Глава 22

Глава 22. 1713-1740 роки. «Україна, або Країна запорозьких козаків» (Мала Русь) зливається з Руссю в єдину державу «Червона Русь». Червона Русь повертає собі Київ. Захоплення міста Орешек. Дві величезні колонії - «Америка» і «Російська Імперія». Гауляйтери в Русі - це колаборанти. Русскіє і московити намагаються відновити свою владу. Захоплення Києва і Полтави. Набіги колонізаторів на українців. Таємничий в'язень колоністів. ‘Біла Русь або Московія’ на мапах

679. Зміни в Республіці. ‘Україна, або Країна запорозьких козаків’ разом з Руссю стає державою «Червона Русь» з 1714 року

В цей же час в Республіці, починаючи з 1714 року відбулися зміни. Червона Русь, або просто Русь (західна частина Русі) - це територія, що зберегла незалежність після навали українців (кримейців) під час Українсько-русинської війни Хмельницкого. Столицю Русі перенесли тоді в місто Львов. З тих часів Львов і називають другою столицею. Отже, Червона Русь відновляє зв’язок зі своєю центральною територією, яка в цей час називається ‘Україна, або Країна запорозьких козаків’. Відтепер столицю повертають в Київ, а в державі руси продовжують сумісно правити з кримейцями (українцями). Уся держава продовжує бути членом Республіки (пол. Речпосполіти, укр. Річ Посполити), тепер вже під назвою Червона Русь (або просто Русь).

Зображення Повна мапа «Україна або козаки» (Ukrania seu Cosacorum), автор Йохан Хомман, м. Нюрнберг, 1716 р.

Зображення Фрагмент цієї ж мапи, на якому видно назви. «Україна або козаки» (Ukrania seu Cosacorum), автор Йохан Хомман, м. Нюрнберг, 1716 р.

680. Мала Тартарія (Кримея, укр. Україна) з 1714 року. Вдруге Каплан I Селімович, Девлет-Кара III Адильович, Саадет III Селімович

1713-1716 - Каплан I Селімович - вдруге новий каган Малої Тартарії (був у 1707-1708 рр., прийшов вдруге після свого брата Девлета II Селімовича). Він син кагана Селіма I Богатировича.

1716-1717 - Девлет-Кара III Адильович (прийшов після Каплана I Селімовича). Він син міністра Адиля Селяметовича, онук кагана Селямета I Девлетовича. До цього був прем’єр-міністром (калгою). При собі калгою призначив Богатира (Бахадира) I Сафовича.

1717-1724 - Саадет III Селімович - новий каган Малої Тартарії (прийшов після Девлета-Кари III Адильовича). Він син кагана Селіма I Богатировича. Мав дітей - Салих (очолював Кубанську і Буджацьку (Одеську) область), Халим I, Девлет (буде калгою), Мухаммед, Нуман, Мумин, Хаджи. Наступним каганом стане Менглі II Селімович у 1724-1730 рр.

Тобто бачимо, поки в Росії (Тартарії) та Московії відбувається голландська і французька колонізація, в Малій Тартарії (Кримеї, укр. Україні) активно змінюються правителі, вирує політичне життя, як і сьогодні.

681. Захоплення іжорського міста Orescack (Орешек) в 1721 році. Русскоє Царство змінює свою назву на «Російська Імперія»

1721 - голландські, німецькі, шотландські, французькі колоністи, які після переїзду в нову столицю у Великий Новгород називали свою колонію «Русскім царством», продовжували намагання вийти до Фінської затоки. Це було потрібно для того, щоб отримати вихід до Балтійського моря. Колоністам під командуванням Міхіеля («Петра I») врешті-решт вдалося захопити столицю фінської держави Інгрії - місто Орешек (Orescack, сучасний Санкт-Петербург, неподалік однойменної фортеці Ореша на острові). Відомо, що Міхіель особисто приймав участь взяття суден на абордаж та віддавав накази своїм офіцерам голландською мовою.

Місто Орескак, або Орешек (англ. Orescack) - це колишня столиця фінської країни. Ця країна відома під назвами Інгрія, Іжора, Інгерманландія, Європа, англ. Ingermaa, фін. Inkeri, Inkerinmaa. Колоністи називали Інгрію Європою, бо так називалася Виборзька область з містом Виборг. Тому про це захоплення Інгрії (або Європи) російські історики шуткували, що Петро I (тобто Міхіель) «прорубав вікно в Європу». Мапу з такою назвою було вказано у пункті 672.

Місто Орескак, або Орешек (англ. Orescack) було розташоване в гирлі річки Неви, біля фортеці Нієшанц. Голландські колоністи перейменували місце на Петерсбург (або Санкт-Петерсбург, відоме в історії під назвами Петроград, Ленінград та «Пітер») й зробили своєю столицею. Поодаль на острові в Ладозькому озері буквально у витоку Неви була розташована фортеця Ореша (Oresca). Ця фортеця була збудована неподалік містечка, який заснували голландці і назвали Шлютельбурх, тобто Ключове Місто - це сучасний Шліссельбург (німці переробили назву німецькою мовою), де шлютель і шлюссель означає «ключ», а бурх і бург - «фортеця». Російські історики вигадали багато фантазій про історію цього поселення, нібито воно було новгородським (в дійсності ніколи не було), і нібито його русскіє «звільнили» від шведів (в дійсності не звільнили, а окупували).

Як бачимо, майже усі міста колонізатори перейменовували. Таке трапилося не тільки з містом Орескак, але й з містами Азов (неподалік якого була Азовська фортеця), Очаків (неподалік якого була Очаківська фортеця), Бахчисару (неподалік якого була Бахчисарайська фортеця з літнім палацом) тощо. Щоб занизити значення Інгрії (Інгерманландії, або Європи) та показати, що ніякої держави там не було, російські історики вигадують, що місто Петерсбург було просто збудовано на пустому місті.

У сусідній фортеці Нієшанц був підписаний мирний договір із Північною імперією (столиці якої були у Копенгагені і Стокгольмі) про припинення війни. Європейські колоністи Приуралля, або «Русского царства», залишали за собою вихід до Фінської затоки і Балтійського моря. Населення Литви (Білорусі) і сусідніх країн в результаті цієї війни скоротилося на третину.

