Нації України, Руси, Росії і Московії

Народи та мови світу - повна класифікація народів за типами та типажами. Які нації живуть в Україні та Росії

Автор статті: Марина Каневська (Конспектор)

Як ми знаємо, вся Російська імперія, а також сьогоднішня Московська імперія (Російська держава) були і є дуже багатонаціональними. В одній державі були колонізовані народи, що відносяться до різних типів та типажів зовнішності, з мовами різних мовних груп. У статті ми розглянули, які корінні нації живуть на теренах Росії та України, і яке місце вони посідають у класифікації народів світу. Ця стаття створена як довідковий посібник, до якого можна звернутися для уточнення даних з мов та націй Європи та всього світу. Наприклад, ми прояснили для себе, хто такі австрійці, яка нація жила за старих часів у місті Відні, яка нація в Росії називається сьогодні "русскіми", чому на сході Німеччини багато слов'янських топонімів, як з'явилася мова "ідиш", хто за національністю жителі південного сходу України, де живуть орки, чому російська мова "креольська" тощо.

Зміст статті

Мова визначається нацією

Назви типів та типажів

Проблеми сучасної класифікації мов

Міфи про переселення народів

Гіпотеза про п'ять рас

Наша раса "варвари" (люди)

Формування націй

Природний регіон та нація

Суміші мов: креольські та піджин

Консервація мов

Класифікація народів: типи, типажі, мови. Нації в Україні та Росії

Для створення цієї, нашої власної, класифікації народів та мов ми витратили кілька місяців, переглянули більше сотень статей про народи світу, ознайомилися з  багатьма описами окремих конкретних націй на території Росії, Африки, Амазонії, Центральної Азії, Індії, Східної Азії, Північної Америки, переглянули світлини сотень людей з різних регіонів планети. Отже, ми визначили спочатку, що людство ділиться на 14 основних типів. Кожен тип ділиться на типажі, тобто сім'ї. А кожен типаж має окремі мовні групи. Усі нації однієї мовної групи споріднені одна до одної, тобто є генетичними родичами. Ми створили цю класифікацію, тому що, прийнята сьогодні система поділу народів за мовними сім'ями та гілками сильно застаріла і не відображає дійсності. За нашою ж системою стає цілком ясно і зрозуміло, які народи споріднені один до одного, як вони виглядають і де проживають.

Мова визначається нацією

Скільки існує у світі націй, стільки існує мов. Кожній нації належить лише одна, властива тільки їй специфічна мова. Нація може бути завойована і в результаті переведена на іншу чужу мову. При цьому трапляється, що більшість представників нації забувають свою рідну мову. Буває, що після колонізації майже вся нація починає щиро вважати чужу мову своєю рідною, як це сталося в Російській імперії або в країнах Африки. Але це не скасовує все ж таки наявності у кожній нації своєї рідної мови, яка їй належить по праву існування, тобто, вроджена в неї на генетичному рівні. Повне забуття рідної мови може призвести до втрати самосвідомості та виродження всієї нації.

Назви типів та типажів

Зовнішність людини, риси її обличчя - це, насправді, своєрідний "паспорт" типажу. За формою носа, лінії брів, кольором та розрізом очей, формою обличчя, підборіддям, висотою чола - можна чітко визначити, до якого "типу" і до якої групи належить людина. Кожен тип живе у певній частині Землі, де є власні особливі природні умови. Наприклад, один тип живе за умов вічної мерзлоти; інший - серед пагорбів, теплих долин, річок та морів; третій - серед сухих пісків та каміння; четвертий - серед холодних лісів та гір; ще якийсь - під спекотним сонцем на червоній землі; хтось - на білосніжних пісках серед блакитних океанських вод тощо. Таких типів ми нарахували приблизно 14. Усередині кожного типу люди виглядають приблизно однаково. Тобто, вони мають такий набір антропологічних рис зовнішності, які властиві лише їхньому типу.

Але, у кожному типі є більш детальні відмінності. Ці відмінності утворюють "типаж". Один тип може містити в собі в середньому близько чотирьох типажів зовнішності.

Всередині кожного типажу є ще більш тонкі відмінності, які формують "групи". Групи мають власний колір очей, довжину чи форму носа, відтінок кольору волосся. В одному типажі може бути приблизно чотири групи. Люди всередині однієї групи мають дуже схожу, майже однакову зовнішність. Крім того, всередині кожної групи люди розмовляють дуже схожими, взаєморозумілими мовами, тому ми називаємо ці групи "мовними".

Усередині мовної групи люди діляться на "нації". Такі нації всередині однієї групи, в принципі, іноді можна розрізнити, але це вже досить складно. І, звичайно ж, слід мати на увазі, що багато націй можуть перемішуватися одна з одною, і тому мати риси зовнішності з різних груп. В одній мовній групі міститься в середньому від двох до чотирнадцяти націй.

Сьогодні різноманітність людства виражена через такі типи та типажі націй:

1) арктичний ("ескімоський") тип при Льодовитому океані. Містить самодійсько-югрський, нещано-якутський, чукотсько-камчатський, алеуто-інуїтський типажі;

2) євразійський ("білий") тип Європи та західної Азії у європейській смузі. Містить німецько-балто-слов'янський, кельто-мадьяро-фінський, баско-романо-кипчацький, балкано-албано-грецький типажі;

3) східний тип центральної Євразії. Містить тюрксько-уйгурський, вірменський, кавказький, арабо-іранський типажі;

4) корінний уральський та північноамериканський тип центрально-континентальної Азії від Уральських гір і до заходу Північної Америки, включаючи Уральські та Скелясті гори. Містить мансійський, тунгусо-кетський, крі-сіуський типажі;

5) байкальський ("монгольський") тип східної Азій у середній смузі. Містить алтайсько-хакасько-саянський, монгольсько-маньчжурський типажі;

6) індіанський ("американський") тип Великих рівнин та Великих озер Північної Америки. Містить осейже-кеддський, алгонкінсько-ірокезький, тускароро-чероцький, мускозький типажі;

7) далекосхідний та навахський тип південно-центральної Азії, Тибетського нагір'я та пустель у південно-західній Північній Америці. Містить нанайсько-оркський, тибето-непальський, навахо-ютський типажі;

8) азіатський тип на південно-східному узбережжі Азії та прилеглих островів Тихого океану - містить японо-корейський, китайсько-в'єтнамський, тайсько-філіппінський, індонезійсько-малайський типажі;

9) індійський тип в Південній Азії та на півострові Індостан. Містить пакистано-індійський, арійський, дравідо-мальдівський типажі;

10) африканський (конголезький) тип північної, західної та південної Африки. Містить берберо-сефардський, масайський, сьєрра-леонський, нігерійський, кенійсько-замбійський, бушменський, зулуський типажі;

11) абісинський ("ефіопський") тип східної Африки та прибережних островів. Містить ефіопсько-йеменський, хауско-мадагаскарський типажі;

12) папуаський ("меланезійський") тип островів західної частини Тихого океану. Містить папуаський, соломоно-вануатський, фіджі-кірибатський типажі;

13) полінезійський тип островів східної частини Тихого океану та Латинської Америки. Містить гавайсько-маорський, ацтеко-майський, андський, амазонський типажі;

14) австралійський ("аборигенний") тип Австралії та острова Тасманії. Містить аррернто-ларакський, ватсько-анангський, палавський типажі.

Далі, після теоретичної частини, ми розглянемо детальніше, на які мовні групи та нації діляться зазначені типажі.

Проблеми сучасної класифікації мов

Сьогоднішня класифікація мов націй світу не витримує критики. Наявні сучасні класифікації було створено понад 200 років тому і вони безнадійно застаріли. Багато мов з різних частин планети об'єднано у так звані "сім'ї" за якимись дуже віддаленими неважливими ознаками. Вчені філологи та лінгвісти включили багато мов до якоїсь однієї сім'ї або "гілки" на підставі лише загального регіону, деяких спільних елементів граматики або звуків. Такі дивні поєднання мов об'єднані, наприклад, в індоєвропейську, уральську, алтайську, сино-тибетську, алгонкінську (північна Америка), дравідійську (південна Індія), австроазіатську (східна Азія), банту (Африка), аравакську (Амазонія) та інші сім'ї.

Наприклад, об'єднання мов європейських націй з індійськими мовами у так звану "індоєвропейську сім'ю" зовсім не виправдане. Таке об'єднання обґрунтовують тим, що в європейських мовах є звуки -ча, -ща, які схожі на індійське -са, а також є декілька віддалено схожих слів з санскриту, типу "mater" (укр. мати). Або, беруться за загальне такі ознаки: якщо в мовах існує чергування в словах голосних і приголосних звуків, схожа черговість слів у реченнях, наявність у мові відмінків, наявність закінчень жіночого та чоловічого роду тощо.

Іноді різні несхожі мови об'єднані в одну гілку лише на підставі того, що мають багато запозичених слів із мов сусідніх націй. Таким прикладом є так звана "тюркська гілка", або "тюркські мови". При цьому "авторами" не звертається уваги ні на спосіб вимови, ні на взаєморозуміння носіїв цих мов, ні на приналежність носіїв до різних антропологічних типажів. В результаті, в одну гілку були об'єднані зовсім неспоріднені нації. А насправді, чим більш вони споріднені між собою, тим краще розуміють мови один одного. При другому ступені спорідненості народи не розуміють вже іншої мови, але чують подібне звучання мови.

Наприклад, поляки та білоруси майже розуміють мову одне одного, оскільки вони мають перший ступінь спорідненості - обидві нації належать до однієї слов'янської мовної групи. А германці та слов'яни між собою вже мають другий ступінь спорідненості: тобто ці дві мовні групи відносяться до одного й того ж антропологічного "варязького" типажу зовнішності, але мов одне одного вони не розуміють. Але, при цьому, звучання німецької мови іноді здалеку, не розбираючи слів, можна прийняти за звучання української. Загальна зовнішність народів і подібне звучання мови свідчить про спільного дальнього предка німців і слов'ян. За таким же принципом між собою співвідносяться, наприклад, кельти та фіни, бо вони відносяться до одного типажу, тобто до однієї сім'ї з дуже далеким спільним предком. А ось, наприклад, голландська мова та мова хінді не мають ні взаєморозуміння, ні схожого звучання мови, їхні носії зовсім не схожі між собою зовні, тому родинного зв'язку між ними не було і бути не може. Те саме можна сказати, наприклад, про українську мову та мову даріїв (таджиків). Їхні носії не схожі ні за звучанням мов, ні за антропологією. Тому, поєднання мов народів євразійського типу з мовами народів східного типу та індійського типу в одну індоєвропейську сім'ю зовсім не має жодних підстав, ні про що нам не говорить, а лише вносить плутанину.

Так саме, наприклад, різні мови різних типів людей змішані безпідставно в уральську сім'ю, алтайську сім'ю, тунгусо-манчжурську групу. Без розбору намішано багато африканських мов.

В результаті такої безглуздої класифікації жителі крайньої півночі виявилися змішані з угорцями, індуси - з голландцями, буряти - з кипчаками, чеченці - з азербайджанцями, ханти змішані з московцями, а представників кипчацької (татарської) групи ще називають "іраномовними", й тому подібні казуси.

Наприклад, була вигадана ціла "тюркська мовна гілка" на підставі лише величезного взаємного запозичення слів тюркської (турецької, або огузської) мовної групи до кипчацької (татарської) групи та сусідніх мов. В результаті, у вчених вийшло, що причорноморські (або "кримські") татари мало не родичі якутів, хакаси родичі тюркам (туркам), а гагаузи родичі узбекам, та інші нісенітниці. Нещадно поєднують в одне ціле мови індійців та іранців. Стверджують також, що жителі сходу Індії - це родичі європейських ромів (циганів), а від темношкірих, чорнявих та червонооких індусів сталися високі сіроокі блондини німці та слов'яни. І все це тільки тому, що деякі голосні у них вимовляються однаково і ледь схожі три слова!

В результаті, на основі сучасної бездумної класифікації, звичайна людина зовсім не може визначити, які нації є одна одній спорідненими, як групуються носії різних мов за своїм антропологічним типом і типажем, та й взагалі у якій частині планети вони вони мешкають. Тому ми запропонували свою класифікацію, засновану насамперед на ареалі проживання зовні схожих націй, на схожості самих мов та на спорідненості їхніх носіїв.

На нашу думку, навіть якщо у різних мов із двох протилежних кінців Землі є якийсь спільний елемент, наприклад наявність відмінків, то групування цих двох мов в одну сім'ю не дає жодного результату. У цьому немає сенсу, адже їхні носії все одно не мають спільного предка. Загальний предок визначається зовнішністю.

Міфи про переселення народів

На сьогодні багато антропологів викладають дві теорії. Перша - про масову безупинну хаотичну і безглузду міграцію людей по планеті. І друга - про переселення народів у Європі. Згідно з першою теорією, 40 тис. років тому люди звідкись здалеку прийшли на свої місця проживання. Після цього вони багато тисячоліть пристосовувалися шляхом еволюції до умов цього нового місця. Причому, звідки до цього взялася ця нація в місці свого походження - ніхто не згадує і нічого не розповідає. Наприклад, за цією теорією європейці прийшли з Індії, індіанці - з Аляски, монголи - з Якутії, чукчі - з Африки тощо. Чомусь вчені замовчують безглуздість таких переселень, - адже навіщо народу переселятися в чужі йому умови життя, а потім довго болісно змінювати свою зовнішність і внутрішній устрій органів, щоб еволюціонувати до умов нової екології?!

Вчені такі міграції обґрунтовують тим, що, мовляв, у місці зародження народу змінився клімат, відбулося перенаселення, почався голод... Але тоді виникає питання: навіщо ж на спорожніле некомфортне місце одразу заселилися інші переселенці, які прийшли теж здалеку і через ті самі причини? Тобто логічного правдивого обґрунтування таким переселенням просто не існує! Такими домислами антропологи намагаються приховати своє нерозуміння того, як виникли нації.

Друга теорія про переселення народів до Європи, починаючи з 200-х років Нашої Ери, теж не витримує критики. За цією теорією угорці прийшли з Азії, німці - з Африки, слов'яни - з Індії, кипчаки (тобто, татари) - з Персії, болгари - зі Скіфії і так далі. Усі нескінченно звідкись і кудись йшли - французи прийшли з півночі, голландці - з півдня, слов'яни - з-за Дунаю, й тому подібне безглузде стомлююче бродіння. При цьому, повторюємо, що наука зовсім нічого не говорить, звідки народи з'явились у тому місці, з якого вони прийшли.

Ми вважаємо, що ця теорія не відображає реальності і безнадійно застаріла. Адже ця теорія про переселення народів була описана Вольфгангом Лазіусом аж у далекому 1557 році, тобто була придумана 500 років тому на підставі невеликої кількості даних, слабкої медицини, нерозвиненої біології, на підставі малого досвіду та невеликої кількості етнічного матеріалу у вчених. За фактом, ці дві теорії про міграції давнини та про велике переселення народів - це просто недоведені гіпотези вчених давності, і тому не варто ставитися до них серйозно.

Гіпотеза про п'ять рас

При детальному вивченні питання стало очевидним, що всі типи людей нашої Землі сьогодні належать до однієї раси, яка називається "варвари". Це слово має давньогрецьке походження, від грец. βάρβαρος, або англ. bárbaros, що означає "люди". Багато людей умовно вважають варварами лише старі німецькі племена, але це не так.

Одна з націй попередньої вимираючої раси, яка жила до нашої ери (до н. е.), називалася "римлянами". Римляни застосовували термін "варвари" для всіх нових жителів, які вибивалися за межі давньої римської культури. Ці нові поселенці здавались дрібними, грубими, надмірно емоційними, швидкими, гучними, патлатими, мали власні нові незрозумілі мови та незвичайні антропологічні риси зовнішності.

Ця наша раса зародилася на початку перших десятків років нашої ери (н. е.), поступово стала розрізнятися за народностями, а потім за націями, й зміцніла у 300-х роках Нашої Ери, або "Нової Ери". І саме тому наша ера і називається "нашою", тому що належить нам, нашій расі. Багато вчених роблять велику помилку, вважаючи людей нашої раси генетичними нащадками попередньої раси.

Вважається, що наша раса варварів - це п'ята раса, яка мешкає на Землі. А це означає, що до нас вимерло чотири раси. Опишемо коротко їх.

Народ 1-ї раси жив 7 тис. років до н. е. Відомий під назвою "титани". Це духовні сутності та покровителі від першого покоління до четвертого. Імена деяких з них: Уран, Гея, Прометей, Літо, Хронос, Рея, Аїда, Тартар, Нюкта, Ерос, Один, Вілі, Одудава, Ометеотль, Індзінамі, Брахма, Амон, Мулунгу та інші.

Народи 2-ї раси жили 6 тис. років до н. е. Відомі під загальною назвою "атланти". Це покровителі п'ятого та наступних поколінь, так звані "деміурги-люди". Деякі з них:
- арктиди, мешкали на півночі Європи, у північній Азії та в Арктиці. Відомі з них - Тор, Ільм;
- атланти, мешкали на півдні Європи. Відомі з них - Зевс, Посейдон, Афіна, Аполлон, Геракл, Одіссей;
- гіпербореї, мешкали у Східній Європі, в Причорномор'ї та в Уральських горах. Відомі з них - Фороней, Еола, Ілісія;
- пацифіди, мешкали у східно-центральній Азії та на Тихому океані. Відомі з них - Хотей, Тянь, Лунван;
- лотофаги, мешкали на півночі Африки. Відомі з них - Ра, Гор, Сет, Ізіда;
- лемурійці, мешкали на півдні Азії. Відомі з них - Сарасваті, Калі, Ганеша, Шива;
- дельфи, мешкали у південній Африці та в Індійському океані. Відомі з них - Ньянкупонг, Бумба, Ункулунку;
- му, мешкали у Полінезії. Відомі з них - Нараяна;
- інші народи.

Народи 3-ї раси жили від 5 до 4 тис. років до н. е. Відомі під загальною назвою "шумери". У Європі це дунайці, мінойці та мікени; в Африці - давні єгиптяни та нубії; у Месопотамії - семіти та шумери; в Прикаспії - ар'ї; на Індостані - інди; на півночі Індостану - хараппи; у західній Азії в Китаї - яньшао тощо. Відомий шумер - Зороастр.

Загалом у достовірності легенд про перші три раси ми до кінця невпевнені, але вся міфологія людства прямо вказує на це.

Народи ж передостанньої, 4-ї раси, жили від 3 тис. років до н. е. до 470-го року н. е. Вони є більш реалістичними, їхнє існування доведено. Вони відомі під назвою "анти", а їхня ера називається "античністю". Їх подовжені великі черепи з величезними очницями знайдені та описані археологами, хоча їм приписують набагато більше років, ніж є насправді. Народи цієї старої раси теж поділялися на національності:

- ті нації, які проживали в Європі, називалися римлянами (південь Європи), херусками (північ Європи), етрусками (північ Апеннінського півострова), вестготами (захід Європи), іллірійцями (захід Балканського півострова), македонами (схід Балканського півострова), коринтянами, аттіками (або афінянами, також їх ще називають умовною назвою "давні греки"), фракійцями (східне узбережжя Чорного моря) тощо;
- в Євразії - кіммерійцями (Північне Причорномор'я), колхідами (Східне Причорномор'я), агріппеями (в Уральських горах) та Скіфами (Північний Прикаспій);
- у північно-східній Азії - имияхтахами;
- на Кавказі - іверійцями, албанами;
- у центральній Азії - хуннамі, сяньбі;
- у Китаї - циньцинами;
- у Месопотамії - ассирійцями, вавилонянами, вірменами та персами (або парфянами, англ. parthians);
- у Палестині (Леванті) - фінікійцями, філістимлянами, євусеями (ханаанами, ханеями, каанами, євреями, або ізраїльтянами), мізраїмами та кушами;
- в Аравії - халдеями;
- у південній Азії - сиратами (в Гімалайських горах), маур'ями (Північна Індія), ведамі (Східна Індія), сакамі та сатаваханамі (Південна Індія);
- в Африці - суданцями та єгиптянами (схід Африки);
- у Латинській Америці - ольмекамі;
- багато інших народів.
Відомі анти - це Геродот (перший історик), Гіппократ, Геракліт, Піррон, Олександр Македонський (воєначальник), Піфагор, Архімед, Платон, Єпікур (філософ), Юлій Цезар (правитель нації римлянів), Арміній (правителів нації херусків), Клавдій Птолемей Емпірик (лікар і філософ), Асклепіад (засновник медичної школи) та інші.

Нації нашої 5-ї раси (1 рік н. е. й до цього часу) відомі під назвою "варвари", а наша ера називається "середньовіччя". У літературі нашу еру помічають назвами "нова ера", "наша ера", лат. Anno Domini (A. D., укр. роки майстра), лат. Vulgar Era, англ. Common Era та англ. Current Era (укр. сучасна ера). Час життя передостанньої раси - антів - наклався на зародження та розвиток варварів. Це означає, що в якийсь проміжок часу, а саме протягом близько 470 років, анти та варвари жили одночасно. Якщо ви цікавилися або вивчали загальну історію, то вам могла часто траплятися інформація про те, що різні міста в різних частинах світу брали в облогу якісь варварські, нерозвинені народи. І справді, цими варварськими народами були нові племена нової раси. Анти ж захищалися від варварів високими стінами, а варвари наступали на них, у міру розширення свого ареалу проживання.

Дуже важливо усвідомити, що варвари не є генетичними нащадками антів. Тобто італійці не є кровними нащадками римлян; греки - не нащадки афінян; люди (східноєвропейські ашкенази) - не нащадки єусеїв (ізраїльтян), а просто переселенці та спадкоємці релігії; німці - не нащадки херусків; хозари - не генетичні нащадки кіммерійців; вірмени - не нащадки античних вірмен; іранці - не нащадки античних персів (парафян); осетини (ірони) - не нащадки античних албанів тощо. Це дуже важливо розуміти, бо іноді недобросовісні політики та історики будують на цьому фальшиву історію цілої нації, перекручують історію на свою користь, ґрунтуючись на необізнаності звичайних людей. Але, при всьому цьому, є і позитивна сторона. Наша нова раса варварів стала духовним спадкоємцем античних народів.

