Авозлама

Книга

Загублені нації: розслідування історії України і Росії

(список літератури ще в доробці)

Марина Каневська

Передмова

Ця книга виникла внаслідок бажання розставити «усі крапки над і» стосовно історії двох старих країн — України і Росії. Орієнтована на допитливу молодь, яких зацікавила історія України, Росії як наслідок подій останніх декількох років; на дорослих читачів, які захотіли знайти відповіді на конкретні запитання щодо походження та життя своїх предків. Я писала цю книгу протягом 6 років, вкладаючи в пошук інформації увесь свій вільний час. Ще більше року пішло на редагування та вичитку професіоналами, і поки що робота триває.

Я занурювалася у сотні (тисячі) статей в Інтернеті, написаних російськими, українськими та європейськими дослідниками, вичитувала книги і підручники, слухала лекції істориків і антропологів — нескінченний потік інформації. Думала над текстом, взаємозв’язками, правителями рано вранці, їдучі в машині, снідаючи, мандруючи, в літаках, в готелях в різних частинах світу — усюди і майже безперервно. Я намалювала вручну декілька сотень чернеток графиків-табличок з генеалогії, шукаючи порядок у числах.

Головним принципом цієї роботи, мого підходу були неупередженість та об'єктивність. Я хотіла правди, логіки, послідовності. Знайти правду, розплутати клубки брехні, вийти з лабіринтів пропаганди, невігластва, викоритати дедукцію та зробити майже детективне розслідування історії моєї держави — ось яка була мета. Розгадка загадок завжди викликала в мене велику цікавість. І яким буде результат, якою спливе правда — цього я сама не знала майже до самого кінця дослідження.

Ось коротко, на чому тепер базується моє кінцеве бачення історії. На території Східної Європи до гряди Уральських гір здавна існувало декілька окремих держав. У цьому моєму новітньому розслідуванні історії України і Росії я тепер здебільшого описую 5 націй. Ці 5 націй, точніше, їхні представники (це правителі і народ загалом) є героями книжки, і про них йтиметься від самого початку й до сучасності. Ці нації були і є державотворчими. Кожна з цих націй мала і має власні мову, кордони, державу, мотиви вчинків, причини зміни своїх назв. Ось назви цих націй: українці, руси, русскіє, московити і мордва. Так, мордву я також включила, вони зіграли велику роль в історії Росії, і саме вони першими стали об'єктом підміни понять. Усіх їхніх правителів та історію штучно навмисно змішала до купи колоніальна Російська імперія та Радянський союз (СРСР), створивши багато міфів.

В книзі я показую часи від перших відомих правителів, тобто з 300-их років н.е. Ці 5 націй розвинулися з народностей, а народності — з племен. На початку я показую ці племена, назви народностей і наводжу географічні карти, на яких вони зазначені. І згодом в них формуються 5 держав. Але, звичайно, деяким націям вдалося створити свою державу швидше, а деяким — пізніше. Це я детально вказую, ґрунтуючись на офіційних даних з генеалогічних дерев, показуючи при цьому усі події в хронологічному порядку, кожну державу паралельно. Майже уся первинна генеалогія руських (русинських, рутенських) правителів до Ладомира-Василя (Володимира) «Великого» взята з офіційного генеалогічного вебсайту Нідерландів з відкритими даними. Я намагаюся при цьому усіляко відходити від загальноприйнятих імперських штампів, від старої термінології, від тих акцентів, які створили та нав'язали нам колись фальсифікатори історії колоніальних та більшовицьких часів. Через це історія починає виглядати незвично та трохи навіть незнайомо.

Виявляється, що під впливом певних подій, усі нації змінюють свою назву, змінюють свою релігію та через це сьогодні вони майже усі відомі нам під іншою назвою, і їхні держави також називаються інакше. Саме тому я і назвала свою історичну книгу «Загублені нації — розслідування історії України і Росії» (рос. Потерявшиеся нации). Бо старі, первинні назви цих наших головних народів загубилися далеко в історії, і про їхні назви та уклад життя майже всі забули. Ще років триста-чотириста тому про них було відомо, але під впливом пропаганди імперії-колонії та окупантської диктатури — історичні відомості були замінені (бо історію переписали переможці).