В цьому ж році голландські колонізатори проголосили свого голову, намісника, або царя, «імператором». Уся колонія вже називалася новою назвою «Російська Імперія» або іноді просто «Росія». Нагадаємо, що назва «Росія», «Ruscia», «Russia», «Rossia» - це латинська назва Русі, так Русь завжди називали колись європейці. Але пізніше північна частина Русі, а саме область Біла Русь була захоплена тартарами (аланами, або сараценами, тобто «золотими» ординцями), окупованому регіону надали назву всієї області - «Біла Русь». Регіон, об’єднаний з Плесковією, Новогардією та Вепсанмою (країною вепсів) став відомим також за неофіційною назвою «Новгородська Русь». Про це більше написано у пункті 451.

Інгрію (або Європу) колонізатори одразу ж перейменували на «Петрополь» (сучасна Ленінградська область в складі Росії), поєднав її територію з колишньої слов’янською країною «Новогардією».

Міхіель назвав себе «батьком-засновником», як це робили в цей же час колоністи в Північній Америці. Відтоді в російській історії Міхіель, який мав, на мою думку, тісний зв'язок з родом Рюйтер, вірогідний нащадок голландського шукача пригод, работорговця і адмірала, став відомим під іменем «Петро «Великий» I».

682. Дві великі колонії західних європейців - «Америка» і «Російська Імперія»

Таким чином європейці у 1600-их роках, створили, окрім невеликих, дві дуже великі колонії. Перша - це «Америка», де колоністи заселили території, на яких ще не існувало держав і культура перебували в зачатковому стані. А друга - це територія Приуралля, де колоністи під назвою «Російська Імперія» заселили території вже існуючих старих держав з сформованими містами, культурою і традиціями.

Перша велика колонія з часом стане демократичною, обиратиме президентів, матиме єдину спільну мову англійців. Друга колонія стала монархією, обрала одну спільну мову славинів (новгородичів), яку назвали «російською» (або русскою). Цю славинську (новгородську) мову з часом стали вивчати усі, хто жив в цій колонії, навіть її намісники і чиновники. Колоністи видали підручник з цієї мови, але виданий він був латиною.

Перша колонія провела війну за незалежність від Лондону у 1776 році і стала не колонією, а окремою державою. А друга вийде з під контролю Священної Римської імперії Германської нації тільки у середині 1800-их років.

В першу колонію на південь колонії стали завозити рабів з інших континентів (з Африки) для роботи в сільському господарстві, а друга колонія стала використовувати за рабів корінне населення (мокшей, ерзю (мордву), русів, тартарів (русскіх), вепсів, марійців, перм’яків, удмуртів, чувашів, волзьких булгарів, ногайців, башкортов, сибіряків тощо).

Багато земель і маєтків на території Русі, Малої Тартарії (Кримеї, укр. України) тощо були відібрані у власників і передані німцям, французам, голландцям тощо.

Десятки тисяч русів (русичів, або русинів), кримейців (українців, або козаків), представників інших націй виганялися на далеку північ на тяжкі примусові роботи: копати канали навколо Ладозького озера, будувати на фінських болотах укріплення і палаци, зводити лінію укріплень понад Каспійським морем на Кавказі. У 1716 році 10 тисяч людей було вислано завершити копання каналу між Волгою і Доном (що колись давно у 1569 р. розпочали українці). Стільки ж послали на той же канал у 1718, а у 1721 декілька тисяч послали на риття каналу навколо Ладозького озера, у 1722 році туди добавили ще 12 тис. чоловік. Праця на каналах та на інших об’єктах велася до 1725 року. На цих роботах гинуло 50-70% людей, багато людей поверталися обмороженими, тяжко хворими та скаліченими. Всі вони працювали безкоштовно, за їжу і право залишитися живим.

Тисячі русів (русичів, або русинів) і українців (кримейців, або козаків, колишніх куманів, хозарів) гинули в болотах від епідемій, на будівництві від морозів, від спекотного вологого клімату на Каспійському узбережжі, від голоду. Русів (нім. русинів), українців (кримейців), русскіх (тартарів), московитів (мокшей), ерзю (лат. мордву), новгородичів, плесковців, вепсів, іжорів, марійців, перм’яків, удмуртів, самоїдів, чувашів, башкортів тощо силоміць окупанти змушували воювати в Україні, Литві (Білорусі), Русі, Самогетії (сучасній Литві), Ліфляндії (Латвії), Фінляндії тощо за чужі колоніальні інтереси купки олігархів.

683. «Гауляйтер» в Русі Павло «Полуботок» і його золото

1722 - намісником, або «гауляйтером» на окупованих голландським колоніальним «Русскім царством» східних територіях Червоної Русі (або просто Русі, або Малої Русі) був призначений колаборант Павло «Полуботок». Він став відомий тим, що займався корупцією, накрав дуже багато коштів з бюджету, призначав усюди на посади своїх людей і родичів, володів багатьма маєтками та підприємствами. Врешті решт він був заарештований та ув’язнений у Петропавлівській фортеці, де помер у 1724 році. Але й досі вважається, що в якихось банках у Лондоні зберігаються його гроші, а також золото, яке прозвано «золотом Полуботка». Досі з'являються претенденти на це золото - це приватні люди з усього світу, які називають себе нащадками Полуботка. Крім того на ці гроші і золото претендує уряд сучасної України (тобто Русі-України), бо всі ці коштовності було вкрадено на державному рівні саме з бюджетів русинських і українських міст.

684. Хто такі «москалі»

На окупованій території Червоної Русі (Русі) весь час перебували колоніальні війська. Більшою частиною рядовими солдатами на територію Русі посилали служити насильно мобілізованих московитів (мокшей). мокші відносяться до фінської національної і мовної групи, тобто вони не слов’яни, не кипчаки (лат. татари), а фіни. Про фін більше написано у пунктах 150 і 151. Найближчі генетично споріднені нації до мокшей - це естонці, іжори, вепси, ерзяни (лат. мордва) тощо. Латиною мокшей називали moxel (моксель), що руською (русинською, або сучасною українською) мовою звучало як «москаль». З часом назва цієї фінської нації перетворилася на збірну назву колоніального вояки, «орка», ординця, нападника, ворога. І їх називали «москалями». Рядові окупанти, тобто москалі, чинили проти мирних русів і українців (кримейців) усілякі звірства. Саме з того часу в руській (або русинській, сучасній українській) мові появився вираз «москаляку на гілляку», що означає «смерть ворогам».