Прикладом такої духовної спадщини варварів від антів є перейняття архітектурних стилів, водопроводу, агрокультури, медицини, релігії та деяких мов. Наприклад, варвари лангобарди перейняли латинську мову антів римлян; варвари греки (елліни) перейняли мову антів аттиків (афінян, або стародавніх греків); сирійці перейняли арамейську мову; слов'яни-мігранти люди (ашкенази, або вандали) перейняли різновид арамейської мови, давню релігію та назву античних фарисеїв (євсеїв, або євреїв); чхетрі (непали) перейняли мову санскрит; дравіди - тамільську мову; іранці - фарсі (парфінянську); ісландці перейняли праскандинавську мову; черкеси - мову хетів; кипчаки (татари) перейняли частково скіфську мову, і таке інше. Одним з різновидів арамейської мови написана книга "Старий Завіт" (історія антів, які мешкали у Східному Середземномор'ї, або Леванті), а афінянською (давньогрецькою) написані тексти, які увійшли до збірки "Новий Завіт" (історія перших варварів), різновидом санскриту написані індійські історичні книги "Рамаяна", "Веди" та "Упанішади".

Для нас відрізнити анта від варвара в ранній історії не завжди просто. Усі варвари народилися не раніше 1-го року нашої ери. Багато римлян продовжували жити, керувати країною та наукою паралельно з варварами. Це тривало приблизно до 470-го року. Таких римлян в історії називали "стоїками", за назвою старовинної філософської течії. Деякі дослідники-романтики не люблять назву "варвари" і вважають за краще називати нашу расу назвою "арії". Відомі ранні варвари - це Плутарх (філософ), Піліній (історик), Атілла (воєначальник), Авіценна (вчений), Гай (юрист), Соран Эфеський (лікар), Євсевій Кесарійський (історик богослів'я), Проересій (філософ), Григорій Богослов (священик) та інші.

Деякі дослідники плутають римлян з "давніми греками", а арійців з "аріями". Тут потрібно пояснення.

Справа в тому, що назва "давні греки" - дуже умовна. Насправді, до нашої ери греків не було, а той народ, який розмовляв давньогрецькою мовою, називався аттиками, або афінянами. Саме їхня мова стала сьогодні мовою сучасних греків (або еллінів). Римляни ж розмовляли старою латиною. Мову римлян перейняли сучасні італійці (лангобарди). І римляни й афіняни жили одночасно у сусідніх державах і поступово зникли, а їхнє місце посіли варварські народи.

"Арії" - це романтична назва людей нашої раси, тобто варварів. Цю штучну назву також використовували для позначення незмішаних націй, зовнішньості германсько-слов'янського типажу, високих, зі світлими очима, які нібито несли високу цивілізацію. А арійці ж, або орісси - це назва сучасної мовної групи індійців, які живуть на сході Індії. Також, до арійців відносять іранські нації, читаючи назву іранців aryān як "арійці", яка походить від імені Айрей (лат. Iraj) - голови народності іранської мовної групи. І справді, у всіх іранських націй за генетикою колір очей блакитно-зелений (якщо не відбулося змішування з іншими націями). Звідси й виникла така плутанина з термінами та нерозуміння з боку деяких ідеологів.

Наша раса "варвари" (люди)

Наша раса варварів ділиться на "типи" за антропологічними ознаками та ареалом проживання. Головний принцип відмінності типів - це риси і форми обличчя та конституція тіла.

Типи націй діляться на "типажі" за схожістю зовнішнього вигляду, а також схожістю природніх умов свого регіону.

Типажі поділяються на "мовні групи". Кожна мовна група націй зароджена і постійно проживає у певному географічному регіоні. Представники різних мовних груп зазвичай не розуміють одне одного. Представники однієї мовної групи завжди мають однакову антропологічну зовнішність і розуміють мови одне одного.

Вже всередині мовної групи відбувається розподіл на "нації". Нації всередині однієї мовної групи є спорідненими і люди схожі одна на одну зовні. Це викликано тим, що всі нації однієї мовної групи мають одну прародительку з єдиною прамовою. Така прародителька описана майже в усіх народів у образі "Великої Матері". Якби етнологи добре попрацювали і вивчили уважно історії та легенди народів, то вони змогли б точно визначити матір-прародительку кожної мовної групи і навіть нації. І тоді одразу відкинули б теорію про блукання народів. Адже переселялися не народи, а заселялася лише прародителька. Причому одразу ж у певну місцевість, зі своєю мовою, адаптацією до умов життя та специфічними особистими якостями, що визначили надалі ментальність кожної групи.

Часто відбувається, що сусідні нації з різних мовних груп змішуються. Тоді одна нація набуває деяких антропологічних рис іншої нації, іншої мовної групи та типажу.

Звичайне явище, коли в мови будь-якої мовної групи привносяться слова з мов сусідніх мовних груп. Це називається запозиченням, і зовсім не є причиною об'єднувати мови в одну гілку чи сім'ю, як сьогодні прагнуть робити багато вчених.

На жаль, більшість вчених лінгвістів сьогодні - це просто плагіатори, які не проводять власних досліджень, а переписують вже наявні та застарілі роботи та гіпотези.

У багатьох випадках старовинні лінгвісти зібрали мовні групи в сім'ї та гілки на підставі лише географічного ареалу. І тоді до однієї сім'ї випадково потрапили представники різних типів народів. Наприклад, у так звані "фіно-угорські" народи потрапили і фінські нації, що належать до євразійського типу (це саами, московці, перм'яки тощо), і мансійські нації, які належать до корінного уральського типу (це мансі, тунгуси, кети), і самодійці, що відносяться до арктичного типу (це ханти, ненці, нгасанці). А насправді між цими трьома типами ні на вигляд, ні між їхніми мовами нічого спільного немає, крім слів запозичень.

Різні нації штучно об'єднані в один народ тільки тому, що вони проживають по сусідству одна з одною. Це, наприклад: ханти-мансі, кабардино-балкари, карачаєво-черкеси, фінно-угри, балто-слов'яни тощо. А насправді, ханти - це північна нація арктичного типу; мансі - це корінний уральський тип; балкари та карачаївці - це євразійський тип романо-кипчацького типажу татарської групи; кабарди і черкеси - це східний тип, що відноситься до кавказького типажу та адигської групи.

Всі фінські нації живуть на західній стороні від Уральських гір й відносяться до євразійського типу. А всі югрські нації живуть на північній та східній стороні від Уральських гір й відносяться до арктичного ("ескімоського") типу. Тобто у фінів та югрів немає нічого спільного - ні мови, ні зовнішності, ні культури. Крім цього, чомусь, чи то з політичних мотивів, чи то з дурості, югрів хтось зарахував до угорської (мадьярської) мовної групи, хоча між юграми-ескімосами та угорцями-європецями теж немає нічого спільного.

Також часто можна почути термін "балто-слов'янські" мови, хоча такого поняття теж не існує в реальності. Адже балтські та східноєвропейські (слов'янські) мови зовсім різні та їхні носії один одного не розуміють, зате вони мають єдиний германо-балто-слов'янський "варязький" типаж зовнішності.

Також деякі мови зібрані в одну сім'ю на підставі того, що в них є декілька схожих ознак, слів і коренів слів, які походять від однієї стародавньої мови. Цю стародавню мову називають "прамовою". Нею могли розмовляти в античності на певній території. І на підставі цього вважається, що нові зовсім різні народи, що тепер живуть на цій самій території, нібито мають спільного предка. Наприклад, за такою ознакою об'єднані мови в "індоєвропейську сім'ю", "сано-тибетську", "алгонкінську" тощо. Через це змішали, наприклад, блондинів скандинавів та чорношкірих дравідійці в одне ціле, що абсолютно не відповідає ні їхній генетиці, ні їхнім сучасним мовам.

Насправді, кілька ледь схожих слів та граматичних правил зовсім не свідчать про єдиного предка таких різних людей. Єдиною ознакою того, що нація має спільного пращура - це схожість націй на зовнішній вигляд. Тільки від одного загального предка можуть розвинутися зовні схожі люди. І мова тут зовсім ні при чому, враховуючи що люди можуть подорожувати, мати сусідів і переймати слова та мови інших народів, зокрема й у генетично чужого народу (старої раси), що жив на цій території в давнину.

Тому, насамперед спорідненість народів слід визначати за зовнішнім типом, а не за мовою. Тому що мова, слова та граматика можуть бути просто запозиченими.

Формування націй

Отже, всі народи планети можна об'єднати на кількома типами. Ці типи дуже відрізняються між собою за зовнішністю та ментальними якостями. Приклади типів - це азіатський, індійський, полінезійський. У кожного типу є кілька дітей-типажів. Наприклад, у азіатського типу його нащадки - це засновники китайського, тайського, індонезійського типажів тощо. Тобто цілком очевидно, що представники одного типажу мають спільного предка.

Схожість граматики декількох слів, наприклад, з мови індійця зовсім не робить його родичем шведу, тому що у них абсолютно різні неспоріднені прабатьки. Тому об'єднання їхніх мов в одну індоєвропейську сім'ю не несе жодного змістового навантаження, тому що не дає подальшої інформації.

Природний регіон та нація

Кожному типу народів властивий певний природний регіон зі своїми особливими кліматичними умовами. Всередині такого регіону може відбуватися поділ на мікрорегіони, кожен із яких закріплений за певною мовною групою. Нації мовних груп, які входять в однаковий типаж, пристосовані саме до своїх кліматичних та природних умов. Тобто, людям кожної мовної групи ідеально підходить саме ті рельєф, погода, ґрунт, рослинність і продукція, які властиві їхньому географічному місцю проживання. Така пристосованість виражається в антропологічних рисах обличчя, будові тіла, а також в менталитеті та вміннях.

При еміграції в інший регіон з іншим кліматом та продуктами харчування людина може пристосуватися, але вона при цьому відчуватиме невеликий фізичний дискомфорт та ментальну потребу повернутися до рідного природного середовища. Саме тому майже всі нації проживають постійно у місці свого зародження та формування, нікуди вони не мігрували і натовпом не переселялися. І саме тому усі депортовані нації згодом повертаються до своєї батьківщини. Людям властиво жити там, де вони зародилися, і це спростовує теорію про шалене переміщення народів по всьому світу в протилежні кліматичні зони. Звичайно, сьогодні окремі люди різних націй можуть переселятися, тобто емігрувати до будь-яких регіонів світу, але це аж ніяк не змінює їхньої зовнішності.

Наприклад, романсько-кипчацький типаж живе при теплих морях, романська (або латинська) група живе у скелястих місцевостях, а кипчацька (або татарська) група - у сухих степах. Германська та балтська групи живуть при холодних північних морях, у горбистій та рівнинній місцевості. Східний тип мешкає у пустельній кам'янистій та сухій місцевості, а арктичний тип - в умовах мерзлоти тощо. Кожен тип створений вже пристосованим до своєї місцевості, до місцевих тварин, рослин та продуктів, і тому масова міграція для нього - це зло. Саме цей факт і створив таку науку, як харчування за генетикою.

Якщо нація втрачає мову, то вона перестає усвідомлювати себе як нація і починає отожнюватися з представниками інших народів, хоча їхня генетика не змінилася. Але вони завжди зможуть відновити свою мову, якщо залишилися так звані "берегині". Берегині - це зазвичай невелика група людей однієї нації, які будь-якою ціною зберігають і передають наступному поколінню рідну мову та культуру. По суті, берегині - це порятунок нації. Окупаційні режими, як правило, намагаються позбутися берегинь, наприклад, шляхом депортації. Приклад - депортація "кримських" татар-мусульман, які є берегинями кипчацької нації хозарів, враховуючи те, що більшість хозар  стали православними християнами, змінили свою назву, імена та забули рідну мову.

Існує три особливості народів:

1) Кожна мовна група загалом, і кожна нація окремо має свою власну водойму - головну річку, море або озеро.

2) Дуже часто, практично завжди, самоназва мовної групи або певних націй її рідною мовою означає слово "люди" або "людина". Наприклад, це "херманн" у германців, "людич" у слов'ян ашкеназів, "чуваш" або "чувак" у татар, "кет" у уральських націй, "ораветльан" у чукотських народів, "інуїт" у арктичних народів, "комі" у фінських народів тощо.

3) Крім того, у кожній мовній групі є нація, назва якої збігається з назвою мовної групи. Наприклад, у татарській (або кипчацькій) мовній групі є нація "татари", у слов'янській - нація "словени", у фінській - нація "фіни" (або "суомі"), у німецькій мовній групі є нація "німці" (колишні "тевтони"), у балтській - нація "балти" (також відомі як "пруси"), у романській - нація "румуни", у монгольській - нація "монголи", в самодійській - нація "самодійці" (або "самоїди", сучасна назва - "ненці"), в тюркській - нація "тюрки" (або "турки"), в іранській - нація "іранці" (колишні "перси"), в арабській - нація "араби" (або "аравійці"), у картвельській - "картвели" (відомі як "грузини"), в адигській - "адиги" (стара назва - "черкеси"), в аварській - "авари" (нова назва - "дагестанці"), в нахській - "нахці" (нова назва - "чеченці"), в індійській - "хінді", і так далі у всіх народів.

Суміші мов: креольська та піджин

Суміш мов різних мовних груп має дві назви: "креольська мова" та "мова піджин".

Креольська мова - це місцева мова з домішкою чужих мов. Креольські мови з'явилися там, де були колонії, і ґрунтуються вони на базі місцевої мови. Іншими словам, це мова якоїсь корінної нації, більшість слів якої було запозичено з мов колонізаторів. Можна ще сказати, що це - корінна мова, змішана з мовами окупантів. При цьому креольська мова має свою власну офіційну граматику та правила. Приклади креольських мов:

- російська - це новгородська мова, змішана з німецькою, французькою, англійською, італійською, голландською, а також з фінськими, татарськими та деякими слов'янськими мовами;
- ток-пісін - це папуаська, змішана з англійською;
- біслам - вануатська, змішана з англійською;
- підджин - соломницька мова Соломонових островів, змішана з англійською;
- гаїтська - мова острова Гаїті, змішана з англійською;
- кабо-вердіану - кабо-вердська, змішана з португальською (Кабо Верде в Африці);
- такі-такі - суран-тонга (Суринам), змішана з англійською;
- мічіф - корінних північноамериканців (Канада), змішана з англійською.

Мова піджин - це чужа мова з домішкою місцевої мови. Це безграмотна суміш перекручених слів двох різних мов, коли мова окупанта накладається на місцеві слова. Тобто, піджин утворюється там, де були окупанти чи торговці, і заснований на граматиці та словах мови прибульців. Приклади піджину:

- суржик - новгородська (російська) наклалася на місцеву русинську (українську) мову;
- трасянка - новгородська (російська) наклалася на місцеву литвинську (білоруську);
- ідиш - німецька старосаксонська наклалася на місцеву слов'янську старосорбську (або вандальську, людську, чи лужицьку);
- руссенорськ - російська (новгородська) наклалася на місцеву норвезьку;
- шотландська (скотс) - староанглійська наклалася на місцеву кельтську гойдельську мову шотландців;
- романш (ретророманський) - стара латинь наклалася на місцеву кельтську хельветську мову швейцарців;
- португальська - стара латина наклалася на місцеву кельтську галльську мову галлів;
- мальтійська - арабська наклалася на місцеву староіталійську, з додаванням слів з французької та англійської мов;
- чабакано - іспанська наклалася на місцеву філіппінську;
- фанагало - англійська наклалася на місцеву зулуську (південноафриканську);
- кяхтинська - китайська наклалася на місцеву російську (новгородську);
- бічламар - англійська наклалася на місцеву соломницьку (Соломонові острови);
- африкаанс - голландська, німецька, англійська та арабська наклалися на місцеві намібійську та малайську мови;
- папьяменто - португальська, іспанська, аравакська, а також деякі африканські мови наклалися на місцеву мову островів Аруба, Бонайре і Кюрасао.

Деяки мови піджин з часом закріпили власну граматику та стали офіційними державними мовами, наприклад, ідиш, португальська, шотландська, африкаанс, папьяменто тощо.

Також відомо таке поняття, як мова "лінгва франка". Так називають мову, яка стає загальною для величезної кількості націй на великій території. Такими мовами були: в Європі - латинська, потім французька; у Середземноморському регіоні - мова "сабір"; у німецько-французькій передуральско-зауральській колонії такою мовою колонізатори зробили креольську російську мову; в африканських колоніях - піджин африкаанс. У всьому світі сьогодні мовою лінгва франка є англійська.

Штучні світові мови, які їхні творці хотіли перетворити також на лінгва франка - це "волапюк" (на основі англійської, німецької та латинської мови), "есперанто" (він же "ідо") (на основі романських, німецьких, слов'янських і грецької мови) та "лінгва франка нова" (на основі романських мов). Але вони поширення не набули через те, що на них не пишуть жодної цінної інформації, ні наукових праць, ні літератури.

Консервація мов

В історії протягом століть виявилося таке цікаве явище, як "консервація" мов. Що це означає? Це означає, що якась мова зупиняється у розвитку та застигає на багато століть, тобто перестає змінюватися.

Ми знаємо, що всі мови розвиваються, покращуються, стають гнучкішими, зручнішими. Кожні кілька десятків років нація-носій привносить у мову нові граматичні правила, змінює літери, звучання - це все робиться для покращення зручності вимови та краси.

Явище консервації відбувається, як правило, у трьох наступних випадках:

1) Коли будь-яка частина нації потрапила під окупацію. У цьому випадку група людей, які стають відірвані від основної частини нації, продовжують спілкуватися між собою такою мовою, якою вона була на момент окупації. Прикладами такої "законсервованої" мови є русинська та карельська.

Русинська (англ. ruthenian) мова - це була офіційна мова всієї Русі (сучасної України). Коли західна частина Русі потрапила під окупацію Священної Римської імперії та увійшла до складу Східної країни (нім. Österreich, або Австрії), то місцеве населення продовжувало розмовляти та передавати дітям рідну русинську мову. Таким чином вийшло, що русинська мова на решті території України розвинулась і стала називатися з 1917 року "українською", а в окремих селах заходу Русі - вона зупинилася у розвитку. Староукраїнську мову сьогодні називають русинською (або рутенійською). Усі старовинні літописи Русі написані саме русинською (або руською, рутенійською), тобто староукраїнською мовою.

Те саме сталося і з суомською (фінською) мовою в Карелії. Східна область Фінляндії - Карелія (Олонець) - була окупована Московією багато століть тому. І населення Карелії, яке за національністю є суомами (тобто сучасними фінами) продовжило розмовляти стародавньою мовою, тоді як на решті території Фінляндії мова розвинулась і видозмінилася. Тому в Росії старосуомську (старофінську) мову, якою сьогодні розмовляє русифіковане населення Карелії, називають карельською.

2) Коли пройшла хвиля міграції в іншу країну. Наприклад, 300 років тому відбулася хвиля міграції українців до Північної Америки. В результаті, та мова, якою розмовляють українці Канади чи Америки - це староукраїнська мова, вона не могла там розвинутися і застигла в тому стані, якою була багато років тому.

3) Коли нація повністю окупована і окупант утискає місцеву мову. У цій ситуації мова не лише консервується, а й може зникнути, тому що зменшується кількість її носіїв. Так, можуть зникнути мови вепсів, іжор, водь, московців, мансі, татар, аланів, башкирів, ногайців, сибіряків, кетів, нанайців тощо. Їх носії масово переведені на новгородську (російську) мову і навіть "слов'янізовані". Те саме сталося, наприклад, зі слов'янською сорбською (людською, або лужицькою, вандальською) мовою ашкеназів, яка була практично замінена на старосаксонську.

Класифікація народів: типи, типажі, мови. Нації в Україні та Росії

Отже, різноманітність націй класифікується в такій черзі: ареал - тип - типаж (родина) - група - нація.

Перейдемо до опису групування людей, які населяють нашу Землю, за типами, типажами та мовними групами. Ми детальніше опишемо нації нашого євразійського регіону, бо він добре нам відомий. Інші народи ми опишемо узагальнено, можливо, з помилками, тому що особисто ніколи не жили в їхньому середовищі і тому погано знайомі з ними.

Ми не групували мови у так звані "мовні сім'ї", оскільки це не несе жодного сенсу. Але, по суті, типаж - це і є сім'я, оскільки народи зі схожим типажем, напевно, мали одного спільного предка.

Сподіваємося, що наступний опис націй дозволить вам краще усвідомити, хто живе поряд з вами і почати ставитися до наших сусідів по кордону та планеті з більшим розумінням та інтересом. Кожна нація має свої особливі специфічні якості та вміння. Немає націй гірших або кращих, менш розвинених або більш розвинених. Якщо уявити, що все людство - це один великий організм, то кожна нація - це його частина, якийсь орган, без яких організм не буде цілісним. Особливості й знання, які є у різних націй - дуже важливі, оскільки вони роблять свій специфічний важливий внесок у виживання, спосіб життя, розвиток, харчування та безпеку всього людства.

Євразійські типи ми описали детальніше, ніж інші. Типи ми описуємо з півночі на південь та із заходу на схід.

1. Арктичний тип. Також відомий під розмовною назвою "ескімоси". До арктичного типу належать, наприклад, самодійці, ханти, якути, чукчи, інуїти тощо.
Ареал розселення: північні землі навколо Льодовитого океану. Це північ Азії, Аляска, північ Північної Америки та Гренландія.
Типові риси: темне або чорне волосся; обличчя кругле; очі мають злегка вузький довгий розріз, є епікантус (тобто друга складка віка, як у азіатів), кутки очей трохи припідняті; широкі прямі носи; смагляво-біла шкіра.
Типажі зовнішньості:
1.1) самодійсько-югрський;
1.2) нещано-сахський;
1.3) чукотсько-камчатський;
1.4) алеуто-інуїтський.

 1.1) Самодійсько-югрський типаж
Регіон проживання: північно-західна Азія, північний захід Росії.
Особливості типажу: темне або чорне волосся; обличчя кругле; очі мають злегка вузький довгий розріз, є епікантус (тобто друга складка віка, як у азіатів), кутки очей трохи припідняті; широкі прямі носи; смагляво-біла шкіра.

Самодійська мовна група:
 - самодійці, або самоїди, вони ж ненці. Місце проживання: схід Кольського півострова та вздовж Льодовитого океану, Баренцева моря, м. Воркута, до Уральських гір, острів Нова Земля, Карське море до гирла річки Обь. Слово "варк" самодійською мовою означає "ведмідь". "Варкута" перекладається російською мовою як "багата ведмедями";
 - нганасани, або няа, вони ж тавгійці. Місце проживання: узбережжя Карського моря, північ півострову Ямал та півострову Таймир;
 - енци. Проживають вздовж річки Єнісей на півострові Таймир;
 - сількупи. Проживають між нещансами та тунгусами, приток Єнісея, річка Турухан.

