ІСТОРІЯ України і Росії. ЗАГУБЛЕНІ НАЦІЇ

Чиїй нації належить російська мова

Автор статті: Марина Каневська (Конспектор)

Просторами Інтернету "гуляє" зображення, на якому російська мова порівнюється з іншими слов'янськими мовами і вказується, що російська - нібито не зовсім слов'янська. В результаті розслідування, до якої мовної групи належить російська мова, і яка єдина нація нею розмовляла в давні часи, все виявилося несподіваним, але цілком послідовним.

300. Розбираємо походження сучасної російської (русскої) мови

Сьогодні в Україні часто розповсюджується ідея, що російська мова нібито не зовсім слов’янська. Іноді в якості доказу приводять порівняльну таблицю слів з української (колишньої руської, або русинської) мови, з інших слов’янських мов, в якій відповідні слова в російській мові є інакшими. Ми розглянемо зараз це питання - до якої мовної групи належить російська мова, і яка нація є її корінним носієм. Це також дуже важливо знати.

Давайте подивимося правді у вічі: на всіх кафедрах славістики різних університетів світу провідною слов’янською мовою є російська (рос. “русская”). А філологи всього світу не можуть бути дурнями, які не здатні віднести мову до правильної мовної групи. Вони, безперечно, визначили все правильно. Крім того, відомо, що російська (русская) мова дуже схожа на псковську, білоруську, сучасну українську, трохи деякими словами на польську, хорватську, болгарську тощо. Так будемо ж реалістами: російська мова - це найзвичайнісінька слов’янська мова. Українці та руси навіть часто називають російську мову  “московською”, що, як бачимо, зовсім невірно, адже московська мова - це мокшанська, яка належить до фінської національної і мовної групи.

Далі, офіційно вважається, що споконвічним носієм російської мови є нація, яка в Росії називається “русскіми”. Це випливає з логіки назви, так само як, наприклад, українська мова належить українцям, а польська - полякам, то логічно вважається, що русская (укр. російська) мова належить русскім. Але ось тут виникає протиріччя, яке породжує деякі запитання.

301. Терміни “росіяни” та “русскіє”

Хочу зазначити, що в руській (або русинській, сучасній українській) мові до цього часу офіційно не існувало такого терміну як “русскіє” відносно нації, що мешкає в Росії. В Україні є термін “руські” відносно корінної нації Русі. А відносно провідної нації в Росії був термін “росіяни”. Але в цей же час, назва “росіяни” означає не назву однієї окремої нації, а скупність різноманітних націй, які проживають на території Росії. І це - правильно, бо повністю показує дійсний порядок речей. При цьому, кудись випадає нація “русскіх”. У самих же росіян існує термін “русскіє”, який вони сприймають як назву окремої провідної головної нації своєї країни. Через це я й використовую відносно них саме цю назву “русскіє” в цій книзі.

302. Руське (русинське) місто Київ та російське (русскоє) місто Москва

Далі дивимося уважно. Традиційно “руські”, або “русини”, “русичі”, “руси”, “рутени” - це нація держави під назвою Русь, яка почала своє офіційне існування в 800-их роках. Столицею Русі завжди було слов’янське місто Київ. Але сьогодні столицею росіян є мокшанське місто Москва (колишній Перум). І там, де сьогодні розташована Москва, тобто головне місто російського народу, завжди жила нація за назвою “мокши”, латиною “moxel” (моксель, або москалі). Така назва корінної нації зустрічається і в книзі Вільяма Рубрука “Подорож до Східних країн 1253-55 рр. та Подорож Джона Карпіні до двору Куюк хана 1245-1247 рр.” (м. Лондон, 1900 р., перевидання у м. Нью-Делі в 1998 р., Asian educational services, переклад на англійську W. W. Rockhill), та в записках інших мандрівників. Нація мокши (вони ж моксель, москалі, москвичі) відноситься фінської національної і мовної групи. А по зовнішності вони відносяться до європеоїдного типу й кельто-угоро-фінського типажу: руді, курносі, широколиці. Усі мокши досі благополучно існують на своїх історичних землях.

У цей час в сусідній державі Великому князівстві Руському (скорочено “Русь”) жила нація, яка називалася просто “русь”. Русь відомі відомі під назвами “руси”, “русичі”, “русини”, “рутени”, “рутенійці”, а сьогодні відомі під русинською назвою кримейців (куманів, хозарів) як “українці”. Термін “русичі” відносно русів використовували новгородичі, плесковичі і літви (білоруси) - це така власність їхніх мов додавати наприкінці нави народу закінчення “-іч”. А за міжнародною термінологією руси більш відомі під назвою “русини”, що походить від німецького терміну “reussen”, а також під назвою “рутени” - від англійського терміну “ruthenians”.