685. Мала Тартарія (Кримея, укр. Україна) з 1724 року. Менглі II Селімович

1724-1730 - Менглі II Селімович - новий каган Малої Тартарії (прийшов після Саадета III Селімовича). Він син кагана Селіма I Богатировича. Був до цього і міністром, і прем’єр-міністром (калгою). Він організував оборону держави від навали армії «Русского царства». Зміг на тлі вторгнення ворога примирити усіх свої родичів, які займали в країні керівні посади та керували регіонами. Підтримував будівництво мечетей, вступив до суфійського ордену. Наступним каганом стане втретє Каплан I Селімович у 1730-1736 рр.

686. Голландська колонія «Російська Імперія» з 1725 року. Марта-Гелена «Катерина I» Самуїлівна Скавронська

1725-1728 - Марта-Гелена «Катерина I» Самуїлівна Скавронська - нова очільниця колонізаторів (прийшла після свого чоловіка Міхіеля, або «Петра «Великого» I Олексійовича»). Вона його друга дружина, а він її четвертий чоловік, одружилися у 1712 році. Першого її чоловіка звали Крузе, другого Лев-Ахмат («Шеремєтьєв»), третього Армфельд Кляйн (вірогідно «Олександр Меньшіков»). Від одного з них, за часом виходить, ймовірно, що саме від Лева-Ахмата («Шеремєтьєва»), у неї народилися доньки Анна у 1708 році та Єлизавета у 1709 році.

Марта-Гелена «Катерина I» Самуїлівна Скавронська стала до влади після смерті Міхіеля («Петра I»), до якої, вірогідно, була причетна з метою перехоплення влади та подальшої передачі влади своїм донькам. Її більше знають під умовним прізвиськом «Катерина I». Вона француженка та, можливо частково німкеня з балтської країни Пруссії. Від Міхіеля («Петра I») в неї народився син Петро, який рано помер.

Славинською (новгородською, або сучасною російською) мовою Марта-Гелена «Катерина I» не вміла ані читати, ані писати, і це нормально, бо колонізатори спочатку не вчили мову корінного новгородського народу. Але саме через цей факт російські історики називають її «безграмотною». А ось з дітьми вона розмовляла французькою та німецькою мовами, які були для неї рідними. Прожила до 43 років, померла від пневмонії. За її правління гроші колонії зберігали, звичайно ж, у західноєвропейських банках. Її правління коригувалося Верховною Таємною Радою, всі члени якої були представниками Священної Римської імперії Германської нації. Цю раду очолював європейський представник німець Армфельд Кляйн з псевдонімом «Олександр Меньшиков», її колишній чоловік, якому російські історики вигадали фальшиву біографію, і який також не володів славинською (новгородською, або російською) мовою, через що його теж називали «безграмотним».

Хибну біографію багатьом чиновникам колонії росіяни вигадували для того, щоб приховати, що країна вже повністю управлялася європейцями, а не московитами (мокшами) й тартарами (русскімі, колишніми аланами, сараценами, або «золотими» ординцями). І це були не просто іноземні правителі, яки опинилися в країні внаслідок, наприклад, династичного шлюбу, а були вони саме намісниками на окупованих територіях, справжніми колонізаторами, разом з їхніми урядом, чиновниками і армією. Саме їх російський народ пізніше назве «англо-саксами».

687. «Гауляйтери» на колонізованій території Русі з 1727 року

1727 - новим «гауляйтером» на окупованих територіях східної Русі, точніше, Малої Русі, або ‘України, або Країни запорозьких козаків’, під контролем колонізаторів, стає полковник молдовано-українського походження Данило «Апостол». Він прийшов наступником після Павла «Полуботка». Підлегла йому територія входить до області Воротин (не Воронезька, а саме Воротин, північніше) і включає в себе русинські міста Орел, Харків, Рильськ, Курськ, Білгород. Данило «Апостол» намагається сам контролювати фінанси європейських колонізаторів на території Русі, роздає маєтки своїм людям, привласнює собі промислові об’єкти. Це історики називають тим, нібито він «намагався відстояти у влади більше прав і свобод для України» (хоча ті території тоді Україною не називалися, а входили до складу Російської імперії).

Отже, «гауляйтерами» були саме намісники європейських колонізаторів на окупованих східних землях Русі. Ці землі в складі голландської колонії «Русского або Московського царства» були введені в склад області, яку назвали Воротин. Ця нова область була великою й тягнулася з півночі на південь вздовж кордону з Республікою. До неї входили міста Воротин (сучасний Воротинськ на південний захід міста впадання Угри в річку Оку, Орел, Рильськ на річці Сейм Курської області, Суми, Харків, Білгород. В цей же час місто Полтава залишалося в складі ‘України, або Країни запорозьких козаків’ (Малої Русі).

Павло «Полуботко» і Данило «Апостол» привласнили багато бюджетних грошей, після чого Павло «Полуботок» був заарештований ще у 1723 році й відправлений до тюрми «Петропавловської фортеці» (це аналог французької Бастилії). Після Данила «Апостола» «гауляйтером» у 1760-ті роки призначать Кирила «Розумовського».

688. Тартари відновлюють незалежність Московії у 1728 році. Тартарський (русскій) великий хан Петро II Олексійович

1728-1730 - Петро II Олексійович - новий великий хан Московії (прийшов в результаті перевороту після європейської намісниці Марти-Гелени «Катерини I» Самуїлівни Скавронської, дружини Міхіеля «Петра I Олексійовича»). Він правнук тартарського великого хана Патшая I («Олексія «Тишайшого» I Михайловича»).

Протартарські (прорусскіє) сили проголосили незалежність Московії. Внаслідок палацевих інтриг привели на трон законного кровного ординського спадкоємця. Нагадаємо, що колонізатори не захотіли залишатися в нерозвиненій мокшанській Москві і залишили її німцям і французам. Голландці новою столицею своєї колонії зробили спочатку новогардське місто Великий Новгород у 1712 році, а з 1721 року - іжорське місто Орескак (лат. Orescack, укр. Орешек), перейменувавши його в «Петерсбург». Неподалік розташована однойменна фортеця Ореша на острові на витоку Неви.