Югрська мовна група:
 - югри, або остюки. Місце проживання: витоки річки Вичегда в Приураллі, селище Шеркали в Заураллі, річка Обь. У югрів була своя старовинна держава Велика Югра (Great Hungary). Не варто плутати югрів із європейцями угорцями (мадьярами) угорської мовної групи;
 - ханти, або обдори. Проживають на річці Обь;
 - казими. Проживають на річках Казим та Назим;
 - васюгани. Проживають вздовж річки Васюган у Томській області Росії;
 - суркути. Проживають в районах навколо м. Сургут;
 - салими. Проживають у Нафтюганському районі Ханти-Мансійського округу в Росії;
 - шуришкари. Проживають у Шуришкарському районі Ямало-Ненецького округу у Росії.

Евенська мовна група:
 - евени, або ламути, вони ж орочони. Проживають вздовж річки Лєна, на схід від річки Колими, вздовж Льодовитого океану.

Усю самодійську групу та декілька націй югрської групи з політичних причин зараховують до так званих "фіно-угорських" мов та відносять до "фіно-угорських" народів. Хоча фіни - це не тільки інший типаж, але й інший тип, і в них зовсім інші мови та інша культура. Самодійці в історії відомі також під назвою "самоїди". Про їхню країну згадують історики XIV століття.


 1.2) Нещано-сахський типаж
Регіон проживання: північно-східна Азія, Ямал, Чукотка, північ Росії.

Нещанська мовна група:
 - нещанці. Місце проживання: ліс тайга на півострові Ямал та півострові Гиданський, вздовж Карського моря;
 - долгани. Проживають на півдні півострову Таймир.

Сахська мовна група:
 - саха, або якути. Живуть навколо річки Лєна, вздовж моря Лаптєвих.


 1.3) Чукотсько-камчатський типаж
Регіон проживання: Чукотський півострів та Камчатка, північний схід Росії.

Чукотська мовна група:
 - лігораветлян, або "чукчи". Назва "чукча" вважається образливою. Проживають на річці Колима, на Чукотці, на півночі Камчатки, уздовж Чукотського та Берингового морів.

Ітельменська мовна група:
 - ітельмен. Проживають на північному заході Камчатського півострова. Усіх мешканців Камчатки, особливо змішаних з євразійським типом, звуть "камчадалами".
Алюторська мовна група:
 - нимил'у, або алюторці. Проживають у тундровій частині Камчатки;
 - чавчив, або "коряки". Проживають на узбережжі Камчатки;
 - анкалгакку, або "кереки". Проживають від гирла річки Опуки у північно-східній частині сучасного Камчатського краю до чукотської затоки Анадирський лиман.


 1.4) Алеуто-інуїтський типаж
Регіон проживання: північний схід Азії, Камчатка, східна частина Північної Америки, Аляска.

Алеутська мовна група:
 - алеути, або унангани. Проживають на заході Камчатки, півдні Аляски, Командорських та Алеутських островах.

Юпікська мовна група:
 - чупіки. Проживають на острові Святого Лаврентія, на Далекому Сході;
 - юпіки. Проживають на заході та в центрі Аляски, по узбережжю Берінгового моря;
 - алутики, або сугпіаки. Проживають на півдні Аляски.

Інупіакська мовна група:
 - інупіати. Місце проживання - східна частина Чукотки, північ Аляски, північний захід Канади.

Інуїтська мовна група (північ Північної Америки та Гренландія):
 - інуктітути, або інуїти. Від північноамериканських корінних народів інуїти отримали образливу назву "ескімоси". Проживають на півночному сході Канади;
 - калааллісут. Місце проживання - західна Гренландія;
 - тунумііт-ораасіати. Місце проживання - східна Гренландія.


2. Євразійський тип. Його носії були раніше відомі під розмовною назвою "білі". До євразійського типу належать, наприклад, англійці, французи, румуни, греки, фіни, мордва, татари, башкири та інші.
Ареал розселення: вся Європа та західна Азія у середній смузі.
Типові риси: волосся від білого до темно-коричневого; виступаюче обличчя; ортогнатизм (тобто щелепа не виступає); очі мають широкий розріз, розташовані горизонтально, без епікантуса (тобто без подвійного віка); виступаючий ніс; світла шкіра.
Типажі зовнішньості:
2.1) північно-західноєвропейський (скандинавський), англійський (німецький), балтський та східноєвропейський (слов'янський, у тому числі ашкеназький);
2.2) кельто-угоро-фінський;
2.3) романо-кипчацький;
2.4) балкано-албанський та грецький (або південно-італійський);

 2.1) Північно-західноєвропейський (скандинавський), англійський (німецький), балтський та східноєвропейський (слов'янський, у тому числі ашкеназький) типаж Регіон проживання: північний захід Європи.
Риси зовнішньості типажу: блондини і русяві; сірі очі; довгий прямий ніс; високий зріст. На початку Середньовіччя цей германо-балто-слов'янський типаж називався "варягами" (лат. varangians).

Німецька мовна група:

- північні германці, або "скандинави".
Додаткові собливості зовнішності: блондини; вузьке обличчя; світло-сірі очі без обведення; ніс дуже довгий прямий; дуже високий зріст. У Середні віка їхній підтипаж називали "вікінгами". Це:
 - ісландці. Живуть на острові в північній частині Атлантичного океану, на північ від Європи, м. Рейк'явік;
 -фарерці. Живуть на островах у північній частині Атлантичного океану, на північ від Європи;
 - норвежці. Живуть на півночі Європи, м. Осло;
 - скани (шведи). Живуть на півночі Європи, м. Стокгольм;
 - датчани. Живуть на півночі Європи, м. Копенгаген;

- південні германці, або "англійці".
Додаткові особливості зовнішності: світлорусе волосся; вузьке обличчя; темно-сірі очі з обведенням; ніс дуже довгий прямий; дуже високий зріст. Це:
 - англійці. Місце проживання: південний схід Великобританії;
 - голландці. Місце проживання: узбережжя Північного моря, міста Амстердам і ден Хаґ (укр. Гааґа);
 - фризи. Місце проживання: узбережжя Північного моря між Нідерландами та Данією, м. Бремен;
 - саксонці. Живуть у районах міст Гамбург, Ганновер, Магдебург;
 - германці (вони ж франки, тевтони та німці). Місце проживання: міста Кельн, Падеборн, Франкфурт;
 - алемани. Живуть у районі м. Штутгарт. Французи, наприклад, офіційно називають всю Німеччину Алеманією;
 - люксембуржці;
 - тюринги. Живуть у районі м. Ерфурт;
 - баварці. Живуть ближче до Альпійських гір, в районі м. Мюнхен.

Декілька німецьких націй (а саме фризи, тевтони, алемани, саксонці, тюринги та баварці) об'єдналися в одну спільну державу, яку ми називаємо Німеччиною. Єдиною загальною мовою для них стала мова германців (тевтонів), яку називають сьогодні німецькою (англ. german) мовою. Німецькою мовою країна називається "Deutschland", що раніше старонімецькою писалося як "Teütschland" (укр. Тевтонія). Цілком очевидно, що германці та алемани, що живуть на заході Німеччини, генетично змішалися з французами, через що придбали карий колій очей.

Балтська мовна група
Особливості зовнішності: русе волосся; сірі очі без обведення; ніс довгий прямий; високий зріст. В групу входять такі нації:
 - латиші (ліфлянти). Проживають на березі Балтійського моря, в районі м. Рига. Їхніми областями були Леттія, Семигалія і Курляндія;
 - жемайти (самогети, або жмудь, сучасні литовці). Проживають на березі Балтійського моря, на південь від латишів. Столицею їхньої держави Жемайтія раніше було м. Мемель (сучасне м. Клайпеда). Не плутайте сучасних литовців із старовинними литвинами (білорусами). Це, як бачимо із класифікації, дві нації з різних мовних груп.
 - балти (пруси). Проживають на березі Балтійського моря, в районі міст Гданськ, Калінінград. Були в XV столітті завойовані тевтонами (германами, або німцями) і залишалися в окупації багато століть. Сьогодні нація балтів поділена на дві частини. Одна з них проживає частково в Польщі (м. Гданськ, або Даньциг), а друга - в області, що належить Росії (м. Калінінград, або Кенігсберг). Німецькою мовою Пруссія називається "Боруссія".

Якщо ви зробили собі аналіз ДНК на національність і він показав, що ви балт, то це означає, що за національністю ви належите або до прусів, або до жемайтів (самогетів, тобто до сучасних литовців), або до латишів. Враховуючи, що саме Жемайтія (або Самогетія, тобто сучасна Литва) багато століть була в одному союзі з Руссю (Україною) та Литвою (Білоруссю), то можна припустити найбільшу ймовірність змішування українців та білорусів саме із жемайтами.

Східноєвропейська (або слов'янська) мовна група Особливості зовнішності: русий колір волосся; вузьке обличчя; сірі очі з обведенням, кругла форма очей; короткі брови рисками, ніс довгий прямий; високий зріст.

Території слов'янських націй. Розселення слов'ян. Всі слов'яни проживають на своїх споконвічних землях до цього дня, лише деякі змінили свої назви. Величезними літерами вказано історичну назву нації, у дужках - назви нації у різні часи, а сучасна назва подається у дужках наприкінці. Щоб збільшити зображення, відкрийте його в новій вкладці

- північні східноєвропейці:
 - слов'яни (новгородці, сучасна назва "русскіє"). Проживають у східній Європі в районі м. Новгород та у Новгородській області в Росії. Мали власну державу, яка називалася Новогардія. Новогардія була захоплена фінською державою Московією та введена до складу великого північного регіону під назвою "Біла Русь" (лат. Russia Blanca). Ця назва була взята від русинської області, де знаходилося місто Смоленськ. З цього моменту з середини XVI століття слов'ян (тобто новгородців) стали іноді називати "русскіми", а їхню територію - "Новгородською Руссю". Слов'янська (або новгородська) мова була перейменована на російську і стала "креольською" мовою та "лінгва франка" (лат. lingua franca) в Російській імперії та в сучасній Московській імперії (Росії). Саме до слов'янської (новгородської) мови належать такі терміни як "старослов'янська мова" та "давньоруська мова". Деякі літописи, які сьогодні називаються давньоруськими, написані саме новгородською мовою;

 - плесковчани (псковичі, "скобарі"). Проживають у східній Європі у Псковській області в Росії, столиця - м. Псков. Мали власну державу під назвою Плесовія. Сьогодні плесовичі називаються русскіми. Їхня псковська мова теж сьогодні зустрічається в старовинних літописах, які називаються "псковськими". Саме в псковській мові використовуються слова, схожі на "прийдеша", "смотреша", "поимши", "имущу", "седоша" тощо;

 - литвини (білоруси). Їхні історичні землі у східній Європі - це міста Мінськ, Новогрудок, Вільна (з 1940 р. це Вільнюс у складі сучасної Литви), Ковно (Каунас), Білосток, Гродно , Барановичі. Литвини мали старовинну відому державу під назвою Литва, яку сьогодні має нову назву - Білорусь. Багато людей плутають старовинну Литву (тобто Білорусь) із сучасною Литвою. Насправді, сучасна Литва за старих часів називалася Жемайтією, або Самогетією, і там живе нація балтської мовної групи;

 - русь (русини, руські, русичі, рутени, або українці). Проживають у східній Європі. Історичні землі - це столиця місто Київ, міста Львів (іноді грав роль другої столиці), Перемишль, Санок, Луцьк, Пінськ, Турів, Вінниця, Дніпро, Харків, Суми, Полоцьк, Вітебськ, Могильов, Смоленськ, Брянськ, Суздаль (або Курськ ), Орел, Білгород, західна половина Воронезької області до річки Дон. Русини мали свою власну старовинну державу під назвою Русь. Англійською мовою русин називали ruthenians, тобто рутенійцями, або рутенами. У Російській імперії русини відомі під назвою "малороси". Саме у старовинній Русі (Україні) у Смоленській області знаходяться витоки двох річок - Дніпра та Волги. Дніпро у русин називався Славутичем, а Волга називалася рікою Ра. Місто Смоленськ було захоплено Московією XVI столітті. Цілком очевидно, що сіроокі слов'яни русини на сьогоднішній день генетично сильно змішалися з православними причорноморськими татарами на півдні, та частково з гагаузами, молдаванами, румунами та ромами на заході, через що багато русинів набули карого кольору очей.

Слов'яни, псковичі та литвини раніше, як і русини, сповідували греко-католицизм візантійського обряду, але зараз перейшли на московське православ'я болгарського обряду. Русини недавно перейшли у свою православну церкву, центр якої знаходиться в місті Константинополь (Ecumenical Patriarchate of Constantinople) - на відміну від московської "русскої" церкви. Адже сучасна "русская" православна церква болгарського обряду ніколи не отримувала автокефалії від Константинополя та є нерукопокладеною, тобто такою, що не має сили;

 - поляки ("ляхи"). Історичні землі - навколо міст Краків, Варшава.
 - боеми (чехи). Проживають у центрі Європи, м. Прага;
 - панони. Проживають у центрі Європи на землях навколо міста Відень. Панони були завойовані сусіднім кельтським народом норик (сучасними австрійцями) і втратили державність у XIV столітті.
 - словаки. Проживають у центрі Європи, м. Братислава.

Поляки, чехи та словаки - католики латинського обряду;

 - люди (людичі, або сорби). Їхні старовинні міста в центрі Європи - це Берлін, Щецин, Деммін, Любек, Шверін, Росток, Волін, Вроцлав, Катовіце.
Не варто людських (лужицьких) сорбів плутати із сербами, як роблять деякі дослідники; адже серби (срібні) - це інша нація, яка живе дуже далеко на півдні. Людів (або сорбів) у різних джерелах називають по-різному на підставі назв їх старовинних племен - це люди (лужичі, лужи), суеви, бодричі, полаби, поморяни, венеди (венди) та вандали. Місцевість, де вони мешкали, у середньовічні часи називалася Ашкеназія. Їхня мова сьогодні називається офіційно сорбською, а раніше мала назву  "вандальська" або "людська". Сорби (люди) так і не встигли створити свою державу. Вони були завойовані сусідньою нацією німецької мовної групи - саксонцями. Герберштейн у своїй брошурі "Записки про Московію" ясно вказує на те, що вандальська мова була ідентична русинській (українській) та литвинській (білоруській). Після окупації люд (сорбів, або вандал) саксонцями на початку XIII століття мова на їхній території поступово перетворилася на "піджин", тобто на безграмотну суміш двох мов на основі мови окупанта. Частина людів стали біженцями від саксонців і тисячами розселилися на схід до інших слов'янських націй. Їхні предки, починаючи з 600-х років, у результаті великої міграції з Ашкеназії до Африки та Палестини, а потім назад, частково змішалися з африканцями, палестинцями, а потім з іспанцями, тюрками (турками), сирійцями, грузинами та хозарами. Тому у багатьох людів - карі очі та носи з горбинкою;

- південні східноєвропейці:
 - словенці. Проживають у центрі Європи нижче Альпійських гір, м.Любляна;
 - хорвати. Проживають вздовж Адріатичного моря, м. Загреб;
 - боснії. Проживають на півдні Європи, м. Сараєво. Боснійці переважно мусульмани;
 - серби. Проживають на півдні Європи, м. Бєлград. Не варто плутати сербів (срібних) з сорбами (людами, або вандалами), хоча багато істориків їх люблять об'єднувати в одну націю, але це не так, і вони дуже далеко один від одного мешкають;
 - чорногори. Проживають на півдні Європи вздовж Адріатичного моря, м. Підгориця;
 - болгари. Проживають на півдні Європи вздовж Чорного моря, м. Софія. Болгари частково займають територію тюрків гагаузів (м. Варна) і сильно змішалися з ними, від чого багато хто отримав майже чорний колір очей. Визнають православ'я візантійського обряду з центром у Константинополі. Саме староболгарську мову в Російській імперії називали "церковнослов'янською", оскільки саме болгари були організаторами церкви в німецько-французькій євразійській колонії "Російській імперії". Болгари будували в Росії церкви і проводили для місцевих аборигенних фінно-татарських та інших народів церковнослужіння та свої обряди староболгарською мовою. Місцеве населення ж німецька влада переконувала в тому, що це якась особлива церковна мова;
 - македони. Проживають на півдні Європи, м. Скоп'є.

Багато південних слов'ян прийняли мусульманство, наприклад, повністю боснійці, і частково - хорвати, болгари, серби, македони та чорногори. Решта - православні візантійського обряду. Хорвати сьогодні - це переважно католики латинського обряду.

Тобто, як ви розумієте, і слов'яни бувають мусульманами, і кипчаки бувають православними.

Якщо ви зробили аналіз ДНК на національність і він показав, що ви "східноєвропеєць", це означає, що ви належите до однієї зі слов'янських національностей. Далі вже дивіться, звідки ваші предки. Якщо вони з України чи русинських земель, що знаходяться сьогодні у складі Росії (це міста Смоленськ, Брянськ, Курськ, Орел та Білгород) - значить ви русин (тобто українець). Якщо батьки з півночі Росії, значить ви новгородець чи пскович тощо. Якщо ви новгородець - це означає, що російська (або "слов'янська") мова для вас генетично рідна.


 2.2) Кельтський, угорський та фінський типаж Регіон проживання: захід та центр Європи, починаючи від Ірландії, півночі Франції та Іспанії через Швейцарію до Австрії, і далі до північної частини Уральських гір.
Зовнішність типажу: для цього типажу характерне руде волосся та курносий ніс, середній зріст.

Кельтська мовна група:

- північні кельти, або гойдели
Додаткові особливості зовнішності: руде волосся; вузьке обличчя; зелені очі без обведення; ніс короткий тонкий і кирпатий; біла шкіра, веснянки. Це:
 - гоели (ірландці). Проживають на Британських островах;
 - манкси. Проживають на острові Ман;
 - гойдели (шотландці). Проживають в Шотландії на Британських островах;
 - корніші. Проживають в області Корнуолл на Британських островах;
 - валлійці. Проживають в Уельсі на Британських островах;
 - бретони. Проживають в області Бретань на півночі Франції;
 - гаули (бельгійці). Проживають на півночі Європи вздовж Північного моря. Бельгійці зазнали насильницького переходу на голландську мову, яка в Бельгії називається "фламандська";

- південні кельти, або галли Додаткові особливості зовнішності: каштаново-руді; вузьке обличчя; темно-зелені очі з темним обведенням, очі мигдалевидні широкі, горизонтальні; ніс короткий гострий курносий; смагляво-біла шкіра. Це:
 - кельти. Місце проживання - область Арагон, північно-східна Іспанія;
 - гали (португальці). Місце проживання - Португалія, північно-західна Іспанія та область Галіція, міста Сантьяго де Компостело, Лісабон. Мова галів у середні віки зазнала заміни на латину, і сьогодні розділилася на дві мови, які тепер відносяться до романської мовної групи - португальська та галісійська.
 - хельвети (швейцарці). Місце проживання - Швейцарія. Власну країну вони називають "Гельвеція" (англ. Chelvetica). Використовують алеманську (німецьку) та італійську мови.
 - норік (австрійці). Історичне місце проживання - західна Австрія. Держава нації норік сьогодні називається Східною республікою, або німецькою - Österreich (укр. Австрія), де "ost" перекладається як "схід", "reich" як "держава". Кельти норики в XIII столітті були завойовані алеманами і поступово перейшли на німецьку мову. Сьогодні в Австрії проживає дві корінні нації - кельти норики та слов'яни панони.

Угорська (мадьярська) мовна група
Особливості зовнішності: волосся рудувате русяве; вузьке обличчя; очі сірі із золотистим вкрапленням, мигдалевидні широкі, горизонтальні; ніс тонкий короткий, трохи курносий; біла шкіра, веснянки. Це:
 - угорці (мадьяри, вони ж оногури, або гуни). Мешкають в центрі Європи. Група угорців, можливо, торговців, пішла жити у північне зауралля і там частково залишилася, змішавшись із місцевою уральською нацією мансі. В результаті, до мови мансі увійшло багато мадярських слів. Звідси пішла ідея, що мова мансі схожа на мадярську (угорську). Дуже часто люди плутають європейську мадярську (або угорську) націю з югрською мовною групою, що належить арктичному типу.

Фінська мовна група
Місце проживання: північно-східна Євразія від Фінської затоки, через Кольський півострів, верхів'я річки Волга і до північної частини Уральських гір.
Особливості зовнішньості: русо-рудувате волосся; кругле широке обличчя; блакитні або сині очі; ніс короткий товстий і кирпатий; біла шкіра, веснянки; середній зріст. Більшість фінів останні 200 років самі себе називають "русскіми".

Території фінських націй. Розселення фін. Усі фіни проживають на своїх споконвічних землях до цього дня, лише деякі змінили свої назви. Великими літерами вказано історичну назву нації, а сучасна назва вказана у дужках наприкінці. Щоб збільшити зображення, відкрийте його в новій вкладці

- північні фіни, або прибалтійські
Живуть біля Балтійського (або Східного) моря, Фінської затоки, Білого та Мурманського моря.
Додаткові особливості зовнішності: руді блондини; круглі обличчя; очі сині з обведенням, мигдалевидні широкі, горизонтальні; курносий короткий ніс; біла шкіра. Це:

 - квени (фіни). Живуть за Полярним колом на півночі Норвегії, м. Тромсе. Мали країну "Фіннмарк". Старовинна назва нації дала назву всій фінській мовній групі;

 - саами (лапландці, "лопарі"). Проживають на Полярному колі, м. Рованіємі. Країна саамів називалася "Лапландія", але вона була розділена між Фінляндією та Росією (Кольський півострів). Саме до Лапландії їдуть туристи до відомого святого Клауса (Санта-Клауса);

 - суомі (сучасні фіни). Проживають на півночі Європи, до суомі також відносяться й жителі області Карелія. Саме суомська мова називається сьогодні фінською. Оскільки область Карелія була окупована московцями в XVII столітті, то старосуомська мова в Карелії не розвинулася, а так й залишилася на рівні XVII століття і називається "карельська". Сама область Карелія раніше носила назву "Олонець";

 - вепси. Проживають у містах Петрозаводськ, Архангельськ, Вологда, Колмогра (перекрученою російською мовою - Холмогори), навколо Білого Озера, вздовж річки Північна Двіна, на півночі Вологодської області в Росії. Вони мали свою державу "Вепсанма", або "Архангел", зазначену на старовинних картах також під назвою "Двіна" (з Кондорською областю). Сьогодні вепси називають себе "русскіми";

 - водь (або нарова, сету і чудь). Живуть на західному та північному березі Чудського озера, у містах Нарва, Кінгісепп, Печори. Сьогодні водь називають себе "русскіми";

 - іжори. Проживають на своїй історичній землі у Ленінградській області Росії, м. Санкт-Петербург. Іжори мали свою державу під назвою "Інгермандландія", або "Інгрія", відому також під старовинною назвою "Європа". Столиця іжор м. Орешек (англ. Oresckak) розташована у гирлі річки Неви, там де Нева впадає у Фінську затоку. Це старовинне місто було захоплене голландськими колонізаторами і сьогодні називається "Санкт-Петербург". А старовинну фортецю Шліссельбург, яка знаходиться на початку річки Неви (там де річка випливає з Ладозького озера) перейменували на "Горішок" (рос. Орешек). Саме столиця фінської нації іжор стала головним містом, звідки німці та французи, і голландці та англійці вели управління усією своєю євразійською передуральсько-зауральською колонією, названою "Росія". Іжори також називають себе "русскіми";

 - естонці. Проживають уздовж Фінської затоки, м. Ревал (або Таллінн). Держава Естонія раніше називалася "Істляндія", і ділилася на дві області - Естонію та Лівонію. У Лівонії проживає також фінська нація ліви;

 - ліви. Проживають на півдні Естонії, частина лівів також проживає на західній території Латвії на річці Даугава (Західна Двіна), мабуть, після вимушеного переселення через тевтонську окупацію та депортації за часів Російської імперії. Ліви мали власну країну "Лівонія" у співдружності з естонцями. У Лівонії знаходився Лівонський орден - це була філія німецького Тевтонського ордену. За часів Радянського союзу окупаційна московська влада заборонила лівську мову, тому носіїв лівської мови залишилося дуже мало.

