Глава 19

Глава 19. 1676-1683 роки. Кримея (Україна) будує стіну на кордоні. Перенесення столиці в Золоті Сади (Бахчисару). Кримею (Україну) називають «Малою Тартарією». Кримейці стають «татарами». Страви українців і русскіх. Мир між Україною і Росією. Розруха у московитів. Голландія і її колонії в ці часи. Війни в Священній Римській імперії. Московитські стрільці захищають свого царя («хованщина»). Республіка захищає Відень

632. Кримея (грец. Перікопенська Тартарія, укр. Українська держава, лат. Мала Тартарія) з 1676 року. Будівництво стіни

На мапах 1676 року Джона Спіда (John Speed), виданої в Лондоні, ми можемо побачити величезну стіну, яка йде від річки Дніпро до річки Волга. Проходить вона вздовж усього північного кордону кипчацької держави Кримеї (грец. Перікопенської Тартарії, укр. України, лат. Малої Тартарії). Ця стіна захищає і кримейців (українців), і ногайців («астраханських татар»). Причому руське (русинське) місто Білгород і кримейська (українська) південна частина Воронезької області були ще під контролем українців.

Зображення Ось ця стіна, на неї вказують червоні лінії. Фрагмент мапи «Мапа Росії» (A Map of Russia), автор Джон Спід, видано в м. Лондон, 1676 р.

Зображення Стіна в збільшеному масштабі

Зображення Вищезазначена мапа в повному масштабі. Мапа «Мапа Росії» (A Map of Russia), автор Джон Спід, видано в м. Лондон, 1676 р.

1676 - в цьому ж році трапилася смерть колишнього аланського великого хана (царя) ординської ‘Білої Русі або Московії’ (Російської держави) у вигнанні - Патшая I («Олексія «Тишайшого» I Михайловича»), якого ще називають «романовим». Точніше, на цей момент він був великим ханом Тартарії - власної держави тартарів (русскіх, колишніх аланів), зі столицею в місті Самара (колишнє Беркімам, або умовне «Сара-Берке»). Як вже зазначалося, «романовим» він ніколи в житті не називався, і слов'янськими мовами ніколи не володів. Наступним правителем Тартарії (Росії) став Варгос-Тяпка («Василь Тяпкін»). Про нього відомо, що він прямий нащадок великого хана Тартарії (Росії, колишньої Алланії, Сара Орди, укр. Золотої Країни) Тимура-Маліка I Бердибековича («Дмитра «Донського» I Іван-Красновича»). Саме він надалі буде підписувати міжнародні договори.

633. Республіка з 1677 року

Відбулася битва за містечко Чигирин. Тартарським (русскім, або аланським) військом командували шотландець Гордон і надволзький тартарин (русскій, або алан, сарацен) Іван «Ржевський». Руси (русичі, або русини), кримейці (українці) і тюрки були один для одного союзниками у битві. Тартарів (русскіх, колишніх аланів) витіснили з міста, але Чигирин при цьому був зруйнований. Російські історики пишуть, що це нібито «турки зруйнували Чигирин», повністю знімаючи з себе провину.

1678 - також було звільнено від тартарів (русскіх, колишніх аланів) перша кримейська (українська) столиця місто Азов (тур. Азак, сар. Аттамангорода, або Ростов-на-Дону, неподалік від однойменної фортеці Азов на морі), яке колись ще у 600-ті роки був першою столицею українців (колишніх косарів, або хозарів, газарів) й називався Тана-хань за ім’ям засновника - українського кагана Тана-хана (Тамана) I Ясень-Коловича. Знову таки ж, російські історики факт вигнання тартарів (русскіх, або аланів) з цього українського міста інтерпретують навпаки, дзеркально, що буцімто це «турки напали на русскоє місто».

Так само тартари (русскіє, колишні алани) навиворіт описують і сучасні події. Наприклад, коли у 2022-2023 рр. тартари (русскіє, колишні алани, або сарацени) напали і знищили українські (кримейські) міста Бахмут і Маріуполь (Команию, другу столицю українців, колишніх куманів, хозарів), то про це аланська пропаганда стверджувала, нібито ці міста знищили самі руси (русичі, або русини) і українці.

1677 - «надволзькотатарські» (русскіє, або аланські) війська (не мокшанські) дійшли майже до Київської області. Нагадаємо, що московити (мокші, лат. москалі) відвоювали незалежність і в цей самий час на троні воцарився оцязор Федір II Олексійович. Але це не значить, що тартарська (русская, або аланська) армія кудись поділася та звільнила від себе усі московські й руські (русинські) території. Ні, вони переформували війська, й продовжували свою політику зі своєї споконвічної території, колишньої Сара Орди (укр. Золотої Країни), яка на цей момент називалася просто «Тартарія».

634. ‘Кримея або Перікопенська Тартарія’ (укр. Українська держава, лат. Мала Тартарія) з 1678 року. Мурад I Мубарекович

1678-1683 - Мурад I Мубарекович - новий каган Кримейської (Української) держави (прийшов після свого двоюрідного племінника Селіма I Богатировича). Він син Мубарека Селяметовича, онук Селямета I Девлетовича. Провів судову реформу, започаткував посаду Верховно судді (терьобаши), якого призначав каган. Після своєї відставки Мурад I працював на дипломатичних посадах у європейській частині Тюркії (укр. Туреччини). Наступним каганом стане Хаджи-Кочубей II Киримович 1683-1684 рр.