Але Петро II Олексійович запанував саме у споконвічній столиці Московії - у місті Москві (колишньому Перумі). Звідки він з’явився: тартарський хан Патшай I («Олексій «Тишайший» I Михайлович») мав сина Петра Патшайовича («Петра Олексійовича»), місце якого пізніше зайняла підставна особа - голландець Міхіель «Петро I». У справжнього Петра від його дружини Параски-Авдотьї (Євдокії) «Лопухіної» Іларіонівни був син Олексій Петрович (жив у 1645-1676 рр), тобто онук тартарського хана Патшая I («Олексія»). Голландці ув’язнили його мати в монастирі в 1696 році під прізвиськом «Євдокія», а її сина Олексія Петровича вбили у Петропавловської фортеці в 1718 році. Але в Олексія Петровича встиг народився син Петро II Олексійович, котрий і зайняв престол ‘Білої Русі або Московії’ як законний тартарський (русскій, або аланський) спадкоємець. Йому було 12 або 15 років, коли він зайняв трон, він був дуже молодим, але його поставили на трон, бо він був єдиним кровним нащадком великих ханів.

Оскільки місце справжнього Петра зайняв підставний колонізатор голландець Міхіель «Петро I», то алана Петра II називають його «онуком».

Багатьох колоніальних чиновників одразу ж було заарештовано та заслано в Сибірію, наприклад очільника колоніальної «Верховної таємної ради» Армфельда Кляйна («Олександра Меньшикова»), який був колись третім чоловіком намісниці Марти-Гелени «Катерини I» Самуїлівни Скавронської, останньої дружини Міхіеля («Петра I»).

Далі, вірогідно, тартарського царя Петра II Олексійовича вбили мокші внаслідок палацевого перевороту. З 1730 року тартари знову втрачають владу, аж до 1917 року до приходу до влади Керенського.

689. Червона Русь (Русь, або Мала Русь) з 1728 року

На мапі Маттеуса Зойттера (Matthaeus Seutter) «Польща з Литвою (Республіка)» (Poloniae Regnum ut et Lithuaniae), виданої в 1728 році в німецькому місті Аугсбург, ясно видно, що північна територія Русі з областями Чернігівська і Северинівська (м. Брянськ) вже повернулися в склад ВКЛР («Литви»). Область Смоленськ була частково в складі ВКЛР, включаючи місто Смоленськ, а її східна частина була окупована. В складі ВКЛР тоді перебували північні землі русів (Смоленська, Могильовська, Полоцька області), русинська область Полісся, держава Самогетія (Жемайтія, сучасна Литва), частина області Летія (сьогодні в складі Латвії) і власне Литва (Білорусь).

Зображення Заголовок зазначеної мапи

Зображення Фрагмент мапи «Республіка з ВКЛР» (лат. Poloniae Regnum ut et Lithuaniae) Маттеуса Зойтера, м. Аугсбург, 1728 р. На цій же мапі видно, що територія на схід від русинських земель називається не «Росія», а саме Московія (підкреслено сірою лінією), бо тартари з московитами в цей час відновили ненадовго незалежність. Русинське місто Смоленськ на півночі обведено і підкреслено синьою лінією, воно в складі ВКЛР. Русинська столиця місто Київ в центрі обведено і підкреслено червоною лінією, воно в складі ‘України, або Країни запорозьких козаків’ (Малої, або Червоної, Русі), як і місто Полтава (обведено подвійною червоною лінією). А Україна, або Мала Тартарія - окрема держава, обведена зеленою лінією, її назва Tartaria Minoris підкреслена зеленою лінією, в неї ж входить півострів Таврія Херсонес, який вже називається «Кримським»

А ось ‘Україна, або Країна запорозьких козаків’ (вона ж Мала Русь) і Червона Русь (м. Львів) - вони вже злилися в одне ціле, ще з 1714 року, після правління Пилипа-Орлика Степановича. В Європі їх разом ще стануть називати терміном «Мала Польща», через належність до Республіки, яку усі називали просто «Польщею» (так саме, як ВКЛР називали просто «Литвою»).

Зображення Фрагмент цієї ж мапи, де видно, що Червона Русь і ‘Україна, або Країна запорозьких козаків’ злилися в цілу Червону Русь. В загальній назві по центру Червона Русь, лат. Russia Rubra підкреслена червоною лінією. В назві західного регіону Русь, лат. Russia кожна літера обведена зеленим колом. В назві регіону Волинія, лат. Volhynia кожна літера обведена фіолетовим колом. Назва Українські - підкреслена синьою лінією, а літери слова Козаки - обведені синіми колами. В назві області Нижня Київська Волинія, лат. Volhynia Inferio Kioviensis усі три слова підкреслені помаранчевою лінією

Як бачимо на мапі, в Червону Русь входять три великі регіони: Русь, Волинія, Подолія. В них входили менші території з областями. До Русі входили області Холмська, Бельська, Лемберзька Русь з містом Львів. У Волинію - Луцька область, область Українські Козаки (лат. Ukrania Cosacki) з районом Нижня Київська Волинія (Volhynia Inferio Kioviensis) зі столицею Київ, з кримейським містом Кудак (Дніпро) та територією вздовж Дніпра з містом Нікополь до річки Інгулець. В Подолію входили Каменецька, Брацлавська (Бреславська, сучасна Вінницька) області.

По суті справи, це була знову возз'єднана Русь, під назвою «Червона Русь», в яку увійшли усі західні русинські землі, частково північні кримейські (українські) землі, але не увійшли Полісся і північні території колишнього русинського регіону «Біла Русь».

690. Мала Тартарія (Кримея, грец. Перікопа, укр. Україна) з 1730 року. Втретє Каплан I Селімович

1730-1736 - Каплан I Селімович - втретє новий каган Малої Тартарії (був у 1707-1708 і 1713-1716 рр., прийшов в третій раз після Менглі II Селімовича). Він син кагана Селіма I Богатировича. Матиме сина Саліма II Каплановича. Наступним каганом стане Фетіх II Девлетович у 1736-1737 рр.