Прибалтійські фіни сповідують католицизм латинського обряду, лютеранство, а також православ'я болгарського обряду;

- південні фіни, або волго-камські
Проживають біля річки Волга та її притоці Ками.
Додаткові особливості зовнішності: русо-руді та сильно руді; очі блакитні, мигдалевидні широкі, горизонтальні; товстий короткий й кирпатий ніс "картоплею"; біла шкіра, веснянки; середній зріст. Це:

 - московці (мокші, англ. moxel, або москалі). Землі московців - це столиця м. Перум (Москва), міста Торакі (Тверь), Балтакінта (Рязань), Тула та Калуга, а також західна половина Рязанської області Росії. Стародавні назви "мокші" та "москалі" сьогодні вважаються образливими. Першу свою державу "Московія" московці створили в XV столітті, але постійно піддавалися колонізації то з боку алан ("самарських" татар, англ. saracens, або золотоординців), то з боку німців, голландців, англійців та французів.

Саме Московія сьогодні називається "Росія". Таку назву Московії дали останніми роками XVII століття перші німецько-французькі та англійсько-голландські колонізатори, звідси й пішов вираз "Московська Русь". Московці сьогодні перейняли собі і назву, і новгородську мову "лінгва франка" від колишньої колонії. До столиці московців сьогодні масово переїжджають жителі різних національностей з усіх куточків імперії.

Також Московія перейняла від Російської імперії і "російську" церкву (православ'я болгарського обряду), яка не визнана Константинополем, тобто, по суті, є філією болгарської церкви. Константинополем була, насправді, за старих часів визнана інша Руська (русинська, або рутенійська) православна церква Великого князівства Руського (України) і ця церква зараз називається українською;

 - мордва (ерзя). Проживають у містах Рошта Оз (Нижній Новгород), Воло-тимер (Володимир), Герислов (Ярославль), Саранск, Арзамас, у східній частині Рязанської області (без міста Рязань). Мали старовинну державу "Мордія", описану мандрівниками XIV століття;

 - перм'яки (або комі, зиряни, войтир). Місце проживання: північно-західне Передуралля, річки Кама, Печора та Вичегда, міста Сиктивкар, Кудимкарм, Перм, Солікамськ. Мали свою державу "Пермія" (з Печорською областю). Сьогодні їхня країна називається Комі, на півночі займає частину земель самодійців, а на півдні залишилася без Пермскої області, у складі Росії;

 - марійці лугові. Місце проживання: лівий берег річки Волга, вся Кіровська область у складі Росії, м. Йошкар-Ола (столиця). Мають власну державу Марі Ел у складі Росії (але без південної половини Кіровської області);

 - марійці гірські (застаріла назва "череміс") Місце проживання: правий берег річки Волга, на схід від Республіки Мордовії між річками Сура та Цивиля. Сьогодні їхні землі знаходяться на території Республіки Татарстан в складі Росії. Назву "череміс" гірським марійцям надали татари, але сьогодні вона вважається образливою;

 - удмурти (вотяки, або в'ятичі). Проживають річках В'ятка та Кама, в містах Іж (Іжевськ) та Кіров (раніше місто називалося Хлинов за назвою річки Хлиновиця, та Вятка за назвою річки Вятка). Саме предки удмуртів називалися "в'ятичі", або "вотюки". Сьогодні в'ятичів часто помилково (або навмисно з політичних мотивів) зараховують до слов'ян, хоча слов'яни ніколи не жили на землях волго-камських фінів. Так само, в'ятичі (удмурти) ніколи не жили на східних русинських землях у Чернігівщині та Брянщині. Удмурти, як всі інші волго-камські фіни, сповідують православ'я болгарського обряду. Частина удмуртів під впливом сусідньої татарської нації волзьких булгар (сучасних татар) прийняли мусульманство сунітського обряду, і таких удмуртів-мусульман називають "бесермени" (живуть в Балезинському районі Росії).

Багато прибалтійських фіннів і всі волго-камські фіни сьогодні перейменовані на "русскіх" і сповідують православ'я болгарського обряду. Фіни на території Росії частково змішалися із сусідніми татарськими націями, і навіть з ненцями, хантами, мансі та тунгусами. Це може надавати їм татарські, арктичні чи уральські риси зовнішності, носи з горбинкою, карі, зелені чи з припіднятими кутками очі. Ті, хто змішалися зі слов'янами, могли набути сірого кольору очей.

Якщо ви зробили аналіз ДНК на національність і він показав, що ви фін, то вам не потрібно шукати своїх предків лише виключно у державі Фінляндія. Це просто означає, що ви належите до однієї з вищезгаданих фінських національностей. Далі досліджуйте, звідки родитимуть ваші предки. Якщо вони з міста Санкт-Петербург, то ви за національністю іжор, якщо з Архангельська або Вологди, то ви - вепс, з Рязані, Твері або Москви - то ви московець, з Нижнього Новгорода - ви мордва, з приуралля - комі тощо.


 2.3) Іберійський, італійський, сардинський та західноазіатський (або кипчацький, він же татарський) типаж
Регіон проживання: південна Європа, західна Азія, середня смуга від Атлантично океану до ріки Єнісей у Сибірії, північ Середземного, Чорного та Каспійського морів, Надволжя, південний захід від Уральських гір.
Зовнішність типажу: волосся темно- та світло-каштанове; обличчя вузьке; очі карі мигдалевидні, горизонтальні; тонкі довгі брови; ніс з горбинкою; смагляво-біла шкіра; середній зріст.

Баскська мовна група:
Особливості зовнішності: мають різкі подовжені риси обличчя. Це:
 - баски (еускаді). Розселені Піренейськими горами навколо Біскайської затоки, або "Баського моря". Нині їхні землі входять до складу Іспанії та Франції. Проживають у іспанських містах Віторія-Гастейс (столиця), Більбао, Сан-Себастьян, Сантандер, Хака, а також у французьких містах Біарітц та Байонна.

Латинська (або романська) мовна група
Проживають від Іберійського (Піренейського) півострова вздовж північного узбережжя Середземного моря і до Чорного моря до гирла річки Дунай.
Особливості зовнішньості: каштанове волосся; карі очі з обведенням мигдалевидні широкі, горизонтальні; вузьке обличчя; довгі прямі брови; ніс тонкий з горбинкою по центру та тонким кінчиком (як орлиний); смагляво-біла шкіра; середній зріст. Це:

 - валлони. Місце проживання: південь Бельгії, м. Льєж;
 - романи (французи). Місце проживання: Франція, м. Париж;
 - окситани (провансали). Місце проживання: провінція Прованс у Франції, м. Ніцца;
 - кастильці (іспанці). Місце проживання: Іспанія, м. Мадрид;
 - арагонези. Місце проживання: автономія Арагон, м. Сарагоса на півночі Іспанії поряд з французським кордоном;
 - каталонці. Місце проживання: Каталонія на території Іспанії, м. Барселона;
 - ладини (тирольці). Проживають у м. Іннсбрюк на території Австрії, та у м. Тренто на території Італії;
 - лангобарди (латини, або італійці). Історичні землі - між горами Альпами та Апенінами, міста Мілан, Турин, Бергамо, Верона, Генуя, Венеція, Болонья, Флоренція, Ріміні;
 - сарди (сардос). Місце проживання: острів Сардинія, міста Кальярі (столиця), Ольбія, Альгеро. Слід зазначити, що сардинійці частково переселилися на північ Африки і називають самі себе сьогодні назвою "бербери", хоча спочатку берберами називалися північноафриканські корінні нації, які не мають жодного відношення до європеоїдної зовнішьості;
 - далмати. Історичні землі розташовані у районі навколо м. Спліт на узбережжі Адріатичного моря, в області Дубровник, сьогодні вони знаходяться у складі Хорватії;
 - румуни. Проживають у південній частині Карпатських гір, м. Бухарест;
 - молдавани. Проживають у Східній Європі на пагорбах Східного Карпатського передгір'я, м. Кишинев.

Усі латини (чи романи) переважно католики латинського обряду.

Татарська (кипчацька, або західноазіатська) мовна група. Латиною їх називали "тартари", а східні татари самі себе звали назвою "монгали" (укр. "великі").
Місце проживання: від гирла Дунаю все північне причорномор'я, вихід до Хазарського (Каспійського) моря, весь Кипчацький (Скіфський, або Команський) степ, низов'я річки Волга, через низов'я Уральських гір, Сибірська рівнина до південної частини річки Єнісей.
Особливості зовнішньості: каштанове волосся; очі світло-карі, мигдалевидні, горизонтальні; вузьке обличчя; довгі тонкі вигнуті брови; тонкий довгий ніс з горбинкою на переніссі; смагляво-біла шкіра; середній зріст. Це:

Території татарських (кипчакських) націй. Розселення татар (кипчаків). Усі татари проживають на своїх споконвічних землях до цього дня, лише деякі змінили свої назви. Великими літерами вказано історичну назву нації, а сучасна назва вказана у дужках наприкінці. Щоб збільшити зображення, відкрийте його в новій вкладці

- причорноморські татари

 - хозари (українці, "кримські" татари, вони ж кумани, або чумаки). В Російській імперії, в Радянському союзі та у січасній Росії їх звали та продовжують звати прізвиськом "хохли" і "русскіми". Офіційно сьогодні хозари називаються українцями (південного сходу України) і "кримськими" татарами (на Кримському півострові).
Територія споконвічного проживання хозар: міста Ізмаїл, Ак-Мечеть (Симферополь), четверта столиця - Бахчисарай, Хаджибей (Нова Одеса, Одеса), Вигнутий мис (Кривий Ріг), Херсон, третя столиця - Очак (Миколаїв), Кудак (Запоріжжя), друга столиця - Команія (Маріуполь), Бердянськ, Соколиний мис (Таганрог), Юзів (Донецьк), Луганськ, Ростов-на -Дону, перша столиця - Тана-хань (Азов, або "Тьмутаракань"), Краснодар, Армавір, Ставрополь, Мінеральні Води, Георгієвськ, західно-центральне узберіжжя Хазарського (Каспійського) моря, місто Эліста та Лагань (в ці два міста росіяни депортували калміків з Прибайкалля). Сьогодні кумани (хозари) проживають на всіх своїх історичних землях на південному сході України та південному заході Росії. Тобто, жителі, наприклад, Хаджибея (Одеси), Кудака (Запоріжжя), Донецька, Ростова, Кафи (Феодосії) та Краснодара всі належать до однієї національності - до хозарів (куманів, або чумаків, англ. cumanians).

Країна хозарів з XIV століття називалася "Куманія", а пізніше - "Мала Тартарія". В російській історії Малу Тартарію називають штучною назвою "Кримським ханством". Коли татари пенесли свою столицю на територію Криму, тоді їх стали називати "кримцями". Після колонізацією німцями за часів Російської імперії західну частину Малої Тартарії німці назвали "Новоросія", південну частину з Кримом - "Таврія", а західну - "Земля черноморських козаків" (Кубань). На прикаспійську частину хозарських земель влада німецько-французької колоніальної Російської імперії насильно переселила калмиків (з Прибайкалля), де вони отримали свою автономію з центром у місті Еліста.

Хозари активно змішалися зі слов'янами русинами, а також частково з романами молдаванами й тюрками гагаузами. За часів Російської імперії майже всі причорноморські татари (тобто, хозари) прийняли православ'я болгарського обряду, а також грецькі та латинські імена, і сьогодні стали називатися українцями та "русскіми". У Російській імперії та Росії православних хозар називали й називають образливим прізвиськом "хохли".

Невелика частина хозар залишилася мусульманами та іудеями. Ті нечисленні хазари, які зберегли мусульманство, у 1944 році зазнали депортації, потім повернулися назад додому і сьогодні мешкають у Криму під назвою "кримські" татари (або "кримці"). Саме вони залишилися "берегинями" нації, тобто зберегли хозарську (або куманську, тобто кримсько-татарську) мову і традиції. Історію хозарів (або причорноморських татар) у Російській імперії сховали, зробили секретом, ретельно переписали і сьогодні повністю ігнорують.
Стародавню величезну державу хазар Малу Тартарію (колишню Хозарію, або Куманію), що тягнеться від Дунаю до Каспійського моря, в історії Росії сьогодні занизили до назви "Кримське ханство" і в псевдо "історичних" статтях хозар називають тюрками (турками), а їх першу столицю місто Азов (Тана-хань) називають "російським" містом. Сьогодні православних хазар налічується близько 25 млн., мусульман (кримців) - близько 200 тис., іудей (кримчаків) - кілька тисяч;


- волзькі татари. Всі їхні столиці розташовані на річці Волга, на територіях татар фінська назва "Волга" не використовувалася, а використовувалася татарська назва "Ідель". Це

 - чуваши. Вони найпівнічніші татари. Проживають на річці Волга у своїй республиці Чувашія у складі Росії, столиця - м. Тифер (або Шупашкар, укр. Чебоксари). Столиця була згодом названа ім'ям старовинного голови племені на ім'я Шубаш, і назва міста Чебоксари означала "Фортеця Шубаша";

 - татари (волзькі булгари). Проживають на місці де річка Кама впадає в річку Волга, м. Кастіана (Казань). Волзькі булгари мали старовинну відому державу волзьку Булгарію. Столиця волзької Булгарії місто Казань було транзитним пунктом для азіатських торговців, і в результаті стало дуже розвиненим і багатим. Тому його весь час хотіла захопити сусідня волзька татарська нація - алани, і це їм вдалося на сьомий раз. У Росії волзьких булгарів штучно перейменували на просто "татар", тобто в загальну назву мовної групи;

 - алани (русскіє, або золотоординці). В давнину їхня народність називалася "буртаси". Також вони відомі під назвами "золотоординці", "половці", а ще мали прізвисько "кацапи". Назва "кацап" вважається сьогодні образливою. Місце проживання: від річки Дон (тат. Танаїс) через степ Дике Поле до річки Волга (тат. Ідель), вся Самарська область, міста Воронеж, Тамбов, Пенза, Сарай (Саратов, або Золоте, перша столиця), Тольятті, Беркимам (Самара, друга столиця), Симбір (Ульяновськ). Мали власну державу, яка у різні часи називалася "Золота орда", "Алланія", "Московська Тартарія" та "Московія". Алани в давні часи називалися буртасами. Вченим дуже добре відомо, що буртаси багато років прожили між московцями та мордвою, тримаючи тих під ярмом. На початку XV століття алани взагалі перенесли свою столицю до фінського міста Перум (це сучасне місто Москва). Перша столиця аланів назвалася Сарай (Сара), що з татарських мов перекладається як "золото". Слово "орда" перекладається як "столиця", тому назва "Сарай орда" означає Золота столиця, або Золота фортеця, на яку слов'яни також кажуть "Золота орда". Мешканці Золотої орди називалися відповідно "золотоординцями" (англ. saracens). Їхня мова називалася сарацинською, а в Росії вона відома під назвою "тарабарщина". Під час Російської імперії історію аланів, як і історію хозарів, повністю стерли й переписали, замінивши назву "алани" на "великороси" і "русскіє", а всіх аланських ханів перейменували на "русскіх царів". У християнство алани перейшли з власної ініціативи в середині XV століття. Сьогодні алани, як і хозари, здебільшого сповідують православ'я болгарського обряду. Нечисленні алани, що зберегли мусульманство та сарацинську мову, тобто "берегині" нації, називаються "мішарі".

 - ногайці ("астраханські" татари, або мангути, карагаші). Також відомі під назвою "печеніги". Проживають на північному узбережжі Каспійського моря, у містах Астрахань (столиця, названа на ім'я засновника), Ідель (Волгоград, колишнє місто Сталінград), Камишин. Ногайці мали власну державу, яка називалася "Ногайська орда", вона ж "Корнутія", або "Кундрія". Ногайці зазнали насильницького переведення на православ'я за часів Російської імперії. Ті, що зберегли мусульманство, називаються юртівськими татарами. Російська влада переслідує тих ногайців, які зберегли свою мову та культуру, тому багатьом довелося мігрувати на території Карачаєва та Дагестану.

Чуваши, татари і ногайці сповідують частково мусульманство суннітського обряду та частково православ'я болгарського обряду.

Столиці всіх волжських татар знаходяться на річці Волга. Фінську назву "Волга" татари не використовували, і на їх територіях річка називалася "Ідель". Чуваши, волзькі булгари та алани сильно змішалися зі своїми сусідами - волго-камськими фінами (московцями, мордвою, марі та удмуртами), через що іноді мають сині очі або кирпаті носи;


- прикавказькі татари

 - караїми. Проживали між Таманським півострівом та карачаївцями. Сьогодні розселені в Тюркії (Туреччині), Україні та Литві. Власної держави не зберегли.
 - карачаївці. Місце проживання: міста П'ятигорськ (кар. Біш-даг, що означає "п'ять гір", це була столиця), Єсентуки, Кисловодськ. У Кисловодську німецька влада Російської імперії видобувала знамениту вуглекислу воду "Нарзан". Карачаєвців іноді ще називали "п'ятигорськими черкесами". Територію кипчаків карачаївців, що належать до євразійського типу, сьогодні штучно поєднали з нацією східного типу - з кавказцями черкесами (адигами) в одну автономію.
 - балкари. Місце проживання: у районі міста Прохолодне. Татар (кипчаків) балкар, що належать до євразійського типу, сьогодні штучно об'єднали в одну автономію з нацією східного типу - з кавказцями кабардинами.
 - кумики. Місце проживання: Кумицька рівнина на сучасній території Дагестану, міста Ізбербаш, Таркі (Махачкала). Своєї держави вони не зберегли. На територію кумиків за часів Російської імперії німецькі колонізатори переселили аварів (дагестанців) з гір.

Всі території прикавказьких татар - караїмів, карачаївців, балкарів і кумиків - розташовані із заходу на схід, на південь від земель хозарів, вздовж північного підніжжя Кавказьких гір, від Чорного до Хазарського (Каспійського) моря;


- південноуральські татари

 - башкири (башкорт). Місце проживання: Оренбурзький степ, міста Уфа (столиця), Оренбург, Челаб (або Челябінськ, який до складу Башкирії сьогодні не увійшов). Їхня держава згадується істориками XIV століття. Всі башкири люто, ціною великих втрат чинили опір насадженню православ'я колонізаторами німцями за часів Російської імперії. І вони відстояли свою релігію, на відміну від хозарів, аланів і сибіряків. У результаті, башкири залишилися мусульманами суннітського обряду. (Слово "сунна" означає "шлях");

 - сибіряки. Проживають на Сибірській рівнині, на схід від Уральських гір, у містах Тобол (Тобольск, було столицею), Єкатеринбург, Томськ, Омськ, Новосибірськ, Кемерово. Країна сибіряків за старих часів називалася "Сибірія", відома в давнину під назвою "країна Шибанітів", або англ. Shibani, входила з кінця XVI століття до складу співдружності "Тартарська імперія", або латиною - "Tartaria Sive Magni Chami Imperium", що означає "Тартарія або Велика чарівна імперія". За часів Російської імперії та Радянського союзу майже всі сибіряки перейшли на православ'я болгарського обряду, слов'янізувалися і стали називатися "русскіми". Свою державність вони повністю втратили. Сьогодні влада Росії переконує, що жодних "сибірських" татар нібито майже не залишилося. Про звичаї і сказання сибіряків та їхню область Лукомор'є, про татарина Руслана писав російський поет абисіно-русинського походження Олександр Пушкін, коли був у Сибірії на засланні. Сибіряків-мусульман дійсно залишилося дуже мало, і вони називаються "себерәкләр";


- східні татари

 - яси (казахи). Проживають на схід від Каспійського моря, у містах Астана (або Нур-султан, столиця), Караганда, Байконур, Арал, Кизил-орду (укр. "Червона" столиця"), Алмати, Ескемен (Усть-Каменогорськ), навколо озера Балкаш. У Казахстані знаходиться джерело річки Іртиш. Через південну частину Казахстану протікає річка Сирдар'я. На сході розташовані гори Алтай та Тянь-Шянь. Яси відомі своїм ханом Чингізом, який створив закон "Яса Чингіз хана" та заснував велику татарську Країну Великих - так звану "Монгальську імперію". На старовинних картах Монгальська імперія вказана під назвою "Assia" (укр. Яссія). Саме яси першими назвали себе "монгалами" або "могалами", тобто "великими". Саме тому в багатьох історичних текстах замість слова "татари" часто використовують слово "монгали" або "монголи", внаслідок чого багато вчених і простих людей плутають кипчацьку Імперію Могалів (Великих) із сучасними монголами. Яси (або казахи) сильно змішалися з націями байкальського типу - калмиками та алтайцями, тому набули їхньої монголоїдної форми очей (з епікантусом, тобто другим віком), але спочатку нація виглядала як євразійський тип, тобто так само, як ногайці, башкири або сибіряки. Саме яси (казахи), як нащадки хана Чингіза, були релігійними главами всіх татарських народів і очолювали курултай - головний збір всіх татар, на кшталт засідання парламенту. Насадження православ'я ясам почалося в середині XIX століття, але яси, як і башкири, відстояли свою релігію і залишилися мусульманами суннітського обряду;

 - каракалпаки. Проживають в дельті річки Амурдар'я, там, де річка впадає в Аральське море, стлиця - м. Нукус. Мають власну республіку Каракалпакію в західній частині Узбекистану.