Зверніть увагу на те, що тартарські (русскіє, або аланські) хани (царі), мокшанські оцязори (також царі) і ерзянські (лат. мордовські) інязори правили як правило до самої своєї смерті або старості, як і сьогодні. У той же час українські (або кримейські, колишні хозарські, куманські) кагани правили по 5-10 років, йшли у відставку, після цього працювали далі на якихось посадах, дипломатами або у своєму бізнесі, як і сьогодні.

Зображення Каган Кримейської (Української) держави (права на зображення авторські)

635. Кримея (укр. Україна) переносить столицю до Бахчисараю у 1680 році. Зміна назви держави на «Мала Тартарія»

Через навали тартарів (русскіх, колишніх аланів) з Тартарії (Російської держави), столицю Кримеї (грец. Перікопенської Тартарії, укр. Української держави) було вирішено перенести туди, де була літня резиденція каганів, в Таврійську область на півострів Таврія Херсонес. На цьому півострові були відомі міста, один з них Бахчисара. Біля цього міста було містечко із мечетью Ак-Мечет (Біла Мечеть), сьогодні вони злилися в одне велике місто під назвою Сімферополь, а назва «Бахчисарай» залишилася за іншим містечком ближче до моря, де був літній палац. Приблизно з цього ж часу Кримейську (Українську) державу (грец. Перікопенську Тартарію, укр. Україну) все частіше починають офіційно іменувати латинською назвою «Мала Тартарія», хоча на мапах зустрічається і стара назва держави.

Місто Бахчисара «Золоті Сади» (відоме пізніше як Ак-Мечеть «Біла Мечеть», сучасний Сімферополь) було засноване у 1523 році на кримейському (українському) півострові Таврія Херсонес (або «Кримський»). Назву «Кримський» цей півострів отримає значно пізніше, ближче до середини 1700-их років. Цілком зрозуміло, що кримейці жили і мали власну державу не на маленькому півострові (як зараз каже тартарська (русская) пропаганда), а на усій величезній причорноморській і приазовській території, починаючи від гирла Дунаю, дніпровських порогів на півночі, і закінчуючи північним прикавказзям на півдні та Каспійським морем на сході.

В сучасному однойменному маленькому містечку Бахчисарай, яке розташовано ближче до моря, була одна з заміських літніх резиденцій кагана і членів його сім’ї, тому історики вирішили саме це місто вважати столицею, хоча воно столицею не було. Бо на усіх старих мапах столиця вказана більш до центру країни, а не з південно-західного краю півострову, як сьогодні. Достеменно відомо, що усі державні установи, уряд, прем’єр-міністр (калга), великий ханський палац стояв саме в Ак-Мечеті, і сьогодні це місто також залишилося головним на півострові Таврія Херсонес (або «Кримському»). Місто Ак-Мечеть (Бахчисара, але не маленьке сусіднє містечко Бахчисарай з літнім палацом) відтепер грає роль столиці Кримеї (грец. Перікопенської Тартарії, лат. Малої Тартарії, укр. України) до 1792 року. Хоча державні установи залишалися також і в Азові (Тана-хань, або Ростові-на-Дону, але не в маленькій сусідній фортеці Азов на морі) та Нігрополі (Нова Січ Запорова, сучасний Нікополь). Нагадаю, що стару фортецю «Січ», розташовану на острові Хортиця на Дніпрі (там, де сучасне місто Запоріжжя) - зруйнували тартари (русскіє).

Дослідники часто перекладають назву Бахчисари як «Палац Садів». Слово «сарай» тюркською (тобто турецькою) мовою дійсно означає «палац». Наприклад існує тюркська футбольна команда «Галатасарай» - Палац Галати. Але кримейці - це зовсім інший народ, вони відносяться до кипчацької мовної групи, а не до тюркської. А в іншіх мовах, або мовних групах, слово зі схожим звучанням часто має зовсім інший зміст. У кипчаків (лат. татар) «сара» означає «золото». Адже саме від цього слова й виникла колись перша назва русскої держави Золота Країна, або Сара Орда з мови надволзьких татар.

Автор Роберт Морден в своєму Атласі Світу (1680 рік, м. Лондон), в розділі Мала Тартарія (так в Європі вже називали ‘Кримею або Перікопенську Тартарію’) описував міста Малої Тартарії. Звичайно, він писав не про півострів «Кримський», а про всю велику країну від Дунаю, від дніпровських порогів, і півострову Тамань, і до Каспійського моря. От що він писав:

«Уся країна була квітучими родючими землями, поки колись два брати Інгул і Уйгул не посварилися і влаштували рознь. Внаслідок війни між ними, частина земель (в Запорізькій області) перетворилася на пустелю (Інгульська пустеля), шириною 500 міль та довжиною 1000 міль, яка доходила від Перекопу (це сучасне місто Армянськ) аж до Московії.