Наприклад, у людей, що зростали у колоніальній Російській імперії (1689—1917 рр.), у Радянському союзі (СРСР, 1922—1991 рр.) та в сучасних Україні і Росії, немає й досі відповідей на прості, але актуальні питання: хто такі московити; звідки взялася на старовинних картах назва Московія та де була в цей час Росія; хто такі «москалі» і «кацапи»; звідки, коли пішла та що означає назва «Україна»; чому українців називають прізвиськом «хахли»; де були взагалі раніше білоруси; що мається на увазі під терміном «татаро-монгольське ярмо» або «Велика орда»; яке відношення має держава Московія до Росії, а сучасна Росія — до колишньої Російської імперії; чому Московію називали «Руссю» та чому назву «Україна» не писали на старих картах; хто такі конкретно половці і печеніги; чиїй нації належить сучасна російська (русская) мова? Якщо ця російська (русская) мова пішла від Русі, тоді чому корінною мовою в колишній Русі (містах Києві і Львові тощо) є українська? Це та інші загадки я й намагаюся розкрити у цій авторській історії України і Росії, із докладними коментарями.

Нам зі шкільної більшовицької та імперської версій історії відомо, що в наших країнах, особливо в Росії, весь час відбувалася якась «міжусобиця русскіх князів», це коли одні русскіє князі в Росії завжди безжально нападали та вбивали інших русскіх князів. Але, йдучи від початку, дії цих князів стають більш зрозумілими, тому що ми починаємо бачити, що вони-то не усі «русскіє», і що одна нація просто таким чином нападає на іншу, сусідню, а інша — захищає себе. От, через те, що я називаю усіх своїми споконвічними назвами, і розкривається ця таємниця «міжусобиць».

Справжня історія України, Росії та сусідніх країн за останні 300 років була змінена, бо історію переписували на догоду намісників, які були недружніми щодо до корінних народів. Крім того, багато реальних фактів, описаних в офіційній історії, чи то навмисно, чи то випадково отримали неправильну інтерпретацію. Часто російських правителів вишукували в одну цільну хронологію, не вдаючись в деталі, чи законно вони правили; для якої верстви населення й народу вони були лояльними, а до яких — ні; якими мовами розмовляли тощо.

Невірна інтерпретація деяких подій або артефактів стала всенародним колоніальним міфом і збереглася навіть до сьогоднішнього дня. Усі ми тепер нібито повинні приймати опис багатьох історичних подій на віру. Але у сучасній загальноприйнятій російській офіційній викладці виявляється дуже багато суперечностей, недомовленостей, вона дуже заплутана і незрозуміла для більшості людей, тому що в ній повністю відсутня логіка та мотивація подій. Звідти й став популярним пізній вираз з вірша Федора Тютчева (1866) «умом Россию не понять».

У своєму дослідженні я повністю відкидаю усі старі загальноприйняті історичні стереотипи, знайомі радянським людям з дитинства. Через те, що вони були нав’язані нам пропагандистськими режимами колоніальної Російської імперії (1689—1917), Радянського союзу (СРСР, 1922—1991) та сьогоднішньої Російської федерації вони скоріше за все неправдиві, і тому нам важливо від них відійти. Окупанти не любили корінні народи — це, на жаль, перевірений часом незаперечний факт. Тобто ми можемо і повинні інакше поглянути на минуле наших предків, під іншим кутом, з іншого ракурсу, з новими іменами і назвами, з іншою інтерпретацією подій.

Зазвичай у більшості людей сьогодні немає часу, щоб самим ретельно роками перечитувати книжки і статті та аналізувати їх в пошуку істини. Також не у всіх є навички «дивитися між строк», щоб побачити в опису імперцями подій інакші причини, наслідки і назви, ніж вони описані. Тому я і проробила цю роботу, протягом шести років збираючи розрізнені факти, перечитуючи сотні статей і десятки книг з офіційної історії Росії, України та Білорусі, передивляючись кілька десятків географічних карт.