Спорідненість ‘України, або Країни запорозьких козаків’ із Малою Тартарією (Кримеєю, укр. Україною), однорідність їхніх козацьких військ, російські історики інтерпретували так, нібито «запорізьке козацтво» попало у залежність та підпорядкування «кримських татар», «попало під протекторат кримського хана» (як каже історик В. Я. Білоцерківський в книзі «Історія України. Навчальний посібник», м. Київ, 2007 р.). Насправді ж, козацтво - це була споконвічна професійна контрактна армія тартарів (колишніх косарів (хозарів, газарів), куманів, або українців), і козацьке військо в Малій Тартарії (Кримеї, грец. Перікопі, укр. Україні) було на своєму місті, в рідній країні - але про це історики колоніальних часів боялися казати під страхом репресій. Довгий час одна із ставок кримейського (українського) війська була розташована у Олешківській Січі, що стояла на річці Дніпро навпроти теж кримейського міста Симіна (Херсона).

У 1733-1734 рр. козацька армія разом з тюркською підуть у військовий похід на північний Кавказ, де у долинах в передгір’ях розташовані споконвічні землі інших кипчацьких (лат. татарських) націй. Кримейські татари (кримейці, або українці) і тюрки дійшли до території кумиків (кипчацької нації, що живе біля Каспійського моря) в Кумицькій Долині, на землі яких зазіхали перси (іранці), а пізніше туди заселили дагестанців з гірської місцевості. Гетьманом держави був Фетіх II Девлетович, він і вів військо у кількості 80 тис. воїнів. У 1735 році на Малу Тартарію (Кримею, укр. Україну) зроблять набіг росіяни, тому кримейська (українська) армія терміново повернеться додому.

691. Московити (мокші, лат. москалі) відновлюють незалежність Московії у 1730 році. Оцязорка Ганна I Іванівна

1730-1740 - Ганна I Іоаннівна - нова оцязорка Московії. Вона донька останнього мокшанського оцязора Іоанна II («Івана V») Олексійовича та Прасковії Салтикової. Була недовго одружена з юним німцем Фрідрихом-Вільгельмом - герцогом Курляндії (м. Єлгава, або Мітава, частина Латвії). Але вона швидко стала вдовою. Володіла мокшанською та німецькою мовами.

Внаслідок палацевого перевороту й вбивства тартарського (русского, або аланського) юного великого хана Петра II Олексійовича, а також за допомогою німців, московити (мокші, лат. москалі) знову повернули собі владу у своїй рідній країні. Відбулися одночасно бунти та визвольні військові дії по всій колонії. Ганна I Іоаннівна і її новий уряд правили на той час з міста Москви (Перуму).

Увесь цей переворот впровадили чиновники, яких очолювали Василь Лукіч «Долгоруков» і Дмитро «Голіцин».

Нова московитська (мокшанська) оцязорка продовжила заборону на території Московії роботу колоніальної Верховної таємної ради, відновила Урядовий Сенат, як і було раніше у фінській Московії. За неї карбували монети «денга» і «полушка» у 1731-1737 рр., більшість яких перепресовували зі старих монет.

Але внаслідок змови і зради Ганну I Іоаннівну було отруєно, коли їй було 47 років. Її коханцем був такий собі німець Ернст-Йохан фон Бюрен («Бірон»). У його присутності та під його тиском вона нібито підписала передачу влади своєму внучатому племіннику, тобто онуку її рідної сестри Катерині Іоаннівни, сину Ганни Леопольдівни - немовляті Іоанну III («Івану VI») Антоновичу у 1740-1741 рр.

Під впливом німців, держава продовжує проводити загарбницьку політику проти Республіки: у 1736 захопить руські (русинські) міста Київ і Полтаву, які були частиною ‘України, або Країни запорозьких козаків’ (Малої Русі) - центральної території Русі під спільним русинським і українським (козацьким) управлінням в складі Республіки.

Отже, німецькі колоністи отримали перемогу над голландськими в правлінні колонією, зробивши хитрість. А саме - вони взяли собі в союзники кровну мокшанську принцесу, спеціально привезли її з Курляндії (південна область Латвії), бо знали, що за нею буде готов піти весь мокшанський народ. Гвардійців, які охороняли новий порядок, очолював родич цієї московської (мокшанської) оцязорки, якого звали Семен Салтиков. Близько 20 тис. чиновників від попередньої влади були заарештовані та зіслані за Уральські гори. Близько 1000 людей були одразу страчені (*посилання). В Московії проходили масові кроваві репресії (мокш. опричнина).

Офіційною мовою Московії (Білої Русі або Московії) були мокшанська, сараценська («надволзькотатарська», або аланська) і німецька, бо в уряді зосталося багато німецьких чиновників. Славинська (новгородська, або російська) мова сюди ще не дійшла. Тому усі цитати, які приписують московським чиновникам того часу, це або вигадка, або якісь перекладені пізніше на сучасну російську (славинську, або новгородську) мову накази і уривки документів.

692. Московія під мокшанським і німецьким контролем в цей час. Розподіл колоністами сфер впливу

Те, що на якийсь час тартари (русскіє, колишні алани) й московити (мокші, лат. москалі) повертали собі владу, не означає, що колонія припиняла існування. Просто бунтівна Москва з сусідніми районами на деякий час перетворювалася на територію, яка тимчасово не контролювалася військами голландських колоністів. Але в самій Московії правили і тримали порядок німці із власними військами. За декілька років Московію знову повернули в підпорядкування інших сил імперії і влада відновилася в бунтівному Петерсбурзі, подавивши повстання іжорців і новгородичів.

З історії колонізації дуже ясно видно, що спочатку колоністи різних країн воювали між собою за колоніальні території. Наприклад, в Північній Америці точилися війни між англійцями, голландцями та французами. У 1664 англійці відвоювали у голландців місто Нью-Амстердам, після чого перейменували його на Нью-Йорк. У 1763 році Англія відвоювала у Франції контроль над територією до річки Міссісіпі.