Великими містами Малої Тартарії були Перекоп (Армянськ) і Крим (Ялта), розташовані на півострові Таврія Херсонес. Між річками Танаїс (укр. Дон) та Ідель (ерз. Волгою) була область Ногая, між річками Дністер і Дніпро (антична назва Борисфен, русинська назва Славута) була область Очаківська, у Придністров’ї та між річками Дністер і Дунай - область Буджацька, на півострові Таврія Херсонес - Кримська (за назвою міста). Автор зазначає також, що багато татар також оселилися в Литві (тобто Білорусі) та Україні (тобто в ‘Україні, або Країні запорозьких козаків’). Нагадаю, що Литва (Білорусь) входила до складу ВКЛР, а ‘Україна, або Країна запорозьких козаків’, що була під спільним керівництвом русинської і кримейської (української) шляхти, входила напряму до складу Республіки.

Відомими містами вздовж морів були Перекоп, Луслова (Євпаторія), Манкуп, Крим (Герман), Каффа, Керч і Арботка. Відомими містами на суші були Очаків (неподалік річки Борисфен), Олбія, Карачу, Бахчисара, Тана, а також Астамгород (Херсон) на Дніпрі. Саме в Астамгороді і жили колись брати Інгул і Уйгул. В місті Манкуп каган тримав скарбницю країни.

Місто Каффа, відоме в античні часи під назвою Феодосія, біло головним містом торгівлі, куди з’їжджалися купці з Європи і Азії. Найбільшою спільнотою тут були торговці з італійського міста Генуї, проживали перси, понад 1000 сімей вірмен та 500 сімей греків. Вірмени та греки мали релігійні приходи і збудували в Каффі свої церкви, наприклад церков святого Петра. В бюджет міста усі християни, які були за віком старше 15 років, виплачували релігійний податок.

Місто Тана було розташована на самій річці Танаїс (укр. Дон) та вважається останнім крайнім містом Європи. В цьому місті тюрки на прохання українців тримали свій гарнізон, при цьому вони називали місто назвою Азак. Тюрки через династичні шлюби частково змішалися з татарами на півдні країни. Разом з тюрками татари робили рейди на Європу та привозили звідти рабів, завдяки торгівлі рабами багато татар збагатіли і стали вдягатися у вироби з хутра.»

Зображення Карта і текст до розділу «Європейська Тартарія» зображені на сторінці «Of the lesser Tartary» (укр. Про Малу Тартарію) в Атласі світу Роберта Мордена (pocket world atlas by Robert Morden, м. Лондон, 1680 р.)

Зображення Фрагмент попередньої сторінки з книги, з мапою Малою Тартарії (України). Мала Тартарія, або Кримейська (Українська) держава була незалежною до 1792 року, поки не стала остатотньо окупованою австрійськими і німецько-французькими колонізаторами. На мапі помаранчевими лінями позначені колишня столиця місто Очаків (Ак-Чакум, сучасний Миколаїв, а не однойменна сусідня фортеця Очаків), місто Азов (яке було колись першою столицею за часів, коли країна називалася Хозарією, але це не однойменна сусідня фортеця Азов) та нова столиця місто Бахчисара, яке сьогодні називається псевдо-грецькою назвою Сімферополь (але це не однойменне сусіднє містечко Бахчисарай з літнім палацом)

636. Кримейців (українців) історики все частіше називають просто «татарами». Страви українців і русскіх

Як вже було зазначено, на мапах того часу держава ‘Кримея або Перікопенська Тартарія’ (укр. Україна) стала часто на мапах помічатися латинською назвою Мала Тартарія. Відповідно, історики стали називали кримейців (українців) все частіше просто «татарами». Не слід плутати чотири кипчацькі нації:

- кримейців (українців, татар, або козаків, запорожців, колишніх куманів, хозарів);

- тартарів (русскіх, колишніх аланів, сараценів, «золотих» ординців, або «надволзьких татар»);

- волзьких булгарів (сучасних татар з республіки Татарстан);

- моголів (казахів, або ясів, колишніх «великих» ординців).

Через те, що всі ці нації відносяться до кипчацької (лат. татарської) мовної групи, то в історії усі іноземці їх часто називали просто «татарами», не розбираючи в деталях. Нагадаємо, що назва «татари», або «тартари» має давньогрецьке походження, перейняте пізніше в латинську мову, а самоназвою народу було «кипчаки» від назви Степ Кипшак. Цей степ тягнеться від річки Дунай через нижні течії річок Дніпро і Волга та до Алтайських гір.

За таким же принципом нації слов’янської національної і мовної групи просто називають «слов’янами», нації германської національної і мовної групи - «германцями», фінської національної і мовної групи - фінами тощо.

В європейській кухні стали відомими кримейські (українські) страви - це соус з часником і огірками «Тартар», страва із сирого м’яса «Тартар» (про нього написано в пункті 611), м’ясо в тісті «Чебуреки», гарячий суп з буряком «Борщ» та холодний суп з кефіром «Окрошка», вареники з вишнями.

З Тюркії прийшов на південь Малої Тартарії слабоалкогольний пшеничний напій «буза», на відміну від русинського «квасу», тартарського (русского) «самогону» та мокшанської «браги».

Аналогом українських вареників з вишнями є слов’янські «піроги» з картоплею, аналогом чебуреків є тартарські (русскіє) «біляші». А ось «пельмені» (невеличкі шматочки м'яса у тесті) - то вже фінська їжа, притаманна фінським націям, зокрема мокшам, пермякам (комі), ерзянам, вепсам тощо.