З відомих у відкритому доступі подій я використовувала лише споконвічні назви та прості факти без інтерпретацій. Далі я шукала взаємозв’язок між цими фактами, збираючи дані та виводячи причинно-наслідкові зв’язки. З’ясувала довгу і складну, найімовірнішу з мого погляду, генеалогію правителів, тобто які князі, кагани, хани і царі в хронології керували протягом століть, як раніше в дійсності називалися їхні держави і міста, які нації в них жили, хто проти кого і навіщо воював. Якщо офіційні дані не мають підтвердження, а є просто голослівними, бо так хотілося переможцям, що створили свою версію історії для народу, то в цих випадках мною висуваються власні гіпотези. Так, наприклад, окрім деяких інших, трапилося з постаттю російського царя, який має від істориків прізвисько «грізний», з якого я мимоволі виводжу дві персони, бо величезний час його правління, суперечливі накази, політика, що змінювалася на протилежну — від творення до руйнування тощо, викликає сумнів в правдивості деяких тверджень про нього.

Початок уся історія, звичайно, бере не від скандинавського князя Рюрика (900-ті роки), як вже більше трьох останніх століть вчать українських і російських дітей, а значно раніше від інших, корінних діячів. За старими географічними картами, записами із старовинних книг мандрівників, що збереглися в Західній Європі, в яких вони описували Русь, Україну, Московію, Росію та інші сусідні країни, можна по крихтах скласти справжню історію сучасних України і Росії. Факти, які наводять мандрівники, — це просто їхній об'єктивний погляд на життя, що відбувалося того часу і свідками якого вони стали. Деякі старовинні книги російською не перекладалися, а щодо них писали тільки аналітичні огляди, які сильно перекручують зміст книги. Таким прикладом слугує книжка латиною Сигізмунда фон Герберштейна «Записки про московицькі справи» (1556). Вона повністю руйнує всі уявлення росіян про свою історію, тому російською її сенс абсолютно змінили до невпізнанності.

Я наводжу деякі епізоди з прикладами, як саме в основному через хибну термінологію та зміщення акцентів була фальсифікована історія України і Росії. Наприклад, як назви націй старих часів називають сучасними термінами. Адже з тією імперською і московицько-російською офіційною версією історії ми сьогодні і живемо, а наші нації загубилися в часі. Це ж розслідування створене на основі реальних географічних карт і здорового глузду, а саме головне у цій незвичайній книзі — що усі нації я називаю їхніми справжніми назвами.

В цілому в нас склався найреалістичніший каркас історії України і Росії. І ця нова історія є максимально об'єктивною, показує крок за кроком, що відбувалося в житті українського й російського народів. Через те, що в книзі ми йдемо від самого початку до сучасності, можна врешті-решт точно зрозуміти, хто ми є, бо ми усі вийшли зі своїх предків, і їхні наміри, сподівання та діяльність залишилися в нас.

(Кінець передмови)

Скорочення в тексті:

англ. - англійська мова

грец. - грецька

лат. - латинська

біл. - білоруська (стара назва «литовська», вона ж «литвинська», імперський термін «західна письмова»)

укр. - українська (стара назва - «руська», вона ж «русинська», «рутенська», імперський термін «малоросійська»)

рос. - російська (вона ж «русская», старі назви - «славинська» (точніше словенська), «новгородська»)

мокш. - мокшанська

пол. - польська

нім. - німецька (вона ж стара «тевтонська»)

кр. - кримська (умовна імперська назва «кримськотатарська», вона ж стара «куманська», колись називалася «половецькою»)

сар. - сараценська (умовна назва «надволзькотатарська», стара «аланська», імперський неофіційний термін - «тарабарщина»)

н.-татар. — надволзькотатарська, та ж сараценська

фр. - французька

казах. - казахська

н. е. - наша ера

до н. е. - до нашої ери

ст. - століття

р. - рік

рр. - роки

м. - місто

тис. - тисяч

км - кілометрів

с. - сторінок (в книзі - в списку джерел)

С. - сторінка (в кінці в описанні джерела)