 - киргизи. Проживають північному у передгір'ї Тянь Шаню, на південь від Казахстану, у містах Пішпек (Бішкек, столиця), Кара-Балта (укр. Чорний топор), Токмак. На території країни знаходяться виток річки Сирдар'я, відома Чуйська долина - місце, до росте дика конопля, та озеро Ісик-Куль - безсточне озеро з теплими прозорими мінеральними водами. Киргизи теж змішалися із сусідніми націями та набули риси зовнішності азіатського, тибетського та східного типів.

Східні татари сповідують переважно мусульманство суннітського обряду.

Якщо ви зробили аналіз ДНК на національність, і він показав, що ви - західний азіат, це означає, що ви належите до однієї з вищезгаданих татарських (кипчакцьких) національностей. Справа в тому, що деякі нації окремих мовних груп дуже змішалися всередині своєї групи. Тому, якщо можна визначити окремо, наприклад, грека, або ефіопа, то відокремити за ДНК татарина хозара від татарина ясса чи від татарина алана дуже складно. Хозари (причорноморські татари, або "хохли") генетично споріднені з аланами ("самарськими" татарами, або "кацапами"), та з іншими кипчаками.

Примітка про те, що є спільного у українців та росіян. Виходить, наприклад, що хозари, які сьогодні називаються українцями, та ті ж самі хозари з Кубані та Ставрополя, які називаються "русскіми", та алани, які теж називаються "русскіми", а також ногайці, які теж називаються "русскіми" - генетично та зовні вони всі виглядають майже як одна нація, бо відносяться до однієї мовної групи.Звідси й пішов вислів, що "українці та русскіє один народ". У цьому контексті вони справді - один кипчацький народ, якщо йдеться лише про українців південного сходу України. Але при цьому вони залишаються окремою нацією. Так само, як, наприклад, поляки, руси (українці) та литвини (білоруси) - це теж один народ, тільки вже слов'янський, але руси (українці) - це окрема нація. А оскільки хозари за останні століття сильно змішалися генетично з русами, тобто причорноморські татари (козаки) змішалися зі слов'янами, то вони набули рис, менталітету й умінь двох націй, що злилися воєдино в один український народ. Подібне трапилося і в Росії - алани змішалися за багато століть з московцями та мордовою, тобто надволзькі татари (золотоординці) змішалися з фінами, внаслідок чого й виник сучасний русскій народ. І спільне у цих двох народів, українців та русскіх - це татарські гени.

Примітка про кочівників та міста. Вважати, що всі татарські (кипчакцькі, або західно-азіатські) нації були виключно кочові, і що вони не мали своїх міст - це велика помилка. Ця помилкова ідея сьогодні активно пропагується у сучасній Московській імперії (Росії), щоб занижувати значущість татарських націй. Адже кипчаки, насправді, грали і продовжують відігравати провідну роль у житті не тільки всієї Євразії, а й у створенні Московії та всієї сучасної Росії. Адже, насправді, кочівниками були лише невеликі групи тваринників, які випасали худобу та коней. Інші ж кипчаки, звичайно, займалися землеробством, ремісництвом і будували великі багаті міста, які часто були транзитними для купців та торгових караванів з усього світу.

 2.4) балкано-албанський та грецький (або південноіталійський) типаж
Регіон проживання: у південній частині Карпатських гір та у передгір'ях, на північному сході та південному заході Балканського півострову, вздовж Адріатичного, Іоничного та Егейського морів.
Зовнішність типажу: темно-коричневе або майже чорне волосся, волосся в'ється; очі темно-карі горизонтальні; брови напівдугою; ніс прямий короткий; смаглява шкіра; низький зріст.

- Ромська (балканська) мовна група. Ромів у розмовній мові часто назвивають "циганами".
Місце проживання: південна частина Карпатських гір та у передгір'ях, північ Балканського півострову.
Особливості зовнішньості: темно-коричневе майже чорне волосся, волосся в'ється; овальне обличчя; очі темно-карі, круглі, горизонтальні; довгі брови горизонтальною напівдугою; носи прямі товсті короткі; смаглява шкіра; низький зріст. Це:

 - келдерари (котляри). Проживають в горах Карпатах на териториях Румунії та України, район їх проживання називається "Гуцульщина" на території історичної Мармарощини (у Румунії), Покуття і Буковини (в Україні), на річках Прут та Черемош. Власне, вони і є чорноокими чорнобровими "гуцулами". Зрозуміло, що гуцули - це не слов'яни русини, так як етнічні слов'яни, як ми вже знаємо, мають русе волосся та сірі очі. Етнічна назва котлярів дала відоме прізвище - "Котляр" та його похідні. Були пастухами та ремісниками. Вони завжди відрізнялися вміннями чаклунства та знахарства, що породило так званих "мольфарів" - провидців. Повністю асимілювалися до життя в Україні. Найвідоміші з них - Олекса Довбуш, Лук'ян Кобилиця, можливо актор Іван Миколайчук;
 - роми (вони ж "цигани"). Крім того, їх ще називать "gypsy" в Англії, "синті" в Німеччині, "мануш" у Франції, "єніші" у Швейцарії. Походять з Трансильванії, яка раніше була територією північного заходу Угорщини, а зараз є частиною Румунії, це міста Клуж, Тиргу-Муреж;
 - балкани. Місце проживання: південь Румунії ближче до Сербії;
 - влахи (або валахи, влакси, волохи, влахуря, катунаря). Місце проживання: південь Румунії та північ Болгарії. Валахи мали державу Валахію, яку сьогодні помилково співвідносять із Румунією. Відносини у Валахії та між селами керувалися "першим законом", який носив назву "Волоське право", та пізніше розповсюджувався також на північних ромів котлярів, які жили в Русі (Україні). Після того, як румуни в давнину захопили землі валахів, то румуни забрали собі і цю назву, тому на старовинних картах Румунія називається ромською назвою "Валахія". Валахи також розселилися по землям причорноморських татар по всьому півдню України, в тому числі в Криму та на Кубані включно до Ставрополя.

Крім того, роми ніколи не "приходили" з Індії. Те, що вони походять з Індії - це міф. Цей міф виник через те, що таке вигадав якийсь недоброзичливий дослідник у XVIII столітті, а інші науковці ніколи ретельно не досліджували питання. І пізніше стали штучно шукати і "знаходити" віддалену подібність деяких ромів до народу "орисси" (вони ж "арії") в Східній Індії, а також знайши декілька схожих звуків в античній мові "санскрит", яка панувала колись до нашої ери на території Індії. Після цього бездумно об'єнали ці два різні народи і забули про них, більше їх не досліджували. Насправді, роми - це корінні європейці, поряд із албанцями та греками. Назва "циган" - це не самоназва, а походить вона від грецького слова "атсінганос", що означає "чаклуни", "маги". Так їх називали за специфічні вміння: розвинену інтуїцію, яснобачення, вміння вводити людей у гіпноз, мандрувати уві сні та передбачати майбутьнє. Їхні князівства були захоплені та зруйнувані на початку Середніх віків, тому створити міцної держави вони не встигли. Ті роми, які займалися кочовим скотарством, стали біженцями і мандрують досі. Але більшість, які вели осілий спосіб життя, - й досі живуть на своїх історичних місцях, в основному на території сучасної Румунії, а також частково в Угорщині, Болгарії та Україні.

Якщо ви зробили аналіз ДНК на національність і він показав, що ви балканець, то це означає, що ви за національністю відноситесь до ромів.

- Албанська мовна група
Особливості зовнішності: темно-коричневе майже чорне волосся, що в'ється; овальне обличчя; очі темно-карі мигдалевидні широкі, горизонтальні; довгі прямі брови з опущеними кутками; носи прямі довгі широкі; смагляво-біла шкіра. Це:
 - гегьо (косовари). Проживають між Сербією та Албанією, м. Приштина. Мають автономію під назвою "Косово", або "Гегерія", яка розташована на півдні Сербії;
 - шкіптар (албанці, арбери, або тоски). Проживають вздовж Адріатичного моря, м. Тирана, навпроти італьйського міста Барі та північніше Греції. Албанію також називают назвою "Тоскерія". Сповідують іслам.

Албанці сповідують переважно мусульманство. Албанці, так саме, як баски, угорці та греки - дуже малочисельна група.

- Грецька мовна група
Місце проживання: південна половина Італійського (Апеннінського) півострову, південна частина Особливості зовнішньості: темно-коричневе волосся, що в'ється; обличчя довге овальне; очі темно-карі, круглі, кутки опущені, широко посаджені; брови прямі; ніс довгий, широкий, прямий та без перенісся, тобто починається майже від чола; смуглясто-біла шкіра. Група представлена тільки однією нацією:
 - греки (елліни). Історичні місця проживання: південь Італії, міста Рим, Барі, Афіни, Салоніки, Кавала, північно-західна частина Тюркії з містом Стамбул (Константинополь), м. Чорум, міста вздовж південної сторони Чорного моря включно до м. Трапзон (Трапезунда), а також південний берег Криму з містом Ялта. Греки успадкували старовинну античну афінську мову, або умовно так звану "давньогрецьку" мову афінян (або аттиків). Старовинна держава еллінів називалася Бізантія Ромея, що означає Республіка Ромейська, або Держава ромеїв, а в Європі її називали Римською "імперією", або Грецією. Бізантія, або "Візантія", перекладається зі старогрецької мови саме як Республіка, про що багато людей сьогодні навіть не здогадуються, вважаючи це слово просто назвою країни. Коли західну частину Республіки Ромеї, розташовану на півострові Італія, в VI столітті захопили лангобарди (італійці), то східна частина змінила свою назву і стала називатися "Східна Римська імперія". Столицю з міста Рим перенесли до Константинополю, тому це місто спочатку називалося Новим Римом. На півдні Італії сьогодні досі масово мешкають потомки греків. З XI століття елліни все-таки вирішили відокремити своє християнство від християнства загарбників, і назвали власний напрям релігії "ортодокс" (укр. православ'я) візантійського обряду, а західне християнство залишилося латинського обряду. Саме це республіканське (тобто "візантійське") православ'я греко-католицької церкви і перейняли першими руси (українці) у державі Русь (Україні).


3. Східний тип. Його також називають типом середнього сходу "Middle East".
Ареал розселення: від південного узбережжя Чорного моря, Вірменське нагірьє, Кавказькі гори, Месопотамія, Аравійський півострів, південне узбережжя Хазарського (Каспійського) моря і до Гімалайських гір, пустеля Такла-Макан.
Типові риси: чорне або коричневе волосся; товсті брови; м'ясистий ніс з горбинкою посередині та загнутий до низу; темно-біла шкіра.
Типажі:
3.1) центрально-азіатський (тюркський) та уйгурський;
3.2) кавказький (адиго-картвельський та нахсько-аварський);
3.3) вірменський та арабо-іранський.

 3.1) Центрально-азіатський (тюркський) та уйгурський типаж
Регіон проживання: Анатолійський півострів, західне та східне узбережжя Хазарського (Каспійського) моря, вздовж річки Амудар'я, і ​​до пустелі Такла-Макан на заході Китаю.
Зовнішність типажу: темно-коричневі очі; темно-коричневе волосся; обличчя довге прямокутне; очі темно-коричневі, майже чорні, мигдалевидні широкі; брови товсті широкі з невеликою дугою та з кінчиками донизу; ніс довгий м'ясистий з невеликою горбинкою посередині і трохи загнутий донизу; темно-біла шкіра.

Тюркська (центрально-азіатська, або огузька) мовна група
Особливості зовнішності: темно-коричневі очі; темно-коричневе волосся; обличчя довге прямокутне; очі темно-коричневі, майже чорні, мигдалевидні широкі; брови товсті широкі з невеликою дугою та з кінчиками донизу; ніс довгий м'ясистий з невеликою горбинкою посередині і трохи загнутий донизу; темно-біла шкіра. Це:

 - гагаузи (готи, "булгар"). Історично проживали на території сучасної Болгарії, м. Варна. Потім витіснені на територію сучасної Молдови, де мають власну автономію. Ще в XIV столітті мали державу Булгар від м. Варна і до території Молдови (не Болгарію). Багато гагаузів переселилося до Криму на територію Хазарії (України). За релігією гагаузи сповідують православ'я болгарського обряду;

 - тюрки (оттомани). Місце проживання: Анатолійський (Анадольський) півострів, Кападокія, міста Ангора (сучасна назва - Анкара, це столиця), Gaziantep, Erzincan. Саме з Тюркії (або Туреччини) походить назва ангорської вовни кроликів і козлів (мохер), і ангорська порода котів. Старотюркська мова в давнину мала назву "османська". Перший тюркський правитель на ім'я Осман був засновником однойменної Імперії Османа в XIII столітті. Тюркські війська захоплювали молодих жителів Хазарії (Малої Тартарії), Русі (України), Ногайської Орди та Черкессії, й виховували їх як своїх воїнів, які отримали в історії назву "мамлюки". Тюрки сповідують мусульманство суннітського обряду;

 - азербайджанці. Місце проживання: історично займають область Західний Азербайджан в Ірані з містами Салмас та Урміа; азербайджанська Нахічеванська автономія з містом Нахічевань - це ексклав сучасного Азербайджану, тобто частина країни, яка знаходиться поза кордонами країни, відділена від Азербайджану територією сучасної Арменії; область Східний Азербайджан в Ірані, місто Тебріз (це історична столиця азербайджанців); а також область Ірану Адабил з містами Парсабад та Ардебіл. Майже всі споконвічні землі азербайджанців зайняті Іраном, а сучасний Азербайджан займає сьогодні частково землі двох іранських (персидських) націй - іронців (або "осетин", це міста Гянджа та Мінгечаур, та, вірогідно, район Карабах) і татів (вздовж Каспійського моря, де розташоване сучасне місто Баку). Назва держави походить від імені празасновника - "Адарбадор" (яке також вимовлялось як "Азер-Бабаджан"), що означає "вогню зберігач" ("адар" - вогонь, "байкан" - страж). Азербайджанці - мусульмани шиїтського обряду.
Татське місто Баку сьогодні є столицею Азербайджану. Колись перси (сучасні іранці) захопили велику частину Азербайджану, через що багато азербайджанців переселилися на північ, де вони оселилися на перських землях іронців ("осетинів") та татів. Далі, азербайджанці витіснили іронців ("осетинів") на північ на землі грузин та інгушетів. А у свою чергу тюрки захопили землі армян та витіснили їх на частку колишньої території іронців, які вже на той момент знаходилися у складі Азербайджану - це район Карабаху. Пам'ятаємо, що коли пізніше на ці землі прийшли англійсько-німецько-французькі колонізатори, то у своїй колонії "Російській імперії" вони межували кордони як хотіли, без прив'язки до реальних кордонів різних націй. Так само чинила й московська радянська влада. Це і стало основою міжнаціональних конфліктів. В результаті, в Ірані сьогодні проживає вдвічі більше азербайджанців, ніж у самому Азербайджані;


 - огузи (тюркмени, або сельджуки). Місце проживання: південно-східне узбережжя Каспійського моря, затока Кара-Богаз, міста Туркменбаши, Аваза, столиця - Ашгабад (укр. Місто любові, с туркменського "ashk" - "любов", "abad" - "поселення"), Мари, Керки, Туркменабад. Мають свою державу Туркменістан, яка розташована на південь від країн Казахстан та Узбекістан. Закінчення "-стан" у назвах східних країн виникло с античної перської (парафінянської) мови та означає "батьківщина", "місце", "країна". Вздовж всього східного кордону, неподалік від території Узбекістану, країною протікає річка Амудар'я, яка була частиною Великого шовкого шляху. На східній частині Туркменістану, біля кордону з Узбекістаном розташована відома пустеля Каракум (укр. Чорні піски), де знаходиться газовий кратер Дарваза (укр. Врата аду), який постійно горить;

 - салари (саларлар). Місце проживання: південь сучасного Узбекистану, м. Самарканд. З території Узбекистану багато хто мігрував до західної частини Китаю в округ Хайдунь;

 - халаджи (калаши, алаши). Місце проживання: територія на півдні Туркменії, м. Халач, частково на території Ірану та Пакистану.

До тюрок помилково приписують і татарську (кипчакьку) мовну групу, і мало не монгол та арктиків у рамках великої мовної "тюркської" псевдогілки, якої насправді не існує. Адже у татар (кипчаків), звичайно ж, зовсім інші мови та зовнішність - вони відносяться до євразійського типу і зовсім не мають нічого спільного ні з тюркськими мовами (крім запозичень), ні з традиціями. Це ж стосується і байкальського ("монгольського") типу (калмиків, алтайців, монголів, та інших), і арктичного типу (якутів, та інших). Усі тюрки, окрім азербайджанців, сповідують мусульманство суннітського обряду. У азербайджанців же переважає мусульманство шиїтського обряду.

Якщо ви зробили аналіз ДНК на національність, і він показав, що ви центральний азіат, значить ви належите до однієї з вищезгаданих тюркських національностей. Далі потрібно розбиратися, з якого саме регіону походять ваші предки.


Уйгурська (карлукська) мовна група Особливості зовнішності: чорно-коричневі очі; темне волосся. Це:
 - узбеки. Місце проживання: міста Ташкент (столиця, по-старому місто називалося Чача, Чачкент), Бухара. Мають власну державу Узбекістан, яка на півночі межує с кипчацьким Казахстаном, а на півдні - тюркським Туркменістаном, тобто знаходиться між татарами та тюрками. Узбекістан є відомим своїми плантаціями бавовни;
 - уйгури (карлуки). Місце проживання: міста Урумчі, Хамі, Аксу, Кашгар, Хотан, піщана пустеля Такла-Макан на заході Китаю в Синьцзян-Уйгурском районі. Уйгури мають автономію в Китаї, але зазнають утискань збоку китайської влади.


 3.2) Кавказький (адиго-картвельський та нахсько-аварський) типаж
Регіон проживання: гори Кавказу між Чорним та Хазарським (Каспійським) морями.

Адизька мовна група
Особливості зовнішньості: каштанове волосся; довге прямокутне обличчя; очі темно-блакитні круглі; нос прямий довгий, кінчик носу загнут донизу; смагляво-біла шкіра. Це:
 - адиги (черкеси). Місце проживання: вздовж східного узберіжжя Чорного моря нижче татарських земель хозарів, міста Анапа, Новоросійськ, Геленджик (з адигської "Маленьке пасовище"), Майкоп, Черкеськ, Туапсе (з адигської "Дві ріки"), Єсентуки. Адиги мали давню велику державу Черкесію. Колись був період, коли Черкесія тимчасово захопила землі хозарів - це Таманський півострів та область Кубанія. Сьогодні Черкесія лишилася більшої частки своїх земель, які не увійшли до складу Карачаєво-Черкеської автономії;
 - абазини. Місце проживання: Абазинський район у Росії, міста Псиж, Кубіна, Ставропольский край, а також частина абазинів переселилася в Тюркію (Туреччину). Зазнали геноциду під час розширення німецько-французької колонії "Російської імперії" на Кавказ у середині XIX століття. За релігією - мусульмани суннітського обряду;
 - убихи. Місце проживання: міста Сочі, Адлер. Входять до складу Росії, власної держави не зберегли. У 1860-х роках німецько-французькі колонізатори за правління намісника німця Олександра II захватили їхні землі, а військові колоніальної російської армії вчинили проти убихів геноцид;
 - абхази. Місце проживання: міста Псху, Гал. Абхази - гірська нація. Багатьох абхазів німецька влада своєї колонії "Російської імперії" витиснила до Туреччини, а московська влада Радянського союзу - на узбережжя моря на землі грузинів у міста Гагри (з грузинскьої "Вихід до ущелини"), Піцунда та Сухумі;
 - кабардини. Місце проживання: міста Нальчик, Моздок (сьогодні це Осетинська автономія), Тирниауз, гора Ельбрус. Кавказців кабардинів штучно об'єднали в одну автономію з татарською нацією балкарів. Це робиться, вірогідно, з метою спровокувати міжнаціональні конфлікти в майбутьньому, щоб ослабити боротьбу націй за свою незалежність.

Картвельська мовна група
Особливості зовнішності: коричневе темне волосся; довге прямокутне обличчя; очі сіро-карі мигдалевидні широкі; брови товсті, довгі, прямі, кінчики дивляться донизу; нос прямий довгий з горбинкою посередині, кінчик носу загнут донизу; смагляво-біла шкіра. Це:
 - свани. Місце проживання: вздовж східного узберіжжя Чорного моря, міста Гагри, Піцунда. Країна сванів багато століть перебувала у складі Грузії, але сьогодні їхні землі росіяни штучно приєднали до гірської Абхазії. Сванські прізвища мають закінчення "-ані", "-нті";
 - мегрели. Місце проживання: вздовж східного узберіжжя Чорного моря, міста Сухумі (з мегрельскої "Близнюки"), Поті, Кутаїсі. Країна мегрелів багато століть перебувала у складі Грузії, але сьогодні частину їхніх територій (Сухумі) росіяни штучно приєднали до гірської Абхазії. Прізвища часто мають закінчення "-ія", "-ава", "-орі";
 - картвели (грузини). Місце проживання: вздовж східного узберіжжя Чорного моря, міста Тбілісі (Тифліс, з грузинської "тепле джерело"), Батумі, Цхінвал (з грузинської "земля грабів"), Боржомі. Їхня держава називається європейськими мовами "Грузія", а рідною мовою - "Сакартвело". Частину територій Грузії забрали до складу Абхазії (м. Сухумі), Осетії (м. Цхінвал) та Росії. Прізвища часто мають закінчення "-дзе" (укр. син), "-швілі" (укр. дитина). У Грузії розташована знаменита Дар'яльська ущелина. Через цю ущелину пролягає відома "Військово-Грузинська" дорога, або дорога Небесної ущелини, яка веде з колишньої території Інгушетії, долиною річки Терек, до грузинської столиці Тбілісі. Ця дорога через ущелину, яка знаходиться на споконвічних землях Грузії, стала метою російських загарбників як важливий стратегічний об'єкт;
 - лази (колхи). Місце проживання: на північному сході Тюркії вздовж Чорного моря, міста Різе, Хопа. Сьогодні їхня територія зайнята Тюркією (Туреччиною). Лазькі прізвища часто мають закінчення "-ши", "-ія", "-єн".