637. Бахчисарайський мирний договір у 1681 році

1681 - цього року був підписаний мирний договір на території Кримейської (Української) держави на півострові Таврія Херсонес. Підписали його в місті Бахчисара (Ак-Мечеть, або сучасному Сімферополі, але це не маленьке сусіднє містечко Бахчисарай з літнім палацом), де працювали на той час урядові установи країни. Договір підписали з одного боку тартари (русскіє, або «надволзькі татари», колишні алани). Але вони в цей час вже не представляли собою мокшанську державу Московію (Білу Русь або Московію), бо з 1674 по 1682 роки вона була під повною владою московитів (мокшей) і там правили московські оцязори. Вірогідно, в цих документах тартарська (русская) сторона називала себе просто «татарами» або навіть «русскімі», як сьогодні. А з іншого боку документ підписала ‘Кримея або Перікопенська Тартарія’ (укр. Україна, лат. Мала Тартарія), та при цьому була присутня її військова союзниця Тюркія.

За цим договором укладається перемир’я на 20 років, констатується непорушність кордонів Кримейської (Української) держави (лат. Малої Тартарії). Тартари (русскіє) зобов’язалися визнавати кордони Кримеї (укр. України, лат. Малої Тартарії), не будувати нових фортифікаційних споруд на окупованих ними кримейських (українських) територіях регіоні Кубанії (це Краснодарська, Ставропольська області і Таманський півострів), не робити більше терористичних набігів. Тартари (русскіє) зобов’язувалися також виплачувати контрибуцію за зруйновані кримейські (українські) міста. Цю контрибуцію історики в офіційній російській історії називають «даниною».

638. Хто підписували

Від ‘Кримеї або Перікопенської Тартарії’ (укр. Української держави, лат. Малої Тартарії) підписував каган Мурад I Мубарекович (онук кагана Селямета I Девлетовича). Російські історики при цьому називають Кримейську (Українську) державу терміном «Кримське Ханство», а кагана держави - «кримським ханом», хоча в дійсності «ханство» як правило це просто область, а не держава. Росіяни таким чином переклали один з європейських варіантів назви країни - Crimea Khanat. Але й при цьому вони намагаються знецінити кипчацьку українську (кримейську, куманську, або хозарську) державу тим, що використовують саме цей не частий варіант назви, ігноруючи, наприклад, більш вживану європейцями назву держави «Мала Тартарія», а також власну назву «Кримейська держава».

Від тартарів (русскіх, колишніх аланів) підписував великий тартарський хан Варгос-Тяпка («Василь Тяпкін»), новий правитель тартарів у Тартарії. Він прямий нащадок великого хана Алланії (Росії, колишньої Сара Орди, укр. Золотої Країни) Тимура-Маліка I Бердибековича («Дмитра «Донського» I Іван-Красновича«), що правив у 1360-1377 рр. Тобто Варгос-Тяпка був представником не Московії (Білої Русі або Московії), якою на цей момент правив мокшанський оцязор Федір II Олексійович, а був представником саме тартарів (русскіх, колишніх аланів, сараценів, або «золотих» ординців, «надволзьких татар»). Був присутнім також представник окупаційної тартарської (русскої) влади на сході Кримеї (укр. України, лат. Малої Тартарії) Семен «Ракович». Відомо, що своє прізвисько він отримав після спалення ним руського (русинського) селища Раковичи в Гомельській області. Також був присутнім Зот («Зотов»), який був представником надволзькотатарської знаті.

Колишній тартарський (русскій, або аланський) великий хан Патшай I («Олексій «Тишайший» I Михайлович») на той момент вже помер ще у 1676 році, тому тартарів (русскіх, колишніх аланів) і представляв інший кровний нащадок великих ханів Варгос-Тяпка, успадкувавши трон за лінією великого хана Тимура-Маліка I («Дмитра Донського»).

639. Термінологія щодо сторін договору

Сучасні російські історики при описанні цих подій, посольство тартарів (русскіх, колишніх аланів, сараценів, або «золотих» ординців) з Тартарії називають сьогодні терміном «Росія». Крім того, вони вигадують щодо умов «Бахчисарайського миру» ще багато диких фантазій, намагаючись заплутати усіх. Наприклад, як завжди, «надволзьких татар» (тартарів, аланів, або золотоординців) вони вже називають «русскімі». Русів (русичів, або русинів) вони називають «поляками». Кримейців (українців) вони називають одночасно «кримцями», «татарами» і «турками». А саму державу Кримею (грец. Перікопенську Тартарію, укр. Україну, лат. Малу Тартарію) вони називають «Туреччиною» - це через військовий союз Кримеї (України) з Тюркією.

Ще росіяни зазначають, нібито колишня руська (русинська) столиця місто Київ за цим Бахчисарайським миром увійшла до складу Росії. Це сильне бажання тартарів, але неправда: бо на мапах 1682 року ясно видно, що Київ і інші придніпровські міста залишаються в складі русинсько-кримейського автономного регіону ‘України, або Країни запорозьких козаків’, яка при цьому входить в співдружність Республіку. Більш того, цей договір укладався тільки між кипчаками: українцями (кримейцями, колишніми куманами, хозарами) та русскімі (тартарами, аланами, колишніми сараценами, або «золотими» ординцями»).

Але у 1684 році Київ дійсно опиниться під ординською окупацією, в якій перебуватиме до 1703 року. В цілому місто перебуватиме під окупацією тартарів (русскіх) та голландських колонізаторів 19 років.