Колонії в Приураллі не стали виключенням. Всередині неї також точилася боротьба між європейськими націями за розподіл територій. Московія та землі інших волго-камських фін спочатку дісталася німцям, яких потім витіснили на південь французи. Кельти шотландці трималися ближче до французів, бо не любили англійців. Голландці проживали більше на північній території, у так звані «Новгородській Русі» та Інгрії. Що таке «Новгородська Русь», було детально описано в пункті 451.

Англійці більше займалися північними землями, де була країна вепсів Вепсанма (міста Архангельськ, Вологда), та цікавилися Сибірією, Камчаткою, куди неодноразово здійснювали експедиції. Німців більш притягували території балтів, литвинів (білорусів) і русів (русичів, або русинів), а також землі українців (кримейців) і ногайців («астраханських татар»). Значно пізніше весь південь колонії «Російської Імперії» буде під німецькими колоністами, які будуть забудовувати навіть цілі селища, й німці ж будуть займати усі керівні пости в усіх поселеннях колишньої Малої Тартарії (Кримеї, або України).

693. Колоніальний вчений Михайло Ломоносов. Вперше російська мова в науці

1734 - в цьому році до руського (або русинського) міста Київ, колишньої столиці Русі, теперішньої столиці ‘України, або Країни запорозьких козаків’ (Малої Русі) приїжджає на навчання північний мешканець колонії. В історії він відомий під іменем Михайло Ломоносов. Він - майбутній відомий вчений, але особливість його полягає в тому, що він вважається першим саме російським вченим. Він був першим вченим, який був представником однієї з місцевих націй і викладав російською мовою. Адже до цього видатними вченими в колонії були тільки іноземні представники різних європейських країн.

Ломоносов мав англійське і вепське походження, був нащадком одного з англійських чиновників-колонізаторів. Народився і прожив до 20-ти років у країні вепсів, в області Двіна, біля міста Архангел (Архангельськ), заснованого у середині 1600-их років англійськими колоністами. Від англійських предків він і перейняв мову, якою володів вільно. Крім того володів також рідною вепською мовою. І до цього ще він вивчив славинську (новгородську, або російську), бо на цій території проживало багато новгородських торговців, які вчили дітей у приходських школах новгородській мові, що була проголошена в колонії обов’язковою для усіх.

Вчителем славинської (новгородської, або сучасної російської) мови у Ломоносова був один священник-втікач, який жив неподалік у церкві. Навчав дітей він по підручнику «Славенская правільная сінтагма» (або «Граматика») новгородича Метелія Смотрицького, що жив в Вільно (Вільнюсі), а також навчав по книзі «Псалтир рифмотворний» Семена Полоцького, що жив в Республіці й колись навчався у Києво-Могилянській академії в Києві.

Саме це й навело Ломоносова на думку поїхати навчатися у цій же академії в Київ. Він спочатку поїхав до Москви, де його прийняли як сина англійського дворянина до Слов’яно-греко-латинської академії, заснованої колись русинською дружиною мокшанського оцязора Федора II Олексійовича Єфімією-Агафією «Грушецькою» Семенівною та Семеном Полоцьким (автором підручника). Про них було згадано у пункті 628. Там Ломоносов вивчає книжки з фізики, філософії, а також богословські книжки руською (русинською, тобто сучасною українською) мовою. Через 4 роки навчання він їде на рік навчатися в Києво-Могилянській академії в ‘Україні, або Країні запорозьких Козаків’ (Малій Русі). Київ поки ще до 1636 року не був окупований колоніальною німецькою Московією. Після чого переїжджає до Петерсбургу, де повинен був пройти курс німецької мови при Академії, після чого він став брати участь у вивченні фізики і мінералогії, брати участь в німецьких експедиціях. Наприклад, його послали в Оренбурзьку експедицію, де німці у 1737 році вивчали наявність корисних копалин (нефріту) в країні башкортів та можливість захоплення цих земель.

Далі Ломоносова відправляють на проведення наукових досліджень в Марбурзький університет в Німеччині, де він пише дисертацію з фізики і одружується на німкені. Потім він проходить стажування в різних університетах Німеччини і Голландії й повертається в Петерсбург. Займається перекладом різних європейських наукових статей на славинську (новгородську, тобто російську) мову - це і є його найбільший вклад в російську науку. Тому його і називали «русскім» вченим.

В російськомовну науку увійшли слова алгебра, геометрія, акт, аренда, тариф, глобус, компас, асамблея, оптика, лак тощо.

Від того часу він стає професором, пише наукові й філософські статті, складає підручник з російської (славинської, або новгородської) граматики та «Атлас російський», пише вірші во хвалу імператриці Єлизавети I, організовує першу в колонії російськомовну (славиномовну) гімназію, й до кінця життя працює в Академії наук. Він був взагалі першим вченим, який читав студентам лекції з фізики і хімії російською (славинською, або новгородською) мовою.

694. Червона Русь (вона ж Мала Польща, або Мала Русь) з 1736 року. Московити (мокші, лат. москалі) і німецькі колонізатори захоплюють міста Київ і Полтаву

На мапі Ніколаса де Фер «Держави Польської корони» (Les etats de la couronne de Pologne), виданої у 1736 році в Парижі, на якій вказані усі території Республіки, ми бачимо, що міста Київ, Полтава, Сумська і Харківська області перебувають у складі Московії. Там же - і Смоленсков (Смоленськ), Брянськ, Курськ, Білгород тощо. Московією в цей час править мокшанська оцязорка Ганна I Іоаннівна, але усім заправляють німці, які Ганну I Іоаннівну спеціально поставили на трон, щоб заручитися підтримкою усього московського (мокшанського) народу. І цей народ із задоволенням мобілізувався на війну і йшов на честь своєї народної цариці захоплювати землі Русі, Малої Тартарії (Кримеї, укр. України), Казахстану (колишньої Могольської Орди, укр. «Великої Країни») тощо.