За релігією картвели сповідують православ'я візантійського обряду.

Нахська мовна група
Особливості зовнішності: коричневе темне волосся; довге прямокутне обличчя; очі сіро-зелені круглі, широко посаджені; великі надбровні дуги; брови товсті, довгі, прямі, кінчики дивляться донизу; нос прямий довгий з горбинкою посередині, кінчик носу загнут донизу; вузьки губи, маленький рот; смагляво-біла шкіра. Це:
 - галгаї (інгуші). Місце проживання: міста Магас, Назрань, Донгарон (Цороєво), Владикавказ, село Чорноріченське, село Тарське. Територія, де розташований Владикавказ, була історичною землею інгушів. Зараз ця територія штучно входить до складу Росії під назвою "Осетія-Аланія", на ці землі переселили іронців (осетин) та вірмен у середині XVIII століття, а інгушів німецькі колонізатори примусово виселили. Галгаї сповідують мусульманство суннітського обряду;
 - нахсці (чеченці, або ічкерійці). Місце проживання: міста Сольжа-Гхала ("сольжа" - це назва річки, а "гхала" означає "місто", українською місто називається "Грозний", це столиця), Гудермес, річка Сунжа (приток річки Терек). Кордони Чечні поділені сьогодні неправильно, як і у багатьох інших автономій сучасної "Московської (Російської) імперії". Чечня є величезним джерелом нафти, на якому тримається весь нафтовидобуток Росії. Нахсці сповідують мусульманство суннітського обряду;
 - бацбійці (цова-тушини). Місце проживання: область Тушетія на північному сході Грузії, Цовинська ущелина. Бацбійці сповідують православ'я візантійського обряду.

Аварська (дагестанська) мовна група. Слово "дагестанці" це не самоназва, а означає "горці", тобто ті, що живуть у горах. Самоназва - "аварал".
Особливості зовнішності: коричневе волосся; довге прямокутне обличчя; очі сірі мигдалевидні широкі; великі надбровні дуги; брови товсті, довгі, прямі, кінчики дивляться донизу; нос прямий короткий товстий з горбинкою посередині, кінчик носу загнут донизу; вузьки губи, маленький рот; смагляво-біла шкіра. Це:
 - аварці (дагестанці, аварал, ма'арулал). Місце проживання: місто Буйнакськ. Зараз багато хто з них проживає на території татар кумиків (це місто Махачкала та Кумицька рівнина) та північних землях іранців тат (це місто Дербент). Так сталося через те, що їх переселили частково з гір у долини за часів німецько-французької колонії "Російської імперії", а пізніше московська влада СРСР визнала на цих територіях автономію "Дагестан", назва якої перекладається як "гірська країна";
 - лезгини (лезги). Місце проживання: м. Білокани (Балакен), зараз це місто знаходиться у складі Азербайджану. Лезгини - це гірська нація, і вони живуть у горах Кавказу на захід від міста Дербент. Дербент за старих часів був територією татів (тати - це нація іранської мовної групи);
 - табасаранці. Живуть в Табасаранському та Хівському районах Дагестану;
 - агули (аг'улар). Живуть в ущелинах в Агульському та Курахському районах Дагестану;
 - рутульці (мих'абирза). Мешкають на півдні Дагестану, у верхів'ях річки Самур. Найбільшим населеним пунктом на цій території є Рутул. Також заселяють території Шекінського та Кахського району в Азербайджані;
 - шахдагці (хіналузьці, кетшійці). Живуть в аулі Хиналиг, розташованому високо в горах на заході Губинського району в Азербайджані, неподалік від гори Шахдаг;
 - удіни (уді). Проживають в Азербайджані у м. Варташен, с. Нідж, у Грузії в Кварельському районі (села Октомбері, Зінобіані), в Росії у Волгоградській області (с. Дубовий Овраґ);
 - арчинці (аршишттиб). Мешкають у басейні річки Хатар, у селах Арчіб, Алчинуб, Кубатль, Хіліх, Кесериб, Хітаб, Каліб Чародинського району в Дагестані;
 - даргинці (дарган). Місце проживання: Акушинський, Дахадаєвський, Кайтазький, Левантинський та Сергокалинський райони на півдні Дагестану;
 - цахури. Проживають в Азербайджані на південних схилах Головного Кавказького хребта і передгір'ї Кавказу в Закатальському, Білоканському і Кахському районах;
 - андійці (анда, андії, гванал). Їхні історичні аули розташовані на південних схилах андійського хребта, по лівих притоках Андійського Койсу. Етнонім по великому аулу Анді в Ботліхському районі у західній частині Дагестану;
 - цези (дідойці, ц'унт'ал). Проживають на заході Дагестану (Цунтинський, Цумадинський, Кизлярський, Кизилюртовський, Таруцмовський, Гунібський, Хасавюртовський райони), а також на північному сході Грузії. Назва "дідо" українською означає "орли";
 - лакці. Місце проживання: центр гірського Дагестану, селище Кумух.

Всі аварці за релігією є мусульмани суннітського обряду.
Сьогодні в російськомовній історії написано величезну кількість спотвореної інформації про кавказькі та татарські народи. Історики навмисно плутають, якій нації належали якісь міста, перекручують назви націй, називають осетин то сарматами, то аланами. Хоча всім відомо, що сармати - це татари хозари, тобто українці південного сході України. В історії також точно відомо, що алани - це саратівські (або "самарські") татари-золотоординці. Брешуть також історики про те, ніби Русь розгромила назавжди хозар, хоча такого ніколи не було - хозари просто змінили назву країни на Куманію і живуть і досі під назвою "кримські" татари та "українці". Брешуть, що країна, яка називалася Золотою ордою зникла, хоча вона просто перейменувалася на Алланію, а потім на Московію, а ординці перейменувалися на "русскіх". Брешуть, що скіфи були персами, тоді як скіфи відносилися до попередньої раси - до антів, та жили вони ще до нашої ери, і жодного генетичного відношення до сучасних перських (іранських) націй взагалі не мають.


 3.3) Вірменський та ірансько-арабський типаж
Регіон проживання: Вірменське та Іранське нагір'я до Гімалайських гір, східне узбережжя Середземного моря, Месопотамія, Аравійський півострів та Перська затока.
Зовнішність типажу: волосся майже чорне; довге прямокутне обличчя; очі мигдалевидні широкі; брови товсті; ніс м'ясистий, виступає, загнут донизу; смагляво-біла шкіра. Це:

Вірменська мовна група
Особливості зовнішності: темно-каштанове волосся; довге прямокутне обличчя; чорні очі круглі, кутки трохи дивляться донизу; брови довгі з кутком догори посередині, товсті; ніс м'ясистий, виступає, довгий прямий, кінчик загнутий вниз; біло-смуглява шкіра. Це:
 - вірмени
Місце проживання: Вірменське нагір'я, східна частина Тюркії (Туреччини) з містами Ерзурум, Карс, Муш, Ван, та західна частина сучасної Вірменії, озеро Севан, місто Єреван (столиця). Тобто треба розуміти, що спочатку Вірменія була розташована більш на захід, і сьогодні частину вірменських земель займає Тюркія. Свого часу вірмени утискалися тюрками (турками) і були вигнані зі своїх західних територій. В результаті вірмени масово переселилися зі скелястих гір на північний схід до лісистих гор Кавказу, на південні території Грузії, які радянська влада штучно включила до складу Вірменії. Також багато вірмен було виселено на колишні території іранської нації іронців (або "осетинів"), чиї землі входять сьогодні до складу сучасного Азербайджану. (Самих іронців давно, ще за часів Російської імперії, виселили на північні гірські землі грузинів та землі інгушів у долини. Саме грузини стали називали іронців "осетинами" за назвою свого північного грузинського гірського регіону.) Також багато вірменів розселилися по всьому світу. Сповідують орієнтальне (східне) православ'я у власній Апостольській церкві. Ця церква не має єдиного центру, але входить до Всесвітньої ради церков. Хрещення у Вірменській церкві визнається католицькою церквою латинського обряду.

Арабська мовна група. Говорити просто "арабська мова" - це те саме, як би говорити "слов'янська мова", чи "татарська мова", тобто це неправильно. Араби поділяються на тринадцять націй, і всі мають відмінності. Але історично так сталося, що наукова та літературна (або "висока") мова цієї мовної групи дуже розвинулася і була приведена до єдиного спільного стандарту "арабської літературної мови" в усіх арабських країнах. Але розмовна арабська так і залишилася у кожній нації своя власна, з певними відмінностями. Спільною арабською літературною мовою розмовляє понад 200 млн. осіб у всьому ствіті. Всі нації арабської групи проживають у пестелях.
Місце проживання: Месопотамія, Палестина та Аравійський півострів.
Особливості зовнішності: темно-коричневе волосся; довге прямокутне обличчя із звуженим підборіддям; чорні очі з червоними вкрапленнями, мигдалевидні дуже широкі; брови довгі, товсті, прямі, кінчики загинаються донизу; ніс м'ясистий, дуже довгий з великою горбинкою посередині, кінчик загнутий вниз; пухкі губи; біло-смуглява шкіра. Це:

- північні араби, або месопотамці
Місце проживання: кам'яниста Сирійська пустеля. Це:
 - сирійці. Проживають у містах Дамаск, Алеппо, Мосул (зараз у складі Іраку), вздовж річки Євфрат. Саме сирійська мова стала спадкоємицею античної арамейської мови. Сирійські перші державні утворення Пальмира та місто Едеса (англ. Edessa, сьогодні це турецьке місто Urfa) дали пізніше нову назву татарському хозарському місту Хаджибею на півдні Малої Тартарії (сьогодні це Україна), яке німецькі колонізатори перейменували у "Нову Одесу" (прізвисько - "північна Пальміра", це сучасна Одеса). За релігією сирійці - мусульмани суннітського обряду;
 - іракці. Проживають у містах Багдад (столиця) та Басра, у кам'янистій Сирійській пустелі, вздовж річок Євфрат та Тигр, які зливаються в одну ріку Шатт-ель-Араб (укр. "Арабський берег") та впадають у Перську затоку. Місто Басра на півдні Іраку вважається батьківщиною персонажу "Сіндбад-мореплавець" та місцем, де знаходився "райський" Едемський сад;
 - ліванці. Проживають вздовж східного узбережжя Середземного моря у містах Триполі та Бейрут (столиця);
 - палестинці. Проживають вздовж східного узбережжя Середземного моря у містах Азза (столиця), Ель-Халіль Хеврон, у східній частині міста Єрусалим, Тверія, Хайфа, Нетанія, Назарет, Ашдод, Беер-Шева, у Йорданській долині з містом Єрихон, у історичній областях Самарія на півночі та Іудея у центрі, у кам'янистій пустелі до Червоного моря. Саме з області Самарія пішла притча про "доброго самарянина". Західна та південна частини земель палестинців знаходяться у складі сучасної колоніальної держави "Ізраїль", яка відродила античну мову, схожу на арамейську, якою розмовляли на цих землях ще до нашої ери за часів існування античного Ізраїлю, а також використовує античну місцеву релігію. Звичайно ж, ми вже знаємо, що античні народи, що жили до нашої ери, не є генетичними предками сучасних націй, тому усі мешканці сучасного Ізраїлю та Палестини ні у якому разі не є генетичними нащадками античних філістимлян, ізраїльтян, ібриїв (або євреїв), арамеїв, самаритянів та тому подібних;
 - йорданці. Проживають у піщаних пустелях, у містах Ірбід, Амман (столиця, і яке до нашої ери називалося "Філадельфія", що дало назву сучасному американському місту), Акаба на Червоному морі. Єдина річка - Йордан - протікає з півночі на південь вздовж кордону з Палестиною та впадає в соляне Мертве море. Йорданія дуже відома скелястими містами (наприклад, Петра) та античними руїнами;

- південні араби, або аравійці
Місце проживання: піщана Аравійська пустеля. Це:
 - араби (сауди). Проживають на Аравійському півострові між Червоним морем та Перською затокою у містах Ер-Ріяд, Даммам, та у хіджазьких містах Мекка, Медіна. Їхня держава займає майже весь півострів та називається "Саудівська Аравія". Місто-мільйонник Мекка є релігійним центром усіх мусульман, куди з'їжджаються паломники з усього світу. Це паломництво зветься "хадж" (англ. Hajj). На головній площі Мекки знаходиться будівля з граніту "Кааба", яка обтягнута чорною тканиною. Усередині будівлі у східному куті знаходиться так званий "чорний камінь", видима поверхня якого становить приблизно 16 на 20 см. Саме до нього й їдуть як до святині. Камінь не тоне у воді та має або вулканічну, або метеоритну природу;
 - кувейтці. Проживають на північному березі Перської затоки, столиця - місто Ель-Кувейт;
 - бахрейнці. Проживають у власному острівному королівстві на західному узбережжі Перської затоки. Бахрейн займає власне острів Бахрейн та приблизно 80 острівків навкруги. Столиця - місто Манама;
 - катарці. Живуть на півострові Катар, на південь від Бахрейну, на західному узбережжі Перської затоки. Столиця - місто Доха;
 - еміри. Проживають на південному узбережжі Перської затоки у містах Дубай, Абу-Дабі (столиця), Шарджа, Фуджейра. Місто Дубай - це розвинене туристичне місто, побудоване на кшталт "даунтаунів" (центрів) американських міст Маямі та Лос-Анджелесу;
 - оманці. Проживають на східному розі Аравійського півострову вздовж Аравійського моря, у містах Маскат (столиця), Duqm, Салала;
 - єменці. Проживають на півдні Аравійського півострову вздовж Аравійського моря, у містах Сана (столиця), Ель-Мукала;
 - хіджаз. Проживають на величезній території у складі Саудівської Аравії вздовж Червоного моря у містах Медіна, Мекка, Джидда. Свою державність втратили. Багато хто з них втік та став вести кочовий засіб життя. Відомі під назвою "бедуїни" (або бадаві, укр. мешканець пустелі).

Араби, які переселилися на територію північної Африки, розмовляють арабською мовою, змішаною з мовою місцевих народів, і такий діалект у Єгипті називається масрі, а в Марокко, Алжирі, Лівії та Тунісі - магріб, або даріжа.


Іранська (перська) мовна група
Місце проживання: Іранське нагір'я до Гімалайських гір. Всі нації іранської групи проживають у гірських районах.
Особливості зовнішності: волосся чорне; довге прямокутне обличчя; очі блакитні із зеленими вкрапленнями круглі, з загостреними зовнішіми кутками; брови товсті чорні, йдуть дугою; ніс м'ясистий, загнут донизу; смагляво-біла шкіра. Це:

- північні іранці, або каспійські
 - іронці (ирони, або "осетини"). Самоназва їхньої давньої народності була "аллони", або "алани". Цю стару назву іранської народності часто плутають з сучасною татарською нацією - надволзькими "самарськими" татарами (золотоординцями), які офіційно почали зватися аланами з XIII століття (поки не стали "русскіми"). Історичні міста іронців - це міста Гянджа (укр. скарбниця), Мінгечевір, та вірогідно, район Карабах (з перської мови перекладається як "темний сад"), які сьогодні перебувають у складі Азербайджану. Сталося це тому, що іронці колись змушені були тікати з рідних земель, або їх насильно депортували на землі Грузії та Інгушетії. Назву "осетини" іронці отримали від грузинів, а назву "аси" - від інгушів. Зараз іронці мають на грузинських та інгушських землях свою автономію. Північна частина сучасної осетинської автономії (так звана "Осетія-Аланія", м. Владикавказ) знаходиться на історичних, рівнинних, землях інгушів у складі Росії. А південна, гірська, частина (м. Цхінвалі) - у складі Грузії. Іронці переважно православні християни візантійського обряду. Між інгушськими землями (північною рівнинною "Осетією-Аланією") і Грузією розташована знаменита Дар'яльська ущелина. Через цю ущелину пролягає відома "Військово-Грузинська" дорога, або дорога Небесної ущелини, що веде з колишньої частини Інгушетії, долиною річки Терек, до грузинської столиці Тбілісі (колишнє м. Тифліс). Дорога через цю ущелину, яка знаходиться на споконвічних землях Грузії, стала метою російських загарбників як важливий стратегічний об'єкт.

Сьогодні російські історики вказують неправильно історичні міста проживання осетинів - на північ від Грузії. Це не схоже на правду, бо насправді осетини (іронці та дігорці) - це іранський народ, який відноситься до Іранської мовної групи і він не може бути так далеко відірваний від націй своєї ж мовної групи. Нації однієї мовної групи завжди проживають компактно, єдиною спільністю.

 - тати. Проживають вздовж західного узбережжя Кайспійського моря, у містах Дербент, Баку. Сьогодні на території татів знаходяться частково країни Дагестан та Азербайджан. Тати мали власну державу Ширванське шахство. Їхнє головне місто Баку стало столицею сучасного Азербайджану. За релігією тати є мусульманами шиїтського обряду;
 - талиші. Живуть на південь від татів, уздовж Хазарського (Каспійського) моря, у містах Массали, Талеш, Резваншахр. Поділені сьогодні між Азербайджаном та Іраном;
 - галеші. Живуть на південь від талишів, уздовж південного узбережжя Хазарського (Каспійського) моря, на території Ірану у містах Решт, Лахіджан;
 - мазандерані (табарі). Живуть на схід від галешів, уздовж південного узбережжя Хазарського (Каспійського) моря, на території Ірану у містах Рамсар, Амоль, Сарі;

- західні іранці пустель
 - курди. Мають автономію на північному сході Іраку, живуть в містах Кіркур, Ербіль (або Хевлер, це столиця), Захо, Дохур та Сулейманія (але м. Мосул не входить). Також проживають в Тюркії (Туреччині) в місті Діярбакир, на півночі Сирії на кордоні з Туреччиною в містах Камишли, Кобані, Амуде, Дерріка, Афрін, Хемко, а також на на заході Ірану у містах Керманшах та Ілам. Сьогодні курди утискуються з боку тюрків (турків). За релігією - мусульмани суннітського обряду;
 - лури. Живуть на заході Ірану на південь від курдів, у горах Загрос, у місті Хорремабад;
 - перси (іранці, або айрії). Проживають у центрі та на півночі Ірану у містах Тегеран (столиця), Хамадан, Бруджер, Ісфаган. Мова персів називається "фарсі", це спадкоємець античної парфянської ("перської", англ. parthian) мови попередньої раси, що жила в цій місцевості до нашої ери. Назва іранців ще читається як "aryān" ("арійці"), вона походить від імені Айрей (лат. Iraj), який був головою племені та засновником країни "Іран". Крім того, вважається, що на територіях північного Причорномор'я, Прикаспію, Ірану та Північного Індостану до нашої ери, в епоху раси шумерів (це приблизно 4 тис. років до нашої ери, тобто до ери антів) проживала нація, яка назвалася "ар'я ". Звичайно, у того народу, зовсім іншої раси, немає і не може бути сьогодні жодних генетичних нащадків, як часто люблять вигадувати прихильники лженаукової "арійської теорії наднацій". Єдине, що від них перейняли античні народи - це вміння виробляти залізо та кілька слів в античні парфянську та санскритську мови, а від них уже ці слова увійшли до різних сучасних варварських мов. Ці слова, наприклад: відати, небо, мати, вогонь. Іранці є титульною нацією Ірану, як такою, що надала назву всій країні;
 - бахтіяри. Живуть на південному заході Ірану, на південь від лурів, у горах Загрос вздовж східного узбережжя Перської затоки, у містах Ахваз, Шіраз;
 - кумзарі. Проживають на півночі арабської країни "Оман" на кінчику півострова Мусандам, який від самого Оману відділений країною "Об'єднані арабські емірати", у містах Хасаб, Буха;

- південні іранці, або памірські
Додаткові особливості зовнішності: брови майже зростаються; середній зріст. Це:
 - ягнобці. Проживають біля річки Ягноб на півночі Таджикистану та у Ферганській долині в Узбекистані, в містах Худжан та Фергана. Звідси бере початок річка Сирдар'я;
 - дарії (таджики). Проживають у власній країні "Таджикистан", столиця - м. Душанбе. Нагадуємо, що закінчення "-стан" походить від античної парфянської ("перської", або англ. parthian) мови та означає "батьківщина", "країна";
 - пуштуни (афганці). Проживають у власній країні "Афганістан", у містах Кабул (столиця), Кандагар. У 1970-их роках в Афганістані стався кровавий комуністичний переворот, що привів до громадянської війни, яку у свою чергу підтримав Радянський союз. Радянський союз ввів війська для підтримки комуністичної незаконної хунти, а США озброювала повстанців ("моджахедів", або у перекладі з пуштунської - "борців") проти комуністів. Наприкінці 80-х років СРСР та Америка припинили підтримку обох сторін. Від моджахедів відкололася течія "таліби" (укр. "студенти"), яка хотіла встановити в країні ісламський режим за радикальною релігійною течією "ашарізм" суннітського обряду, й вони захопили владу у 1990-их роках. Після цього таліби дозволили розмістити на території Афганістану бази арабської терористичної організації "Аль-Каїда" (під керівництвом саудівського мільйонера Усами бен Ладена). Коли Аль-Каїда почала у 2000-них роках серію терактів проти західних країн, тоді США знову ввела війська та розгромила бази терористів, а також сили талібів. У країні залишився міжнародний контингент миротворців під керівництвом військового альянсу "НАТО". У 2020-х роках вони всі вивели свої війська, після чого таліби знову пішли на військове захоплення влади, а президент Афганістану втік з країни;
 - тарини. Проживають на півночі Пакистану у місті Харнай;
 - белуджі. Землі белуджів розділені між Іраном та Пакистаном (у провінції Белуджистан), міста їхнього проживання - це Захедан, Кветта.

Нації іранської мовної групи також називають іноді "аріями", англ. aryan, від слова "iran". У іранців справді спочатку з генетики блакитно-зелені очі. Але праіранці, звісно ж, не є предками слов'ян і германців, про що сьогодні придумано багато фантастичних теорій. Сучасні іранці сильно змішалися із сусідніми типажами, через що багато хто придбав чорний або темно-коричневий колір очей.