В Тюркії в цей час правив султан Мехмед IV (який був русинського походження по матері), а в Республиці - Ян «Собеський» Якович. Про те, хто підписував договір від них, точної інформації в істориків немає, бо в дійсності сам договір, скоріше за все, від них ніхто не підписував взагалі, тому що цей договір був, як вже було сказано, між двома кипчацькими державами - колишньою Хозарією (Україною) та колишньою Сара Ордою (укр. Золотою Країною, або Росією).

640. Нестабільність і розруха в ‘Білій Русі або Московії’ та в Західній Європі

Це був нестабільний час після великої визвольної війни московитів (мокшей) під проводом Степана Разіна та зміни тартарського (русского, або аланського) великого хана на московського (мокшанського) оцязора (тобто одного русского царя на іншого «русского» царя). В країні царили голод, хвороби, розбійництво.

Також це був нестабільний час для європейських християн євангелістського обряду, або званих «протестантів», які були гнаними в римо-католицьких країнах Європи. Протестанти в свою чергу переслідували християн латинського (римського) обряду, або «римо-католиків». Наприклад, римо-католиків переслідували в Англії, Нідерландах, Шотландії, Саксонії.

В Західній Європі в 1648 році закінчилася 30-тирічна війна, яка виникла саме на розбіжностях між римо-католицькими та протестантськими течіями і почалася ще у 1618 році. У цій війні загинуло біля 8 млн. людей, міста були спустошені. Це був слушний момент для європейських переселенців. Протестанти (тобто християни євангелістського обряду) все рівно не відчували себе в безпеці, і коли зрозуміли, що можна освоювати нові території, одразу скористалися можливістю.

Для цього їм було легко переселитися в місцевості, де не було закону, царювали дикі порядки, ніхто не міг проти них воювати. Таким чином, вони використали розруху Московії, щоб зайти на її землі. При цьому колоністи отримали шанс не дати пропасти цінним ресурсам, взяти цю вічно воюючу і голодну територію під свій контроль, і одночасно розпочати нове життя, вільне, безпечне від експансії католицтва. Тобто на схід потягнулися ті, хто хотів зберегти християнство євангелійського обряду («протестантство») - меноніти, баптисти, лютерани тощо.

На противагу цьому, в західну сторону за океан потягнулися здебільшого християни латинського (римського) обряду («католики»). Вже тільки через це між цими двома величезними європейськими колоніями виникли протистояння і конкуренція, які по інерції тривають й досі.

641. Голландія (Нідерланди) в ці часи

В ці ж часи Голландія (сучасні Нідерланди) воювала за свою незалежність від Іспанії. У 1648 році, коли кримейський (український) гетьман Зиновій-Богдан «Хмельницький» вів свої козацькі війська на Русь, в цей же час Голландія перемогла у війні за незалежність від Іспанської імперії. У 1653 році, коли ординська ‘Біла Русь або Московія’ (Російська держава) планувала напади на північну частину Русі, в цей же час почалася війна між Англією і Голландією. Англія, яку очолював в цей час Олівер Кромвель, бажала включити в себе голландські землі і встановити повну монополію на користування суміжними морями. Одночасно на Голландію напала Франція.

У Голландії вже був на цей час міцний розвинений морський флот. Голландські інженери стали майстрами у будівництві суден, а голландські адмірали ставали знаменитими на весь світ. Одним з таких адміралів був легендарний Міхіель Адріанович де Рюйтер. Він розбив англійський флот і одночасно не дав французам висадитися на узбережжя Голландії. Завдяки цьому голландці зберегли незалежність, хоча війна з французами тривала до 1678 року.

Слід зауважити, що в саме ці часи, завдяки розвитку суднобудівництва, Голландія заволоділа західним узбережжям Африки, а саме так званим «Невольницьким Берегом» - це території сучасних Беніну, Того, Гани і Нігерії. Там голландці хапали місцевих чоловіків, жінок і продавали їх в рабство і іспанські колонії. Центрами продажу і перевальним пунктом біли деякі міста в Голландії. Звідти, вірогідно з Гани або сусідньої країни (тобто скоріше за все не з Ефіопії, як прийнято вважати) й взявся, ймовірно, юний майбутній прадід майбутнього колоніального поета Олександра Пушкіна. Можливо, саме цього хлопчика ще дитиною, судячи зі всього, міг взяти собі в прислуги голландський адмірал Міхіель Адріанович де Рюйтер, і потім з голландськими колоністами він переїхав до Московії.

Зображення Голландський адмірал Міхіель Адріанович де Рюйтер з чорним хлопчиком. Картина, художник Фердинанд Бол, 1667, Zeeuws Maritiem muzeeum, Vlissingen. Уся картина та зовнішність адмірала дуже схожі на картини та вигляд Петра I

642. Священна Римська імперія Германської нації в ці часи

В Центральній Європі в цей час головною найвпливовішою правлячою родиною була династія Габсбургів. Ця династія вже багато століть очолювала Священну Римську імперію Германської нації (лат. Sacrum Imperium Romanum Nationis Teutonicae), до якої входили багато країн Західної Європи. Столиці цієї могутньої імперії були розташовані у містах Відень та Лондон. Існувала імперія у період 962-1806 рр. До кінця 1400-их років вона називалася тільки «Священною Римською імперією», а потім добавилася назва про «германську (точніше німецьку) націю». До імперії входили сучасні Німеччина (тобто Тевтонія), Австрія, Ліхтенштейн, Швейцарія (Хельветика), Люксембург, Нідерланди (Голландія), Бельгія (Бельгіка Кельтіка), Монако, Сан-Марино, Ватикан, Чехія (Боемія), Словенія, північна і середня Італія (Лангобардія), частини західної Польщі та частини східної Франції. Більшість країн входили не за своєю волею, а насильницьким шляхом.