Зображення Фрагмент мапи «Коронні держави Польщі» (Les Etats de La Couronne de Pologne) Ніколаса де Фер , м. Париж, 1736 р. Ми бачимо, що Київ окупований Московією. Назва Україна в даному випадку - це назва столичної області, а сама область є частиною держави Червоної Русі, яка входить до Республіки, столицю перенесено у Львів (нім. Лемберг)

Зображення Фрагмент тієї ж мапи, де видно, що Московію називають як і раніше - Біла Русь або Московія (підкреслено червоною лінією)

Зображення Назва тієї ж мапи

Зображення На фрагменті цієї ж мапи видно спільну назву південної частини Республіки - Мала Польща (фр. Petite Pologne), підкреслена синьою лінією. Назва русинського західного регіону Червона Русь (фр. Russie Rouge) підкреслена червоним, а назва східного регіону Україна (фр. Ukraine) підкреслена зеленим

695. Український поет Григорій Сковорода

В ці ж часи в Червоній Русі (це більша частина Русі під спільним русинським і кримейським (українським) управлінням, яка в той час входила до складу Республіки) став відомим філософ та поет Григорій Сковорода. Він мав кримейське (українське, або козацьке) походження. Народився в русинському місті Лубни на захід від Полтави. Це була вільна територія, ще не окупована німецькою колонією.

Володів руською (русинською, або сучасною українською) мовою як рідною, що сьогодні традиційно для усіх українців (кримейців, або козаків, колишніх куманів, хозарів). Навчався у Києво-Могилянській академії в Києві.

Через те, що жив Григорій Сковорода на території колишньої Русі, він проходив навчання саме руською (русинською, сучасною українською) мовою. Навіть коли Київ потрапив в окупацію німецькими колонізаторами, в місті, звичайно, продовжували спілкування місцевою мовою, а окупанти спілкувалися німецькою, а також «надволзькотатарською» (аланською, або сараценською, тобто золотоординською) і московицькою (мокшанською) мовами, бо іншої вони не знали. Ніякої славинської (новгородської, тобто сучасної російської) мови в той час ніде, окрім колишньої Новогардії, Інгрії і Вепсанми, не використовували. Про це треба пам’ятати про ознайомленні з пропагандистськими статтями російських «істориків».

Григорій Сковорода навчається в Києві з 1634 року в Києво-Могилянські академії, і одночасно ж в цей же рік туди приїздить на навчання Михайло Ломоносов з Москви (колишнього Перуму). Про Ломоносова написано більше у пункті 693. Нагадаю, що Григорій Сковорода має кримейське (українське, або козацьке) коріння, сам родом з Полтавщини, а Михайло Ломоносов - англійське і вепське, сам родом з Архангельської області. На момент повної окупації Києва у 1636 році німецько-московицькою колонією Московією (Білою Руссю або Московією) Сковорода ще навчався в академії, а Ломоносов вже поїхав, бо проходив тільки однорічний курс.

В академії Григорій Сковорода вивчав латину, німецьку, філософію. Співав в церковній капелі, після звільнення Києва від окупації навіть їздив співати на коронації колоніальної намісниці Єлизавети I у 1742 році. Видав багато книжок і поезії.

вірш Нрав

(автор Григорій Сковорода, руська (нім. русинська, англ. рутенська, сучасна українська) мова, 1760 р.)

Всякому городу нрав і права,

Всяка імієт свій ум голова,

Всякому серцю своя є любов,

Всякому горлу свій є вкус каков.

Більшу частину життя Григорій Сковорода прожив на окупованих німецькими колонізаторами територіях колишньої Русі, де викладав в Харківському університеті.

Нагадаємо, що місто Київ з 1684 до 1703 року на протязі 19 років було окуповане голландською колонією «Русскім або Московським царством», а з 1736 по 1740, та з 1745 року - мокшанською Московією під мокшано-німецьким управлінням, та потім «Російською Імперією» до 1917 року.

696. Мала Тартарія (Кримея, укр. Україна) з 1736 року. Фетіх II Девлетович, вдруге Менглі II Селімович. Набіги московитів (мокшей) і німецьких колонізаторів

1736-1737 - Фетіх II Девлетович - новий каган Малої Тартарії (прийшов після третього правління Каплана I Селімовича). Він син кагана Девлета II Селімовича. Наступним каганом стане вдруге Менглі II Селімович у 1737-1740 рр.

В цей час проти агресії з боку мокшанської і німецької колонії Московії в Ак-Чакум (Очакові, Крименді, або Миколаєві), колишній третій столиці кримейців (українців), та неподалік в однойменній фортеці Очаків на морі за запрошенням кагана розмістився тюркський гарнізон у кількості 20 тис. осіб. Такі гарнізони стояли й в інших містах українців. Нагадаємо, що уся територія Малої Тартарії (України, або так званого «Кримського Ханства»), як і Республіки, була в умовній імперії, яка називалася «Татарська (Українська) і Тюркська змішана імперія в Європі», з центром в колишньому грецькому місті Константинополь (тюрк. Стамбул).

Колоніальна мокшанська і німецька Московія під керуванням мокш і контролем німців дуже бажала захопити територію кримейців (українців), щоб вийти до моря. Тому загони, керовані європейськими офіцерами, постійно здійснювали руйнівні набіги на кримейські (українські) міста. Колоністами керував німецький (точніше саксонський) полководець Бурхард Кристоф фон Мюнних (в Російській імперії відомий як просто «Мінніх»). Він був інженер-гідротехніком, тому ще раніше голландець Міхіель («Петро I») запросив його і ще тисячі таких як він, брати участь у колонізації Приуралля. Він та його колеги спочатку активно взялися за риття каналів, наприклад, Ладозького каналу у 1728 році. На ритті усіх каналів, звичайно ж, працювала рабська сила місцевих корінних націй, які усі звалися «русскімі». Він же створив першу в колонії Кадетську школу для навчання молодих офіцерів з числа дітей колонізаторів.

Набіги колоністів російські історики називають дивною пропагандистською назвою «русско-турецька війна» або «русско-османська війна». Це те ж саме, що русско-московські (тартаро-мокшанські) пропагандисти у 2014-2023 рр. свою чергову жорстоку війну проти русів (русичів, або русинів) і українців (кримейців, колишніх куманів, половців, або хозарів) називають «війною Росії проти європейських 50-ти країн» або «війною Росії проти НАТО (NATO)». Нагадаю, що НАТО (NATO) - це North Atlantic Treaty Organization, або Організація Північно-Атлантичного Договору, в яку увійшли провідні країни Північної Америки і Європи для створення спільної армії на випадок нападу на них якогось агресора. В цей Договір вступили США, Канада, Тюркія і майже усі країни Європи, окрім сучасної України (України-Руси).