4. Корінний уральський та північноамериканський тип
Ареал розселення: від середньої частини гір Урал на схід до озера Ессей та річки Вілюй.
Типові риси: обличчя має різкі незграбні риси, невелике та видовжене; очі мигдаловидні вузькі; короткі брови; виступаючий ніс; смагляво-білі.
Типажі:
4.1) мансійський;
4.2) тунгуссо-кетський;
4.3) крі-сіуйський.

 4.1) Мансійський типаж
Регіон проживання: центр Уральських гір та північний схід від Уральських гір.
Зовнішність типажу: світло-коричневе волосся; невеликі незграбні подовжені обличчя; болотяно-зелені очі, мигдалевидні та вузькі, горизонтальні.

Мансійська мовна група:
 - мансі. Місце проживання: у містах Ушма, Нижній Тагіл, вздовж річок Вішера та Тагіл;
 - вогули. Місце проживання: більш на захід, у містах Чусовий, Сулем, на південному сході Пермської області до міста Нижній Тагіл (не включаючи);
 - кондін. Місце проживання: більш на схід, м. Туринськ, вздовж річки Тура;
 - тавдин. Місце проживання: більш на південь, ближче до татарської країни сибіряків, Тавдинський район, селище Нижня Тавда, вздовж річки Тавда (або манс. Тагт, це ліва притока річки Тобол).

Серед мансів живуть нащадки європейців, що переселилися, а саме - мад'ярів (угорців), через це трансуральська мансійська мова має багато запозичень з угорської мови. Звідси й пішов міф, що "ханти та мансі" нібито складають спільну мовну угорську групу з угорцями. Насправді, арктична нація ханти відноситься до югрської мовної групи. А від зеленооких уральців мансів представники фінських та татарських народів отримали зелений колір очей.


 4.2) Тунгуссо-кетський типаж

Тунгуська мовна група:
 - тунгуси ("евенки"). Проживають в районі річки Нижня Тунгуска;
 - солони;. Проживають на південний схід від тунгусів, на півночі Маньчжурії, між річками Аргунья і Амур. Частина з них опинилася сьогодні в Китаї;
 - негідальці. Проживають у Хабаровському краї в пониззі річки Амур, уздовж Охотського моря.

Кетська мовна група:
Місце проживання: від центральної частини річки Єнісей до річки Вілюй. Це:
 - кети (остиган). Живуть у селищах Келлог, Суломай і Мадуйка;
 - югці;
 - імбати;
 - сими.

Юкагірська мовна група:
 - юкагіри (одул). Проживають вздовж притоків річки Колима Ясачна і Коркодон, у м. Магадан, вздовж Охотського моря;
 - чуванці (вадул). Проживають вздовж річки Анадир.


 4.3) Крі-сіуйський типаж
Регіон проживання: південь Канади та північний захід США.

Крійська мовна група
Місце проживання: від канадській провінції Альберта до Лабрадор. Це:
 - крі (nehiyawak). Живуть у західній Канаді, від провінції Альберта та Великого Невільничого озера на заході до Гудзонової затоки та затоки Джеймс на сході;
 - атикамек. Живуть у канадській провінції Квебек, м. Монреаль;
 - наскапи.. Живуть на півночі канадських провінцій Квебек (м. Шеффервіль) та Лабрадор;

Сіксікська мовна група:
 - сіксіки (siksikaitsitapi, "чорноногі"). Мешкають на півдні Канади в провінції Альберта (м. Калгарі), на півночі США на заході штату Монтана;
 - кайнай (акайна). Проживають у Канаді в провінції Альберта;
 - пікані. Проживають на території США, на півночі штату Монтана.

Іннуанська мовна група:
 - наскапі. Проживають на землях під назвою "Натассінан" на півночі провінції Лабрадор та Нью-Фаунленд;
 - інну. Їх також називають французькою "монтанье" (укр. горці). Проживають у горах вздовж затоки Святого Лаврентія на півострові Лабрадор.

Сіуйська мовна група
Місце проживання: центральні південь Канади та північ США. Це:
 - стоні (накода). Проживають на півдні канадської провінції Альберта;
 - накота (ассінібойн). Живуть на півночі Великих рівнин у канадській провінції Саскачеван, на заході штату Монтана та на сході штату Північна Дакота;
 - лакота. Мешкають на півночі штату Північна Дакота. Відомим представником народу є Рассел Мінс, який знявся у кількох фільмах у жанрі вестерн про підкорення Дикого Заходу, у ролі Чингачгука в екранізації роману Фенімора Купера "Останній із могікан". Також він є автором книги "Де бояться ступати білі люди" (англ. Where White Men Fear To Tread) та аудіоальбомів у стилі "індіанський реп". Мова лакота використана у фільмі "Танцюючий з вовками";
 - сіу (дакота). Живуть у США у штатах Південна Дакота, Небраска, Міннесота, Вісконсін, м. Фарго, на захід від озера Мічиган;

Слід зауважити, що корінні народи Канади та США вивчені дуже ретельно, значно краще за корінні уральські та народи середньої смуги Азії. Точно визначені особливості їхньої зовнішньості та детальні місця проживання. Самосвідомість та права корінних націй в Північній Америці досягли високого рівня. Корінні народи північної Америки вчать свою рідну мову, мають окремі власні території та навіть написали власні конституції й проводять офіційні вибори очільників серед своїх народів. У важкодосяжних місцях у них працює супутникова мережа "інтернет". Корінні нації отримують дотації від уряду як плату за користування їхніми природними ресурсами, й на ці виплати вони можуть гідно жити, навіть не працюючи.

Чому ми об'єднали корінних трансуральців із північноамериканськими корінними народами? І це незважаючи на те, що між ними лежить океан? Тому що вони практично ідентичні за зовнішністю та культурою, а відповідно - мають спільного предка. Непідготовленій людині буде дуже важко відрізнити кета, від, скажімо, сіу, так само як важко відрізнити, наприклад, італійця від булгарина ("казанського" татарина). Різницю видно за невеликими прикметами, за формою брів, наприклад, або за формою носа, але тільки тим, хто вже знайомий із цими особливостями.


5. Байкальський тип. Цей тип також має другу назву - "монголоїдний".
Ареал розселення: гори Алтай та озеро Байкал.
Типові риси: обличчя плоскі, круглі; очі вузькі, є епікантус (тобто друга складка віка, як у азіатів); кутки очей трохи припідняті; короткі брови; короткий широкий ніс, перенісся та щіки знаходяться на одній площині; світло-коричнева шкіра.
Типажі:
5.1) алтайсько-хакасько-саянський;
5.2) монгольсько-маньчжурський.

 5.1) Алтайсько-хакасько-саянський типаж
Регіон проживання: гори Алтай.

Алтайська мовна група
Особливості зовнішності: чорне волосся; обличчя плоске широке, скули видаються вперед; очі темні, вузькі, дуже широко розставлені, кутки підняті вгору; товсті брови йдуть дугою; маленькі прямі носи; пухкі губи; невисокий зріст. Це:
 - телеути (калмуки). Проживають у північній частині Алтайських гір, у Кемеровській області Росії, в районах джерела річки Єнісей. У Російській імперії частину калмуків насильно переселили на землі ногайців у гирло річки Урал, а ще пізніше - на землі хозарів на західне узбережжя Хозарського (Каспійського) моря, і на сьогодні там же вони отримали штучну автономію під назвою Калмикія (м. Еліста);
 - алтайці (ойроти). Проживають у місцях Барнаул, Горно-Алтайськ (столиця). Мають власну республіку Алтай у складі Росії, але не всі міста алтайців увійшли до складу республіки. На території алтайців бере початок Об, за довжиною це друга річка в Азії, яка тече з гір та впадає на півночі у Карське море;
 - тубалари. Проживають на сході від Алтайського краю в Росії, у Турочакському та Чойському районах;
 - челканці. Проживають в Алтайському краї, в районі поселення Кебезень;
 - теленгіти (телеси). Проживають в горах Алтай, біля Телецького озера, у районах поселення Улаган.

Хакаська мовна група:
Регіон проживання: гори Західні Саяни.

Особливості зовнішності: темне волосся; широке обличчя; очі темні, вузькі, дуже широко розставлені, кутки підняті вгору; товсті короткі брови йдуть дугою; маленькі прямі носи; пухкі губи. Це:
 - качинці. Проживають вздовж річки Єнісей, у горах Західний Саян, містах Хизил-Чар (Красноярськ), Дивногорськ. Повністю асимільовані сибіряками, або "сибірськими" татарами;
 - кондум (шорці). Проживають на півдні Кемеровської області (без м. Кемерово), в області Гірська Шорія на стику гір Алтай, Саян та Кузнецького Алатау, вздовж річки Том та її притоку річки Кондоми, у Ташатагольському районі;
 - хакаси. Проживають вздовж річки Єнісей, на заході від Байкальского озера, в Саянських горах, у містах Абакан (столиця), Шушинськ, Мінусинськ, Саяногорськ. Мають власну республіку Хакасія з обмеженими кордонами у складі Росії (куди не увійшли гори Західний Саян). На їхній території розташована Саяно-Шушенська гідроелектростанція на річці Єнісей.

Саянська мовна група:
Регіон проживання: гори Східні Саяни. Це:

 - сойони (тувинці). Проживають на заході від озера Байкал, у південній частині Саянських гір, у місці, де зливаються річки Великий Єнісей та Малий Єнісей у загальну ріку Єнісей, у містах Кизил (столиця), Чедан, Шагонар, Ак-Довурак. Мають власну республіку Тива у складі Росії, але в урізаних кордонах;
 - тоджинці. Проживають у Тоджинському районі, у горах Східний Саян, у містах Тоора-Хем, Адир-Кежих, на східній території республіки Тива. На їхній території знаходиться природний гірський заповідник Азас;
 - тофалари. Проживають на північний схід від тувинців, у високогір'ї Східних Саян, у районі поселень Алигджер, Нерха та Верхня Гутара, у західній частині Іркутської області та до Тункинської лощини на заході сучасної Бурятії. На їх території розташований Тофаларський заказник. Мали колись власну державу Тофаларія, але державність повністю втратили.


 5.2) Монгольсько-маньчжурський типаж
Регіон проживання: навколо озера Байкал.
Особливості зовнішності: чорне волосся; кругле плоске обличчя; очі чорні, вузькі, дуже широко розставлені, кутки підняті вгору; товсті короткі брови йдуть дугою; маленькі прямі носи; пухкі губи. Це:

Монгольська мовна група:
 - буряти. Проживають навколо південної частини озера Байкал, у містах Братськ, Іркутськ, Улан-Уде (столиця), Чита, вздовж річки Ангара. Мають власну державу "Бурятія" у складі Росії (але міста Братськ та Іркутськ до неї не увійшли);
 - монголи. Проживають на південь від Бурятії. Мають окрему державу "Монголія", зі столицею у місті Улан-Батор. На півдні Монголії розташована пустеля Гобі. Захищаючись саме від монгол, мандарини (китайці) у XII столітті добудували ділянку Великої китайської стіни (кит. Чангченг) вздовж кордону з Монголією на захід в напрямок міста Дуньхуан. Сьогодні частина Монголії знаходиться у складі Китаю під назвою "внутрішня Монголія" (недалеко від китайської столиці - міста Пекін, або англ. Beijing). Монголію часто плутають зі старовинною "Монгольською імперією", яка насправді належала казахам (ясам) та іншим кипчакам. Така плутанина виникла через те, що в давнину казахи, які відносяться до татарської (кипчацької) мовної групи, та деякі інші кипчаки називали себе "монгалами", що перекладається як "великі". За релігією монголи є шаманісти та буддисти;
 - шира-йогури (sarïg yogïr). Також відомі під назвами "хара йогури", "жовті уйгури", "сариг югури". Живуть на південь від Монголії у провінції Ганьсу в Китаї у Сунань-Югурському автономному районі з центром у місті Чжан'є.

Маньчжурська мовна група:
 - маньчу (маньчжури). Проживають на схід від монголів, у Росії живуть в містах Забайкальськ, Благовєщенськ, Білогорськ, вздовж річки Амур, а в Китаї живуть місті Хулун-Буір (Маньчжурія), у північно-східних провінціях Хэйлунцзян (м. Великий Хінган, м. Харбін), Цзилинь (м. Чаньчунь) и Ляонин (м. Шеньян, м. Далянь). Ще на початку XX століття мали свою власну державу "Маньчжурія";
 - юрхен. Проживали на схід від маньчжурів, в горах Чанбай, вздовж річки Сонгхуа, у м. Пекту, мають кордон з Кореєю;
 - ксибе. Проживають на північному сході від юрхенів, у західній частині кутка, який утворюється річкою Амур та її притокою річкою Уссурі, на північному сході провінції Хейлунцзян, м. Шуан'яшань (англ. Shuangyashan).

Саме території юрхенів та ксибе намагалася захопити німецько-французька колонія "Російська імперія", що частково їх вдалося й які вона називала "маньчжурськими".


6. Індіанський тип
Ареал розселення: Великі рівнини та Великі озера Північної Америки.
Типові риси: обличчя виступають, овальні; шкіра з червоним відтінком.
Типажі:
6.1) осейже-кеддський;
6.2) алгонкінсько-ірокезький;
6.3) тускароро-черокський.

 6.1) Осейже-кеддський типаж
Регіон проживання: північний центр Америки, Великі рівнини.
Особливості зовнішності: низький лоб; широке обличчя, завужене підборіддя; круглі брови; очі темні, круглі, загострені кутки; виступаючий довгий тонкий ніс з широкими крилами внизу; губи довгі, пухкі, горизонтальні та мають різку форму.

Оджибвська мовна група:
 - міссісога. Проживають в Канаді на південь та схід від озера Вінніпег та навколо озера Лісове (англ. Lake of the woods), м. Вінніпеґ, в США в штаті Міннесота;
 - чиппева. Проживають в Канаді на півдні провінції Онтаріо, навколо озера Верхнє, в США вздовж ріки та озера Чиппева в штаті Міннесота;
 - оджибве (анишинаабе). Проживають в США на північному сході від народу чиппева, у шататі Міннесота, м. Міннеаполіс;
 - меномі. Проживають в США на сході від народу оджибве, у штаті Вісконсин на західному узберіжжі озера Мічиган, м. Мілвокі;
 - оттава. Проживають в США на схід від озера Мічиган, у штаті Мічиган, в місті Детройт, та в Канаді на північному та східному узбережжі озера Гурон, у містах Лондон, Торонто, Оттава;
 - поттаватамі (bodewadmi). Проживають в США на південь від озера Мічиган, у штатах Іллінойс, м. Чикаґо, Індіана, м. Індіанаполіс;

Кедська мовна група:
 - арікара. Сьогодні їх розселили в США у шататі Північна Дакота;
 - павні. Проживали у США в штаті Південна Дакота, м. Пірр. Сьогодні вони розселилися у шататі Небраска;
 - кеддо. Проживають на півдні США, вздовж кордонів Техасу, у штатах Оклахома, Арканзас, Луїзіана.

Осейжська мовна група:
 - канза. Проживають у США в штаті Канзас;
 - осейжі (важаже). Проживають у США в штатах Оклахома та Кентуккі;
 - куапо. Проживають у США в штаті Арканзас.


 6.2) Алгонкінсько-ірокезький типаж
Регіон проживання: східна Америка, Великі озера.
Особливості зовнішності: низький лоб; широке обличчя; прямі брови; очі темні; виступаючий довгий тонкий ніс з горбинкою на переніссі; губи довгі, пухкі, горизонтальні та мають різку форму.

Алгонкінська мовна група
Місце проживання: у США в штатах Іллінойс та Огайо. Це:
 - понтіаки;
 - алгонкіни;
 - текумсе.

Каюзька мовна група:
 - каюга. Проживають в США вздовж озера Онтаріо, штат Нью-Йорк.

Ірокезька мовна група
Місце проживання: в США на південь та схід від Великих озер, міста Нью-Йорк, Нью-Джерсі, вздовж Атлантичного океану. Це:
 - гурони;
 - ірокези;
 - мохоки (могікани);
 - делавари (ленапе);
 - могауги;
 - онондага;
 - сенека;
 - фокс;
 - сіокс.

Чіверська група
Місце проживання: у США у штатах Небраска, Айова, Міссурі. Це:
 - дживері (ото);
 - баходжі;
 - ньюатчі.


 6.3) Тускароро-чероцький та Мускозький типаж
Місце проживання: південний схід Америки. Це:

Тускарорська мовна група:
 - скуруре. Проживають у штаті Північна Кароліна;
 - онондага.

Черокська мовна група:
 - чероки. Проживають у горах Аппалачі. Також розселені в штатах Джорджія, Вірджинія, Західна Вірджинія, Кароліна і Теннессі.

Муськозька мовна група:
 - крики (маскогі). Проживають в штатах Алабама, Джоржія;
 - чікасо. Проживають в штатах Міссісіпі, Алабама, Теннесі;
 - чокто. Проживають в штатах Міссісіпі, Оклахома;
 - семіноли. Проживають в штаті Флорида.


7. Далекосхідний та Навахський тип
Ареал розселення: південний схід Азії та південний захід Північної Америки.
Типажі:
7.1) нанайсько-оркський (амурський);
7.2) тибето-непальський;
7.3) навахо-ютський.

 7.1) Нанайсько-оркський (амурський) типаж
Регіон проживання: нижня частина річки Амур, частина півострова Сахалін, Хабаровський край, притоки річки Уссурі.
Зовнішність типажу: високий лоб; вузьке довге обличчя; короткі брови; очі світлі, з нависаючим віком; виступаючий довгий курносий ніс; губи довгі, тонкі, горизонтальні; біла шкіра.

Нанайська (амурська) мовна група
Місце проживання: Далекий Схід на території Росії.
Особливості зовнішності: коричневе волосся; сірі близько посаджені круглі очі; надбрівна лінія йде дугою; дуже довгий ніс виступає в кінці вперед; дуже довгий прямий рот із вузькими губами. Це:
 - нанайці (гольди). Місце проживання: нижня течія річки Амур і притоки річки Уссурі, м. Хабаровськ;
 - орки (орочони, ульта). Місце проживання: Сахалінська область в Росії;
 - олхи;
 - удиху (удегейці). Місце проживання: Приморський і Хабаровський край в Росії, міста Уссурійськ, Владівосток;
 - ульчі;
 - куманді.


 7.2) Тибето-непальський типаж
Місце проживання: нагір'я Тибету в центральній Азії.
Особливості зовнішності: вузькі обличчя; очі мигдаловидні широкі, мають епікантус (друге віко), широко розставлені, кутки сильно дивляться вгору; довгий прямий ніс, що закруглюється внизу; жовтава шкіра.

Тибетська мовна група:
 - тибетці. Мали власну державу Тибет, яка була у XX столітті захоплена китайцями;

Бутанська мовна група:
 - дзонг-ке. Проживають у державі Друк-Юл, або Бутан.

Мяойська мовна група
Місце проживання: у північній частині країни В'єтнам, у країні Мьянма. Це:
 - мяо;
 - яо;
 - ну.

Непальська мовна група:
 - невари. Місце проживання: країна Непал, гори Гімалаї. Саме на території майбутнього Непалу народився Будда. Непальська нація сильно змішалася із сусідніми індійцями, через що вони отримали темну шкіру та злегка індійську зовнішність. Непальська мова перейняла в себе античну мову "санскрит".


 7.3) Навахо-ютський типаж
Регіон проживання: пустелі південного заходу Північної Америки.
Зовнішність типажу: широкі обличчя; заховані вії; вузький зовнішній куток очей; короткий прямий нос; жовтава кожа.

Вийотська мовна група
Місце проживання: вздовж Тихого океану США, узбережжя штату Каліфорнія. Це:
 - вийот;
 - юрок.

Навахська мовна група:
 - діне (навахо). Місце проживання: північ штатів Арізона, Колорадо;
 - хуалапай. Місце проживання: захід штата Арізона;
 - набіхо. Місце проживання: південно-західна частина штату Юта;
 - апачі. Місце проживання: штат Арізона;
 - мескалеро.

Ютська мовна група
Місце проживання: штат Юта. Це:
 - юти;
 - нумуну (команчі).

Шошенська мовна група:
 - шошони;
 - хопи.

Кересська мовна група:
 - пуебло (керес, або ріо-гранде);
 - акома-лагуна. Місце проживання: штат Нью-Мексико.

Тиванська мовна група
Місце проживання: штат Нью-Мексико та навколишні штати. Це:
 - тива;
 - таос;
 - пікуріс;
 - тева;
 - това;
 - кайора.


8. Азіатський тип
Ареал розселення: на південно-східному узбережжі Азії та прилеглих островів Тихого океану.
Типові риси: округлі обличчя; очі темні, широкі, з епікантусом (другим віком); маленький ніс; жовта шкіра; невисокий зріст.
Типажі:
8.1) японо-корейський;
8.2) китайсько-в'єтнамський;
8.3) тайсько-філіппінський;
8.4) індонезійсько-малайський.

 8.1) Японсько-корейський типаж

Японо-рюкюська мовна група:
 - японці (ніхонго);
 - амамі;
 - окінави;
 - сакісіми;
 - йонагуні.

Айнська мовна група:
 - айни. Мешкають на півострові Курили, на півдні острова Сахалін;

Нівхська мовна група:
 - нивхгу (гіляк). Місце проживання: східна Манчжурія, низов'я річки Амур, північ острова Сахалін;
 - найвінг. Проживають на сході острова Сахалін.

Корейська мовна група
Особливості зовнішності: пряме чорне волосся; вузькі обличчя, обличчя кругле вгорі і квадратне внизу; брови куточком; очі у формі кристала; маленький виступаючий ніс. Це:
 - корейці. Проживають на Корейському півострові вздовж Японського моря;
 - ейю (чеджу). Проживають на острові Чеджу на півдні Корейського півострова.


 8.2) Китайсько-в'єтнамський типаж

Китайська мовна група
Особливості зовнішності: кучеряве чорне волосся; широке плоске обличчя; товстий приплюснутий ніс; брови дугою; нижня лінія очей горизонтальна, а верхня як овал; великі губи. Це:
 - мандарини (путунхуа, або китайці). Проживають на північному сході країни Китай, у містах Пекін, Ухань. На їхній території ще до нашої ери була побудована частина Великої Китайської стіни (кит. Чангченг). У XII столітті китайці для захисту від монголів добудували ділянку цієї стіни вздовж кордону з Монголією на захід до міста Дуньхуан, і сьогодні ця стіна має в довжину 21 тис. км і тягнеться від міста Гірін на сході, проходить на північ від Пекіна і закінчується на заході в місті Дуньхуань;
 - синнінь. Проживають на сході Китаю вздовж узбережжя Жовтого моря у містах Тайшань, Цзінань. Відомі династією Цзінь;
 - уюй. Проживають на південь від народу синнінь на сході Китаю на узбережжі Східнокитайського моря в провінціях Цзянсу і Чжецзян, у місті Шанхай. Їхня мова називається шанхайською;
 - юе (гуаньдунь). Проживають на південному сході Китаю вздовж Південно-Китайського моря в районі міст Гуанчжоу, Гонконг (англ. Hong Kong, був колонією Англії) і на острові Макао (був колонією Португалії).