Як відомо, європейці, здебільшого англійці, вже близько ста останніх років торгували з Московією, здебільшого при мокшанських оцязорах. Перші колоністи тоді висаджувалися на береги Мурманського моря, будували поселення на північних землях вепсів, в тому числі збудували місто Архангел (сучасний Архангельськ). Крім того, вони вже багато років масово і професійно складали географічні карти Московії (Білої Русі або Московії), Сибірії, ​​країн Кавказу та північно-західної частини ‘Тартарії або Великої чудової імперії’. Перші картографи почали працювати в Московії (Білій Русі або Московії) ще при мокшанському оцязорі Михайлі I Федоровичі, який правив у 1613-1645 рр.

Саме 1600-ті роки стали століттям перших колонізацій і заселення європейцями далеких і незнаних земель. Наприклад, у 1607 році, англійці заснували першу колонію на території Америки, у містечку Джеймстаун (Jamestown), в сучасному штаті Вірджинія, колонізація якої здійснювалася зусиллями торгової фірми «Вірджин компані» («Virginia Company of England»). Вже у 1670-их роках англійці колонізували великі території на східному узбережжі сучасних Сполучених Штатів Америки (США). Наприклад, Вільям Пенн у 1682 році землі заснував штат Пенсильванію. А згодом у 1704 році між англійцями і французами пройде війна «Королеви Анни» за територіальні володіння в штаті Массачусетс.

І в цей же час частина голландських, англійських, німецьких і французьких колонізаторів спрямували свої зусилля не на захід, а на схід, до Приуралля. При складанні географічних мап на початку 1600-их років в експедиції по Московії (Білій Русі або Московії) та в Уральські гори вирушали різноманітні європейські вчені - ботаніки, геологи, інженери. Їх сьогодні в російські історії звуть «русскімі першовідкривачами», не «помічаючи» того, що всі ці вчені писали, створювали мапи й записки виключно латинською, німецькою, французькою, голландською, італійською й англійською мовами.

В цих мандрівках європейські вчені-колоністи виявили величезні запаси корисних копалин, каменів, нафти (в Сибірії вона виходила на поверхню землі), руди та інших природних багатств. У результаті в деяких елітах зародилася ідея почати колонізувати та освоювати ці багаті Приуральські землі, якими через постійні війни зовсім зовсім не користувалися ані мокші, ані «надволзькі татари» (русскіє, колишні алани), ані інші корінні нації Приуралля. Імператором Священної Римській імперії Германської нації був в той час Леопольд I Фердінандович (англ. Leopold Ignaz Joseph Balthasar Franz Felician), син Фердінанда III Фердінандовича з роду Габсбургів.

Європейці, що задумали переселитися на Приуралля, вирішили не просто переїхати туди, а взяти владу в свої руки і владнати там життя під себе. Вони спланували проєкт із посадження на престол свого власного намісника нової колонії. Таким першим лідером, що очолив колоніальне поселення, став у 1689 році голландський командор з військового флоту, який до цього вже декілька років жив в Московії та створював собі таку можливість. Він міг бути, на мій погляд, дуже вірогідно, кровним нащадком легендарного голландського лейтенанта-адмірала Міхіеля Адріановича де Рюйтера (англ. Admiral Michiel de Ruyter, жив у 1607-1676 рр.). Про Рюйтера згадувалося в пункті 641.

643. Московія (Біла Русь або Московія) з 1682 року. Іоанн II Олексійович («Іван V»)

1682-1696 - Іоанн II Олексійович («Іван V») - новий оцязор Московії (Білої Русі або Московії) (прийшов після свого брата - Федора II Олексійовича). Він онук оцязора Михайла I Федоровича, молодший брат оцязора Федора II Олексійовича. Йому штучно приписують, ніби він син тартарського (русского, або аланського) великого хана Патшая I («Олексія I «Тишайшего» Михайловича»), що з огляду на все неправда.

Іоанн II Олексійович («Іван V») був офіційним визнаним усіма країнами оцязором, доки Московію (Білу Русь або Московію) не захопили голландські, німецькі, французькі, англійські й італійські колонізатори та не поставили силоміць у 1689 році європейського намісника Міхіеля I («Петра I»). До 1730 року Московія підпадає під колонізацію голландців, німців і французів, а потім у 1730-1740 рр. мокшанський трон займе донька останнього мокшанського оцязора Іоанна II Олексійовича («Івана V») на ім’я Ганна I Іоаннівна.