1737-1740 - Менглі II Селімович - вдруге новий каган Малої Тартарії (був у 1724-1730 рр., прийшов повторно після Фатіха II Девлетовича). Він син кагана Селіма I Богатировича. Наступним каганом стане у 1740-1743 рр. Селямет II Селімович.

В цей час європейська колоніальна армія змогла прорватися на територію кримейського (українського) півострову Кримський (колишній Таврія Херсонес). Росіяни (німці, мокші і тартари) зруйнували палаци і мечеті в столиці - в місті Бахчисара (Ак-Мечеть, або Сімферополь), і в сусідньому Бахчисараї з літнім палацом. Але від спротиву кримейців (українців), від епідемії та нестачі води армія німців із мобілізованими ординцями була розбита, втоплена в Керченській протоці, а її очільник Бурхард Кристоф фон Мюнних («Мінніх») втік. Його колега, ірландець Пір Едмонд де Ласі (так званий «Петро Лессі») намагався ще закріпитися в кримейському (українському) місті Азов (Ростов-на-Дону, поруч із однойменною фортецею Азов на морі). Знову ж таки, російські історики ці чисельні агресивні набіги німецьких колоністів і ординців на українські міста називають перекрученим терміном «війною русскіх проти турків».

1740-1743 - Селямет II Селімович - новий каган Малої Тартарії (прийшов після другого правління Менглі II Селімовича). Він син кагана Селіма I Богатировича. Мав сина на ім’я Максуд. Займався реконструкцією палаців і будівель в Бахчисараї (Ак-Мечеті, або Сімферополі), що постраждали після набігу німців з ордою. Сьогодні назва «Бахчисарай» залишилася тільки за іншим сусіднім містечком, де була персональна літня резиденція каганів, але не столиця. Підтримував санкції проти мокшанської і німецької колонії Московії. Після свого правління, до 1751 року працюватиме дипломатом і житиме в Болгарії, де займеться теологічними (релігійними) науками. Наступним каганом стане Селім II Капланович у 1743-1748 рр.

697. Мокшанська і німецька колонія Московія з 1740 року. Оцязор-немовля Іоанн III («Іван VI») Антонович. Таємний в’язень

1740-1741 - Іоанн III («Іван VI») Антонович - новий оцязор колонії Московії (прийшов після насильницької смерті своєї внучатої тітки Ганни I Іоаннівни). Він був внучатим племінником цариці Ганни I Іоаннівни, тобто онуком її рідної сестри Катерини Іоаннівни, сином Ганни Леопольдівни. Замість нього в дійсності правив німецький регент на ім’я Ернст-Йохан фон Бюрен («Бірон»). Але нова політична сила, керована на цей раз австрійцями, перехопила контроль над Московією.

Відтепер усіх старих правителі потрібно було позбавитися. Бірона, Іоанна III («Івана VI») Антоновича та його батьків, Ганну Леопольдівну та її чоловіка Антона-Ульріха «Брауншвейгського» заслали у вепське місто Колмогра (вепс. «Три Береги», сучасне Холмогори). А після смерті матері, Іоанна III («Івана VI») Антоновича за наказом намісниці колонізаторів Єлизавети I ув’язнили в Шліссельбурзькій фортеці. Ця фортеця була і є більше відома під назвою Орешек (Ореша), як фортеця, що розташована неподалік, лише у 45 км від основного міста Орешек (Orescack), столиці Інгрії, сучасного Санкт-Петербургу. Це місто вказане на мапі у пункті 603. Раніше було заведено, що неподалік основного міста розташовується фортеця з такою ж назвою - Очаків і фортеця Очаків, Азов і фортеця Азов, Бахчисара і палац Бахчисарай, Орешек і фортеця Ореша тощо.

Там він став «таємним в’язнем» й іноді його відвідували нові колоніальні намісники. У 1764 році де-хто на ім’я В. Мірович із солдатами увірвалися до фортеці, щоб звільнити Іоанна III («Івана VI») Антоновича, але німецька варта вже встигла царевича вбити. Московський (мокшанський) спадкоємець оцязор Іоанн III («Іван VI») Антонович прожив всього 26 років.

Московити (мокші, лат. москалі) повністю втратили державність, і будуть перебувати в рабстві аж до листопада 1917 року, коли перехоплять владу від тартарина Керенського, після чого їхнім очільником стане Микола Ленін (Володимир Ульянов), який поверне столицю до Москви. З 1917 по 1990 роки йтиме боротьба московитів (мокшей) і ерзян (лат. мордви) проти тартарів (русскіх, колишніх аланів, сараценів, або «золотих» ординців, «надволзьких татар») за правонаступництво за колишньої німецько-французькою «Російською Імперією». Фінська Московія та колишня кипчацька Сара Орда (укр. Золота Країна, вона ж Алланія, сучасна «Російська держава») в підсумку стануть єдиною московсько-русскою (мокшано-тартарською) державою під сучасною назвою «Росія». У 1930 році Артанія (лат. Мордовія) відродить державність у якості автономної республіки в складі Росії. Ще пізніше відомим московським (мокшанським) лідером стане Борис Миколайович Єльцин у 1990 році, який буде правити імперією-колонією «Росією», або «Російською Федерацією» із Москви разом з тартарами (русскімі).

Зображення Фрагмент мапи «Біла Русь або Московія», автор Леонард Вальк, м. Амстердам, 1740 р. Київ в цей час незалежний (обведений зеленим ліворуч на мапі), а Чернігів, Білгород, Полтава і Харків - окуповані Московією. Український півострів «Кримський» є на своєму законному місці - в складі України (або Малої Тартарії), а ось українська Азовська (Ростовська) область вже окупована німцями, мокшами і тартарами

Зображення Фрагмент з назвою тієї ж самої мапи. Як бачимо, на цій карті, Росія в той час під мокшано-німецьким управлінням офіційно називається «Біла Русь або Московія»

Зображення Ця ж мапа в повний розмір. Східні зауральські землі в ‘Білу Русь або Московію’ не входять

(Кінець 22 глави)