Кадайська мовна група
Місце проживання: південь Китаю та північ В'єтнаму. Це:
 - ге чи;
 - ян бяо;
 - цунь;
 - лі;
 - лакуа;
 - латі;
 - гелао.

Ветська мовна група:
 - в'єтнамці. Займають усю прибережну територію з півночі на південь на південь від Китаю, мають власну державу, столиця - місто Ханой;
 - уцули (цати). Займають прибережну острівну територію на схід від В'єтнаму і на південь від Китаю, місто Санья, острів Хайнань.

Південномінська мовна група:
 - тайванці (холо). Живуть на острові Тайвань на схід від Гонконгу, місто Тайбей.


 8.3) Тайсько-філіппінський типаж

Мізоська мовна група:
 - мізо. Місце проживання: штат Мізорам, східна частина Бангладешу та північно-західна частина М'янми;
 - насі.

Бірманський мовна група:
 - м'ямці (бірманці). Живуть на північний захід від Таїланду, мають власну країну, столиця - місто Янгон (колишнє Рангун). Країна була колонією Англії і раніше називалася "Бірма";
 - мони;
 - янгони;
 - ачанці;
 - лаші.

Тайська мовна група:
 - джуанці. Живуть на південному заході Китаю, в містах Куньмін, Наньнінь;
 - лаосці. Живуть на північ від Таїланду та на південь від Китаю, місто В'єнтьян. Лаос був колонією Франції;
 - тайці. Мають власну країну Таїланд, столиця - місто Бангкок. Стара назва країни - Сіам. Таїланд - батьківщина тайських та сіамських кішок. Таїланд ніколи не був європейською колонією.

Кхмерська мовна група:
 - кхмери (камбоджійці). Живуть між Таїландом та В'єтнамом, мають власну країну, столиця - місто Пньом Пен.

Лойська мовна група:
 - лоло (йі, нуосуо);
 - нгві;
 - лі.


 8.4) Індонезійсько-малайський типаж
Регіон проживання: південно-азіатські острови.

Тагальська мовна група:
 - тагали (філіппінці).

Малайська мовна група:
 - малайці;
 - тетун. Живуть на острові Тімор-Лешті;
 - індонезійці;
 - яванці. Живуть на острові Ява;
 - чечехи. Живуть на острові Суматра;
 - банджари. Живуть на острові Калімантан;
 - брунейці.


9. Індійський південноазіатський тип
Ареал розселення: півострів Індостан у південній Азії.
Типажі:
9.1) пакистано-індійський типаж;
9.2) арійський типаж;
9.3) дравідо-мальдівський типаж.

 9.1) Пакистано-індійський типаж Регіон проживання: північ Індостану, гори Гімалаї. Зовнішність типажу: темне волосся; обличчя подовжене овальне; темні товсті довгі брови; очі чорно-червоні, мигдаловидні широкі, широко розставлені; кінчик носа круглий та загнут до низу; смагляво-сіра шкіра; високий зріст. Це:

Індійська мовна група:
 - урду (пакистанці);
 - раджани;
 - кашмірі;
 - пенджабці;
 - майтхілі;
 - чхетрі. Місце проживання: південь країни "Непал". Їхня мова називається "непали", саме вона розвинулась із античної мови "санскрит";
 - читтагонга;
 - інді (хінді);. Проживають у районах з центром у місты Нью-Делі, який є столицею Індії;
 - орачі;
 - синдхі;
 - гуджараті;
 - маратхі (мараті). Проживають в Індії в штаті Махараштра, міста Мумбай, Пуна;
 - конкані. Проживають по центру західного узбережжя Індії вздовж Аравійського моря, штат Гоа (був колонією Португалії).

Саме цю групу часто називають нащадками ще шумерських "ар'їв" (так званих "пахарів"), які нібито були "високі блакитноокі блондини" та переселилися до Європи та стали німцями, слов'янами, а за іншими версіями - ромами ("циганами"). Але ми з вами розуміємо, що це міф. У європейців немає індійських генів. Тобто, якщо ром із Румунії зробить собі аналіз ДНК на національність, то результат покаже, що він "балканець", але ніколи не покаже індійця. Так саме, якщо поляк зробить собі аналіз ДНК на національність, то результат покаже, що він "східноєвропеєць", а не індієць.

 9.2) Орісський типаж
Регіон проживання: схід Індостану.
Зовнішність типажу: темно-каштанове волосся, що в'ється; зелено-блакитні очі; широке обличчя; високий круглий лоб; короткий прямий товстий ніс; світло-коричнева шкіра; невисокий зріст. Це:

Орісська мовна группа:
 - асамці (ахомія). Проживають на північному сході Індії, вздовж річки Брахмапутра, на півдні від країни Бутан та на північ від країни Банґладеш, м. Ґувахаті;
 - біхари;
 - бенгальці. Живуть частково на сході Індії та на території країни Бангладеш;
 - агари. Проживають на сході Індії в штаті Чхатисгар;
 - орісси (одіши). Проживають на сході Індії вздовж Бенгальської затоки в штаті Орісса (Одіша), в містах Конарк (укр. Сонячний куток), Бхубанешвар, Берхампур. В місті Конарк знаходиться відомий храм Сонця.


 9.3) Дравідо-мальдівський типаж
Регіон проживання: південь Індостану та прилеглі острови.
Зовнішність типажу: темне волосся, що в'ється; темні очі; овальне обличчя; низький лоб; ніс прямий; чорна шкіра; невисокий зріст. Це:


Дравідська мовна група
Особливості зовнішності: чорне волосся, що в'ється; прямі брови; очі темні сіро-зелені з темним обведенням; крута впадина між лбом та переніссям; ніс прямий маленький, тонкий зверху та товстий знизу; пухкі губи, маленький рот; чорна шкіра. Це:
 - каннади. Проживають на півдні та центрі Індії, м. Бенгалуру (Бангалор);
 - телугу. Проживають у центрі Індії, м. Хайдарабад;
 - кодава;
 - малаялам;
 - куві;
 - тамільці (дравіди). Проживають на південному сході Індії вздовж Бенгальської затоки, штат Тамілнад, міста Крішнагірі (мають Дравидійський університет), Ченнай (Мадрас), м. острів Шрі-Ланка. Тамільці мали організацію "Тигри звільнення", яка боролася проти насадження мови хінді. Саме біля Мадрасу було вбито відомого прем'єр-міністра Раджива Ганді;
 - ораон;
 - гонд.

Сингальська мовна група:
 - сингальці (шрі-ланкійці). Проживають у островній державі Шрі-Ланка;
 - мальдівці (дивехи). Проживають у островній державі Мальдіви.


10. Африканський тип. Можна також зустріти інші назви цього типу - "чорний", або "негроїдний".
Ареал розселення: північний захід, захід, центр, південь та південний захід Африки.
Типові риси: волосся тонке чорне густе курчаве; очі темні широкі; широкі носи; чорна шкіра.
Типажі:
10.1) берберо-сефардський;
10.2) івуарський, гвінейський та сьерра-леонский;
10.3) масайський, нігерійський, кенійсько-замбійський та зулуський;
10.4) бушменський.

 10.1) Берберо-сефардський типаж (або магрібський)
Регіон проживання: північно-західна Африка та пустеля Сахара.
Зовнішність типажу: круглі обличчя; очі карі широкі; широкий курносий виступаючий ніс; помірно товсті губи; світло-коричнева шкіра; невисокий зріст.

Атласська мовна група:
 - атласи. Проживають в горах Атлас вздовж узбережжя Середземного моря у країнах Марокко, Алжир, Туніс;
 - демнати. Проживають у Марроко, м. Марракеш;
 - ташельхіт. Проживають у Марроко, м. Агадір;
 - сенхаджі.

Берберська (зенагська) мовна група:
 - гуанчі. Місце проживання: Канарські острови;
 - зенаги (бербери). Місце проживання захід та центральний північ Африки, Мавританія, Лівія;
 - сиви. Місце проживання Єгипет;

Є міф, що бербери схожі на суміш арабів з сардинійцями європейцями, але ні, це не так. Справжні бербери схожі на африканський тип, мають світло-коричневу шкіру та товсті короткі кирпаті носи.

Кабільська мовна група:
 - кабіли. Проживають на півночі Алжиру.

Зенетська мовна група:
 - зенети;
 - сегрушени;
 - сенуя (алжирці);
 - френда-уарсеніс;
 - шауя;
 - туати;
 - гурари;
 - мзаби;
 - уаргли;
 - сенеди;
 - джерби;
 - тамезрети (тунісці)

Тамахакська мовна група:
 - тамахакі. Проживають по кордонах Алжиру, Малі, Нігеру та Лівії.

Туарегська мовна група:
 - туареги. Місце проживання: південь Алжиру та південь Лівії.
 - туамлет. Місце проживання: Нігерія.

Машська мовна група:
 - томашекі (тимбукту). Місце проживання: Малі та Буркіна-Фасо;
 - канурі. Проживають біля озера Чад.


 10.2) Івуарський, гвінейський та сьєрра-леонський типажі
Регіон проживання: західна Африка, лісиста частина вздовж Гвінейської затоки.

Аканська мовна група
Особливості зовнішності: ніс прямий короткий, широкий, але не приплюснутий; помірно товсті губи; дуже чорна кожа; середній зріст. Це:
 - аканы. Проживають у країні Кот-д'Івуар, м. Абіджан;
 - того;
 - капе-вердци;
 - сенегальці;
 - гамбійці;
 - ліберійці;
 - бенінці.

Пігмійська мовна група
Місце проживання: екваторіальні ліси центральної Африки від країн Камерун і Конго до Угади, та на південь до Анголи і Замбії.
Особливості зовнішності: дуже маленький зріст. Це:
 - мнє;
 - манді;
 - кру;
 - гола.

Нігерійська мовна група:
 - ангольці;
 -ганці;
 - нігерійці.

Канурська мовна група:
 - канурі. Місце проживання: південь Нігера, північ Нігерії, південь Чаду, Камерун;
 - канембу.


 10.3) Масайський, нігерійський, кенійсько-замбійський та зулуський типаж
Регіон проживання: центральна та південна лісиста Африка.
Зовнішність типажу: прямий довгий ніс; дуже чорна шкіра; дуже високий зріст. Це:

- екваторіальні африканці
Масайська мовна група:
 - масаї;
 - тутсі. Проживають між Танзанією та Кенією.

Фульбська мовна група:
 - фульбі. Також ця мова називається фула, фуле, фулані, або пулар. Проживають в країнах Гвінея, Камерун;
 - фуланеї;
 - маври;
 - йоруба. Проживають у країнах Нігерія, Бенін.

Чадська мовна група:
 - чадці;
 - хауси;. Проживають у країні Нігерія;
 - камерунці;
 - ігбо. Проживають у країні Нігер.

Конголезька мовна група:
 - конги;
 - малаві. Їхня мова називається чичева (ньянжа);
 - зулу;
 - кваде. Проживають в країні Ангола.

- південні африканці, або приозерні
Місце проживання: озеро Вікторія та південні озера.
Додаткові особливості зовнішності: вузькуваті очі; широкий прямий ніс; темно-шоколадна шкіра.

Суахілійська мовна група:
 - кенійці;
 - угандійці.

Хадзка мовна група:
 - танзанійці;
 - замбійці.

Долуоська мовна група:
 - долуо. Проживають в країні Кенія.

Нгунська мовна група
Місце проживання: південно-східні африканські ліси.
Особливості зовнішності: плоский ніс; коричнева шкіра. Це:
 - нгуни;
 - зулуси. Проживають в ПАР;
 - ндебеле;
 - тсонга;
 - коса. Проживають в ПАР;
 - мака;
 - шона;
 - руанда;
 - чокве;
 - сесото. Проживають в Лесото, ПАР;
 - тсвана. Проживають в Ботсвані;
 - сваті. Проживають в Свазіленді та ПАР;
 - шона. Проживають в Зімбабве;
 - рунді (кірунді). Проживають в Бурунді;
 - руанда (кіньяруанда). Проживають в Руанді;
 - венда.


 10.4) Бушменський (сано-койський) типаж. У них так звана "клацаюча" мова.
Регіон проживання: пустеля Калахарі у південно-західній Африці.
Зовнішність типажу: лоб та перенісся знаходяться в одній площині; очі вузькі, з припіднятими кутками, з епікантусом (другою складкою як у азіатів), широко розставлені; ніс приплюснутий широкий знизу; товсті губи; світло-коричнева шкіра; низький зріст.

Санська мовна група:
 - сандавє. Проживають в Танзанії;
 - сан ("бушмени"). Проживають у Ботсвані;
 - ані-бугу. Проживають у ПАР;
 - нара;
 - гана-гуї;
 - шуа;
 - чва.

Койська ("готтентотська") мовна група:

 - кой. Готтентотами яких прозвали колонізатори голландці.
 - нама (намібійці);
 - хайлом;
 - дамара.

Варто зазначити, що в Африці європейські колонізатори, так само як і в своїй колонії "Російській імперії", позначали кордони між націями абияк.


11. Абисинський тип. Цей тип відомий також під назвою "ефіопський". Особливість його в тому, що він дуже схож на євразійський тип, але тільки колір шкіри у людей цього типу не білий, а чорний.
Ареал розселення: східна Африка.
Типажі:
11.1) ефіопсько-йеменський;
11.2) хауско-мадагаскарський.

 11.1) Ефіопсько-йеменський типаж
Регіон проживання: північно-східна та центрально-східна Африка.
Зовнішність типажу: майже євразійська зовнішність; кучеряве волосся; шоколадного кольору шкіра.

Амхарська мовна група:
 - ременкеме (єгиптяни). Назва rəmənkēme означає "єгиптянин": rem - ⲣⲱⲙⲓ/ⲣⲱⲙⲉ це "людина", (ə)n - ⲛ̀ аналог английскої of, keme - ⲭⲏⲙⲓ/ⲕⲏⲙⲉ кемет означає Єгипет. Мова єгиптян також ще називається коптською;
 - ефіопи (амхари, або абисіни). Ефіопська мова називається амхарською.

Тиграйська мовна група:
 - тиграї. Живуть в Еритреї, Ефіопії, а ті, що прийняли іудаїзм - у Ізраїлі. Взагалі, Эрітрея - це колишня частина Эфіопії, що була колонізована колись італійцями.

Оромська мовна група:
 - ороми (омоти). Проживають на заході Ефіопії;
 - мао;
 - гонги;
 - сомалі.

Гімірська мовна група:
 - гіміри (бенч). Живуть південніше Ефіопії;
 - ше.


 11.2) Хаусько-мадагаскарський типаж
Особливості зовнішньості: нос з горбинкою на переніссі; сіра шкіра; маленький зріст.

Хауська мовна група:
 - хауси. Проживають в Нігерії, Чад, ЦАР.

Малагасійська мовна група:
 - малагасійці (мадагаскарці).


12. Папуаський (меланезійський) тип
Ареал розселення: західно-тихоокеанські острови від півдня Індонезії до островів Фіджі.
Типові риси: кучеряве волосся; широкі обличчя; очі круглі; темношкірі.
Типажі:
12.1) папуаський та соломоно-вануатський;
12.2) фіджі-кірибатський.

 12.1) Папуаський та соломоно-вануатський типажі

Бугіська мовна група:
 - буги. Місце проживання: область у Сулавесі на півдні Індонезії;
 - макасари. Місце проживання: захід Індонезії;
 - гова.

Папуаська мовна група:
 - хіримоту (папуаси). Проживають у острівній країні Папуа Нова Гвінея;
 - меланезійці. Проживають на архіпелагі Бісмарка.

Соломонова мовна група:
 - соломник. Проживають на Соломонових островах.

Вануатська мовна група:
 - вануату. Проживають на островах Вануату.


 12.2) Фіджі-кірибатський типаж

Фіджійська мовна група:
 - фіджі;
 - мбау;
 - ротуму.

Канакська мовна група:
 - канаки. Проживають в Новій Каледонії;
 - харачії.
Кірибатська мовна група:
 - кірибас. Проживають на островах Гілберта. Мають власну державу Кірібаті;
 - банаба.


13. Полінезійський тип
Ареал розселення: східно-тихоокеанські острови від Гавайських островів до островів Кука, Нової Зеландії, Латинська Америка, Південна Америка.
Типові риси: коричневе пряме волосся; широко розставлені очі, без епікантусу, кутки очей підняті вгору; світло-смуглошкірі.
Типажі:
13.1) гавайсько-маорський;
13.2) ацтеко-майській;
13.3) андській;
13.4) амазонський.

 13.1) Гавайсько-маорський типаж

Самоанська мовна група:
 - самоа.

Тонганська мовна група:
 - тонганці. Місце проживання: острів Тонга;
 - ніуе. Місце проживання: острів Ніуе.

Гавайська мовна група:
 - гавайці;
 - таїтанці;
 - маркізці.

Маорська мовна група:
 - маорці. Місце проживання: Нова Зеландія;
 - кукці. Місце проживання: острова Кука;
 - туамоту. Місце проживання: острова Туамоту;
 - таїтяни. Місце проживання: острів Таїті.

Райська мовна група:
 - рарої
 - пукуруа. Проживають на островах Гамб'є у Французькій полінезії, між Новою Зеландією та Латинською Америкою.

Тувальська мовна група:
 - тувалу. Проживають на островах Елліс.


 13.2) Ацтеко-майській (латинський) месоамериканський типаж
Регіон проживання: північна частина Латинської Америки.

Памська мовна група:
 - пама
 - папаго
 - піма. Проживають в США в штатах Каліфорнія, Арізона.

Майська мовна група:
 - науталь (ацтеки). Це - мексиканці;
 - майа. Це - сучасні гватемальці;
 - гуаріні. Це - гондурасці, також живуть у Сальвадорі.

Саме народи пама та майя називають "латинами". Багато хто вважає, що це нащадки іспанців-колонізаторів, але, скажемо чесно, колонізатори, тобто окупанти, рідко поєднуються з корінними народами. Можливо, у перші роки й пройшла хвиля змішання, але потім затихла і зійшла нанівець. Тому окремі випадки змішання і були, але не носять масового характеру. Тобто, сьогоднішні "латини" - це практично чисті ацтеки, пами та майя, переведені на католицтво латинського обряду та на кастильську (іспанську) мову.


 13.3) Андський типаж

Інська мовна група:
 - інки. Місця проживання: Колумбія, Еквадор, Аргентина;
 - пукіно. Проживають у Чилі;
 - чанка. Проживають у Перу.

Кандошська мовна група:
 - кандоші;
 - чапара.

Аймарська мовна група:
 - аймари. Проживають в Болівії, м. Тіванаку;
 - які;
 - ару;
 - кавки.

Кечуанська мовна група:
 - кечуа (ронасімі). Проживають у Андських горах;
 - уру. Проживають навколо озера Тікікака.


 13.4) Амазонський типаж
Особливості зовнішності: очі золотого кольору. Це:

- північні амазони, або острівні
Навіцький мовна група:
 - навіки. Проживають у Венесуелі;
 - таріана;
 - кару. Проживають на острові Куба.

Ресигарська мовна група:
 - ресигари. Проживають в Гайяні.

Банівський мовна група:
 - баніви. Проживають в Болівії;
 - курріпако. Проживають в Суринам.

Манаоська мовна група:
 - манао. Проживають на Ямайці;
 - кар'яї. Проживають у Французькій Гвіані;


- південні амазони або приамазонські
Аравацький мовна група:
 - араваки.

Вапишанська (річка Бранко) мовна група:
 - аторадо;
 - вапишано;
 - мапідіан.

Гуахірська мовна група:
 - гуахіри.

Парауханська мовна група:
 - параухано.

Таїнська мовна група:
 - гаїтяни. Міста проживання: Куба, Ямайка, Пуерто-Ріко, Доминикана, Антилія.

Шебайська мовна група:
 - шебайї. Проживають на Трінідад;

- південноамериканські амазони
Янешанська мовна група:
 - янеша;
 - чамікуро.

Пареська мовна група:
 - паресі;
 - саравека.

Ваураська мовна група:
 - ваура-ме(х)іна́ку;
 - явалапіти;
 - кустенау.

Теренська мовна група:
 - терена.

Мохоанська мовна група:
 - мохо;
 - баурі.

Пурусська мовна група:
 - пуру;
 - мачінері;
 - машко-піро (кухарено);
 - апуринан.

Кампійська мовна група:
 - кампа.

Ошенінкайська мовна група:
 - ацірі;
 - пірене;
 - ошенинка;
 - пічіс;
 - укаяле;
 - уніні.

Мачигензька мовна група:
 - нанті;
 - мачиненга.


14. Австралійський (аборигенний) тип
Ареал розселення: Австралія та острів Тасманія.
Типові риси: товсті довгі брови; чорні очі; носи у формі трикутника; довгі рти; сіра або чорна шкіра.
Типажі:
14.1) аррернто-ларакський;
14.2) ватсько-анангський;
14.3) палавський.

 14.1) Аррернто-ларакський типаж

- північні аборигени
Аррернтська мовна група:
 - аррерни. Проживають в районі Аліс-Спрінгс;
 - питантятяра;
 - луритжа;
 - варлпірі.

- аборигени західної пустелі
Ларакська мовна група:
 - енінтиляква;
 - какутю;
 - ларакія;
 - нгурмпур;
 - тиві;
 - умпукала.

 14.2) Ватсько-анангський типаж
- аборигени східного узбережжя
Ватська мовна група:
 - ваті;
 - коката;
 - нганатьяра;
 - пінтубі.

Анангська мовна група:
 - ананг;
 - гурій. Проживають у південно-східному Квінсленді;
 - муррі. Проживають на півночі Нового Південного Уельсу;
 - коорі (курі). Проживають в провінції Новий Південний Уельс;
 - вікторія. Проживають в провінції Вікторія.

14.3) Палавський типаж
Регіон проживання: острів Тасманія.

Палавський мовна група:
 - палави (тасманійці);
 - тіві. Проживають на островах Тіві біля узбережжя Нової Зеландії.

(с)