Дружиною Іоанна II Олексійовича («Івана V») була Парасковія «Салтикова». У них й народиться дочка Ганна I Іоаннівна, яка стане в майбутньому тимчасово царицею Московії. Пам’ятаємо, що на той час ані у московитів (мокшей), ані у «надволзьких татар» (русскіх, колишніх аланів, сараценів, або «золотих» ординців) не було прізвищ. В цьому випадку слово «Салтикова» відповідає на запитання «чия?» або з якого містечка. Вона або донька людини на ім’я Салтик, тобто - Салтикова, чи родом із селища Салтик. Використання по-батькові для фін і слов’ян ближче й споконвічніше, ніж використання прізвищ. Традиція прізвищ була нав’язана місцевим націям націям голландськими і німецькими колонізаторами вже за часів колонії «Російської Імперії».

Історики, як і раніше, не хочуть згадувати про визвольні війни московитів (мокшей) проти тартарів (русскіх, колишніх аланів, або «надволзьких татар»), і не хочуть пояснювати прихід до влади мокшанського оцязора, тому вигадуються фальшиві родинні лінії. Іоанн II («Іван V») Олексійович нібито був наймолодшим, буцімто йому було тільки шістнадцять років на момент коронування, а також, офіційно зазначається росіянами, що він був дуже хворим й тому нездатним управляти державою. Але, якби влада тривала тартарська (русская, тобто аланська), то, звичайно, на посаду царя обрали би не наймолодшого й нездатного, а могли обрати принцесу, або племінників, або двоюрідних братів, як це і робилося у кипчаків завжди.

Зображення Держава ‘Біла Русь або Московія’ на мапі «Росія, широко відома як Московія» (лат. Tabula Russia vulgo Moscovia), автор Фредерік де Віт, м. Амстердам, 1682 р.

Офіційними російськими істориками пишеться, що одночасно з Іоанном II («Іваном V») Олексійовичем на престол нібито посадили ще молодшого царя і обом при коронації одягали «шапки Мономаха» (про яку писали у пункті 161). Молодшим претендентом на трон став саме син великого хана (царя) Патшая I («Олексія «Тишайшого» I Михайловича» - Петро Патшайович. На ньому була нібито копія шапки Мономаха. Але це недостовірні дані, перевірити їх нема жодної змоги. Як альтернативний варіант, могло відбуватися наступне: протартарська (прорусская) коаліція бажала просунути до правління державою свого царя, з боку роду Наришкіних, по лінії яких і народився Петро Патшайович, тому вони й намагалися швидко його коронувати. Тоді одному з них одягали б дійсно «шапку Мономаха», яку грецький правитель колись подарував своєму онукові русину Ладомиру-Мономаху II Всеволодовичу і яка законно за спадщиною опинилася у аланів (золотоординців, або русскіх, через принца Юрія-Георга «Довгорукого» Ладомир-Мономаховича, який колись одружився з ерзянськими принцесами), й потім вона законно опинилася у мокшей. А іншому претенденту наділи просто тартарський (русскій, або аланський) символ влади. Як так сталося, що подарунок грека Мономаха законно за спадщиною опинився у аланів (русскіх) й мокшей - описано в пункті 161.

Зображення Вищевказана мапа, фрагмент зі столицею Росії - містом Москва (обведена подвійною червоною лінією й підкреслено). Як бачимо, поки що русинське місто Смоленськ на західному кордоні (обведено червоною лінією) залишається в складі Московії, але вже майже на кордоні із ВКЛР (підписаною як «Литва»). Русинське місто Чернігів (також обведено червоною лінією з подвійним підкресленням) і разом із Северинською областю перебували в окупації в складі Росії. Південніше бачимо окрему державу ‘Кримею або Перікопенську Тартарію’ (укр. Українську державу), чия область Дике Поле (Луганська) частково окупована Росією й перебуває в складі областей Дикоє та Ограйна (тобто «Воронезька», бо тартарською «грай», «ограй» означає «ворон»)

644. Хованщина

Отже, тартари (русскіє, колишні алани) почали зводити на престол свого ординського принца Петра Патшайовича («Петра Олексійовича»), за яким стояли сили роду Наришкіних. Але що відбувається далі? Їм протистояв рід Милославських, тобто сім’я мокшанського оцязора. Ми пам’ятаємо, що саме за мокшанської влади була створена і існувала московитська Стрілецька армія. Вона ж боронила й інтереси московських (мокшанських) оцязорів.

Тому стрільці Московії (Білої Русі або Московії) стали на захист свого законного, саме мокшанського оцязора Іоанна II Олексійовича («Івана V») і не допустили правління ніяких чужорідних ординських «надволзькотатарських» (русскіх, або аланських) намісників з надволзької Тартарії (колишньої Сара Орди, укр. Золотої Країни, Алланії, сучасної Росії). Тому російські історики потім вигадали, ніби «Петро почав правити в десятирічному віці», був лише «номінальним царем», правил «паралельно з Іоанном V» тощо.

Але формальним царем все ж таки офіційно вважається в цей період часу Іоанн II («Іван V») Олексійович, тобто мокшанський законний оцязор (цар) - адже цей факт неможливо сховати з офіційної історії, тому що про нього можна знайти згадки в європейських документах. І правив Іоанн II Олексійович («Іван V») цілком офіційно до самої своєї смерті у 1696 році. Тартари (русскіє, колишні алани) потім вигадували про Іоанна II («Івана V»), що йому було лише двадцять сім років, що він буцімто був «хворим на голову», «нерозумним», «кволим» і взагалі «нездатним керувати державою». Але за свідченнями дипломатів, які описували свої зустрічі з оцязором Іоанном II, він в дійсності був не молодим, а більш старшого віку, тобто скоріше за все народився не в 1666, а в 1646 році.

