримейці, козаки, запоріжці, кумани, половці, або хозари), яких за часів імперії просто штучно називали «русскімі», але вони не мають жодного відношення до сучасних етнічних русскіх (тартарів, колишніх, аланів, сараценів, або «золотих» ординців).

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що Речпосполіта — це Польща*.

Правда: насправді слово «речпосполіта» перекладається з польської мови як «республіка»*. Республіка — це була співдружність декількох країн, до якої входили Русь, Польща, Білорусь (старовинна Литва), сучасна Литва (старовинна Жемайтія) та декілька інших держав. Але на європейських мапах усю Республіку підписували як «Польща» (іноді як «Литва»)*, тому у росіян і виникло хибне враження, що Речпосполіта — це держава Польща*, яка нібито «окупувала» Русь і Білорусь*, чого в дійсності не було. Через цю помилку росіяни називають русів «поляками», а русинську (рутенську, або сучасну українську) мову — «польською»*.

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що українська мова була (варіанти): 1) вигадана Леніним*, 2) вигадана в австрійському штабі*, 3) це російська мова, зіпсована поляками* при польській окупації західної частини Росії*.

Правда: українська мова стала називатися «українською» лише у 1917 році. Українська мова належить слов’янській нації русів (нім. русинів, англ. рутенів), які мала власну державу Русь. Спочатку мова називалася руською (нім. reussen, тобто русинською, англ. ruthenian, тобто рутенською). А нову назву взяла собі після того, як Русь і Україна (колишня Кримея, або «Крим», стародавня Куманія, Хозарія) злилися в єдину державу під назвою Русь-Україна, або просто Україна. Назву мови змінили відповідно до нової офіційної назви держави*. А польська мова — то зовсім окрема, інша мова, але яка теж відноситься до слов’янської мовної групи, так само як і литвинська (білоруська), славинська (новгородська, сучасна русская) тощо.

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що білоруси — це русскіє*.

Правда: за старих часів білоруси називалися литами, або литвинами, а їхня держава називалася Литвою. В Російській імперії литвинів штучно стали називали «білорусами»*, а назву «Литва» перенесли на сусідню балтську державу, яка до цього називалася «Самогетія» (біл. Жемайтія)*. Столицю білорусів місто Вільно також з часом (у 1940 році)* росіяни перевели в склад Самогетії (сучасної Литви), де місто перейменували на Вільнюс.

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що нашестя монголо-татар на Русь та Європу йшло з сучасної Монголії*, і руйнівники були монголи за національністю*.

Правда: сучасні монголи не мали ніякого стосунку до цього нашестя. Монголами, точніше могалами раніше називалися казахи. Вони створили свою Монгольську імперію (разом із кипчацькою Киргизією), назва якої перекладається як Велика Країна (або Велика Орда, майбутня Велика Тартарія), бо слово «могол» означає «великий»*. А татарами в даному випадку щодо теми «монголо-татарського» ярма, називали «надволзьких татар», тобто тартарів, колишніх сараценів, або «золотих» ординців, які за останні три століття офіційно перейменувалися на русскіх. «Надволзькі татари» (русскіє) і моголи (казахи) є генетично спорідненими націями, бо відносяться до спільної кипчацької групи (як і українці, або хозари). Але при цьому русскіє перейшли давно вже на мову слов'янської мовної групи — на славинську (або новгородську, сучасну російську), через що вважають себе слов'янами. Моголи ж (казахи) — зберегли і свою власну мову, і залишилися в ісламській релігії.

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що навколо Росії раніше не існувало ніяких розвинених країн*, тому русскіє займали порожні землі* й облагороджували місцевих аборигенів*, давали їм русскую мову*, знання, граматику і культуру*.

Правда: етнічні русскіє, тобто тартари (або алани, колишні сарацени, «золоті» ординці) займалися окупацією сусідніх розвинених держав, руйнували їхні міста, грабували. Майже те ж саме робили пізніше західноєвропейські колонізатори, створивши в Приураллі свою колонію «Російську Імперію». Русскіє (тартари) сьогодні помилково або навмисно вважають себе тими, хто нібито створив «Російську Імперію» (забувши, що вони були там рабами)*, і вважають також, що це вони, тобто тартари ординці, несли комусь «культуру». Це в той час, як в реальності — це західноєвропейські колонізатори (так звані «англо-сакси») насильно нав’язали славинську (новгородську, сучасну русскую) мову і тартарам (русскім), і московитам, і усім іншим націям колонії*. І вже спільна культура колонії, створена різними націями, називається «русскою», так само, як наприклад, культура Америки, створена різними націями, називається «американською»*. Тобто поняття «русская» культура не має жодного відношення до етнічної нації тартарів (аланів, або сучасних русскіх).

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що для церков була придумана якась спеціальна «церковнослов’янська» мова*, якою нібито завжди велися богослужіння в Русі, Московії, Росії*.

Правда: так звана «церковнослов’янська» мова — це просто стара болгарська мова*. До створення Російської імперії усі держави в церквах використовували власну мову: в Русі — руську (нім. русинську reussen, англ. рутенську ruthenian, тобто сучасну українську), в Новогардії — славинську (сучасну російську), в Московії — мокшанську тощо. Але західноєвропейські колонізатори запросили та навіть примусили організувати церковне господарство в їхній колонії «Російській Імперії» саме болгарів*, бо греки і латини відмовилися*. Тому історично усі богослужіння в Росії стали вестися звичайнісінькою староболгарською мовою, що збереглося й до сьогоднішнього дня.

← Імперсько-колоніальна пропаганда каже, що Візантія — це якась свята для російської людини держава*, і Росія є чи не наступницею Візантії*.

Правда: Візантія — це була просто Греція, яку руси називали старовинною давньою назвою місцевості і головного міста Бізантія*. Самі ж греки сьогодні називають себе еллінами*. Посада очільника греків вже в часи н. е. називалася терміном «базіліус» (basileus, василій)*, а країна ще не так давно називалася «Базілея Ромея»*, тобто «Імперія Ромеїв»* (Ромейська, або Римська імперія).

920. Загальні тези

— Українських танцівниць в старовинних книгах (-приклад) раніше називали «руськими», тому що вони були русинками з Русі (це Київ, Львів, Хелм, Перемишль, Брест, Пінськ, Турів, Могілев, Гомель, Вінниця, Брацлав, Брянськ, Смоленськ, Білгород, Курськ і Орел). А кароокі українки з віночками та стрічками — це козачки (кримейки), представники корінної нації Кримської держави (це колишня Куманія, вона ж Хозарія — міста Ізмаїл, Одеса, Тирасполь, Кривий Ріг, Миколаїв, Запоріжжя, Дніпро, Донецьк, Херсон, Луганськ, Маріуполь, Таганрог, Сімферополь, Ростов-на-Дону, Краснодар, Волгодонськ, Ставрополь). Русь + Україна (Кримська держава) = сучасна Україна.

— Греки називали Кримську державу назвою «Перікопа», що русичі перекладали руською (українською) буквально как Вкрайна, Україна.

(Кінець додатку 4 та книги)