1682 - відбуваються бойові дії стрільців у Москві, які мали захистити владу мокшанського оцязора (царя) Іоанна II («Івана V») Олексійовича. Воєводу Стрілецького війська звали Георгій «Довгорукий». Нагадаємо, що Стрілецька армія - це офіційна армія московської держави, яка із самого свого початку була мокшанською, заснована оцязором Іоанном I Василь-Габріельовичем (першою частиною «Івана «Грозного» IV Васильовича»). Стрілецька армія була постійною та складалася з 50 тис. чоловіків. На неї також були покладені функції внутрішніх військ і поліції. Стрільці завжди були на захисту саме мокшанських правителів. Стрілецька армія також стане прародителькою мокшанської «червоної армії» в 1917 році. Потім її вже замінять на сучасні ординські «російські війська».

Зображення Одяг московитських стрільців. Джерело Атлас Адама Олеаріуса «Ausfuhrliche Beschreibung Der kundbaren Reyse Nach Muscow und Persien», м. Шлезвіг, 1663 р.

Стрільці вбили дуже багато чиновників - європейських та ординських. Військові підтримали і відвоювали владу свого чинного законного московського (мокшанського) царя Іоанна II («Івана V») Олексійовича.

У російській історії ці події, коли московський (мокшанський) народ відстоював владу свого оцязора, народ, називаються «хованщиною», за прізвиськом князя на ім’я Алесь «Кованський» - головного очільника Стрілецького війська.

Протартарські змовники поставили проти московських стрільців свій загін під керівництвом хана на ім’я Тараруй, якого в історії стали називати прізвиськом «Іван Андрійович», котрого історики також назвали прізвищем «Хованський», і який був вірним слугою і полководцем ординського хана (царя) Патшая I («Олексія «Тишайшого» I Михайловича»), творив звірства у захоплених тартарами (русскімі, або аланами) містах Русі і Кримеї (укр. України, лат. Малої Тартарії). Його потім було страчено московицькою (мокшанською) владою, після перемоги стрільців й зведення на трон московського оцязора.

Я вказувала вже на те, що російські історики пишуть історію з погляду «надволзьких татар», тобто русскіх (колишніх аланів, «золотих» ординців), і тому вони всіляко критикують московський (мокшанський) період влади. Саме через це братів Федора і Івана Олексійовичів вони називають «хворими», «недорозвиненими» і «недоумкуватими». Цілком очевидно, що всі історії про «здоров'я Івана», про «юного Петра» - це казки, вигадка, спосіб сховати правду про те, хто насправді керував в Московії (Білій Русі або Московії) та згодом створив «Російську Імперію». Адже місцевому населенню досі нав’язують ідею, що це самі «русскіє» (тобто тартари) створили Російську Імперію, тоді як насправді це Російська Імперія створила сучасних «русскіх».

1682 - в цьому ж році місто Смоленськ переходило з рук в руки, що можна побачити на мапі Фредерика Віта «Regni Poloniae et Ducatus Lithuaniae» (Республіка та ВКЛР), виданої в 1682 році в Амстердамі, де Смоленськ вже перебуває в складі ВКЛР. Також це видно і на мапі цього року Пюєра Дюваля «Республіка» (Pologne), виданої у Парижі, де західна частина Смоленської області з містом знову вже у складі ВКЛР.

Зображення Фрагмент мапи Фредерика Віта «Regni Poloniae et Ducatus Lithuaniae» (Республіка та ВКЛР), м. Амстердам, 1682 р.

Зображення Мапа Пюєра Дюваля «Республіка» (Pologne), м. Париж, 1682 р.

645. Республіка захищає місто Відень. Віденські булочки

1683 - у цей час, коли західноєвропейські колонізатори націлилися на створення колоній по всьому світу, тюрки зі свого боку скористалися ситуацією. Вони провели відому двомісячну облогу столиці Священної Римської імперії Германської нації - міста Відня. Щоб відбитися від тюрків, Священна Римська імперія Германської нації (сьогодні цю імперію російські історики часто називають просто «Австрією») взяла до союзників Республіку (пол. Речпосполіту).

В Республіці тим часом (у 1672-1696 рр.) головував король Ян «Собеський» Якович, який за походженням був русичем (русином) по матері. Він син високопосадовця Якова «Собеського» и русинки Софії-Теофіли Іванівни, по матері він також правнук Стані-Слава «Жулкевського», який був великим князем Русі у 1605-1618 рр.

Зображення Зображення Яна Собеського, очільника Республіки. Зберігається в Дрезденському історичному музеї (англ. Dresden Armoury, нім. Rüstkammer)

Союзні війська перемогли та відігнали тюрків від Відню. На честь Яна «Собеського» Яковича буде збудовано церкву святого Йосифа на горі Каленберг, а також названо залізничну колію Відень-Варшава.

Відомо, що віденські пекарі, які почули, як тюрки риють тунель під їхньою пекарнею, попередили своїх солдатів. Потім на честь перемоги, в пекарні Петера Вендлера у місті Відень випекли вперше відому «віденську» булочку у формі півмісяця, яка стала пізніше отримає назву «круасан». Саме слово круасан (фр. croissant) перекладається як «напівмісяць».

(Кінець 19 глави)