І у русів була, звичайно, як і у кожної нації, своя власна мова, слов’янської мовної групи. Мова русів відповідно називалася “руською”, за сучасною офіційною термінологією - русинською, а англійською мовою - ruthenian, тобто рутенською. Це загальновідомий історичний факт, що підтверджується всіма незалежними лінгвістами, мандрівниками та істориками. Сперечатися тут нема про що: мова Русі називалася руською, або рутенською, або русинською - це одне й те саме. Нею розмовляли київські князі, а потім і всі правителі Русі протягом багатьох століть. А десь більше 100 років тому ця руська, або русинська, мова отримала нову назву: вона офіційно називається “українською”. Переміна назви сталася після того, як Русь і Мала Тартарія (колишня Хозарія, Куманія, ‘Кримея або Перікопенська Тартарія’) спільно відновили свою державність під русинською назвою Кримеї “Україна”.

Для того, щоб зрозуміти, що старовинна руська, або русинська, мова - це староукраїнська, для цього достатньо ознайомитися з декількома документами та літописами Русі, наприклад, з першим Законом Русі “Руською Правдою”, оригіналом книги “Слово про полк Ігорів”, багатьма творами русинських письменників, науковими працями в Києво-Могилянській Академії та інших університетах Русі тощо.

Я в цій книзі навмисно використовую для позначення мови та міст Русі поряд з назвою “руський” також назву “русинський”. Це для того, щоб при автоматичному цифровому перекладі цього тексту на російську мову не виникало плутанини з аланським “русскім”.

303. Фінни - не слов’яни

За замовною версією російських істориків, руси, або русичі, русини, одного разу всі дружно та масово переселилися на схід. Про це можна прочитати, наприклад, в книзі “Історія держави Російської” (1826 р.) кипчацького історика німецько-французької колонії “Російської Імперії” з Башкирії Миколи Карамзіна (Кара-Мурзи).

Таке переселення цілої нації сталося нібито через князівські міжусобиці. І переселилися русичі, тобто сучасні українці прямо на землі мокш і на землі нації ерзі (мордви), до волго-камських фінів. Але ми вже знаємо, що вся нація цілком нікуди не переїжджала, а переїхав тільки один з принців. Та з ним, можливо, ще десяток чоловіків - працівників, перекладачів, родичів. Але це аж ніяк не відбилося на генофонді цілої місцевої нації: мокши не стали русами, тобто, інакше кажучи, фінни не стали слов’янами.

Далі, за версією російських істориків, відбувається зовсім неймовірна подія. Руси, тобто русичі, або русини, перенесли свою руську, або русинську мову на землі мокш, ерзі (мордви) та сараценів (“золотих” ординців, або аланів, буртасів). Ось тут і виникає питання: якщо у русів рідною мовою була русинська, і якщо звучала вона як сучасна українська, то як вона могла на території фінн і кипчаків (лат. татар) раптом трансформуватися в зовсім іншу мову, теж слов’янську, звану сьогодні “російською”, або “русскою”? Адже ясно видно, що руська (русинська) та російська (русская) мови - це дві різні мови, які просто відносяться до однієї мовної групи.

Ось тут і виникає закономірне питання: чому ж руська (русинська) мова на території фінн і кипчаків (лат. татар) в Росії не залишилася такою самою, як і на території споконвічної Русі, у містах Києві і Львові? Як вона могла стати зовсім іншою, якщо її носіями були ті ж самі русичі, а не якась інша нація? Невже мова могла так невпізнанно змінитись під впливом мокшанської, ерзянської (мордовської), сараценської (“поволзькотатарської”) мов? Але ж це неможливо, якщо на мові продовжували говорити її ісконні носії - русичі (тобто русини), адже свою власну мову вони не зіпсували би.

Відповідь тут може бути тільки одна, сучасна російська (або русская) мова - це якась інша, схожа мова, але не та старовинна руська (русинська). Виходить, що сучасна російська (русская) мова Росії та старовинна руська (русинська) мова Русі (сучасної України) - це дві різні мови, що належать двом різним націям. У такому разі, якщо сучасна російська (русская) - це не руська (русинська) мова, а в тих місцях, де сьогодні розташована столиця Росії, жили не руси і взагалі не слов’яни, а волго-камські фінни, то виникає цілком закономірне і справедливе питання: а ким же є тоді сучасні русскіє та звідки взялася їхня мова? Виходить, що сучасні русскіє - це зовсім не ті русичі (або русини) з Русі, а зовсім інша нація, інакше вони зберегли б свою рідну мову. Чия ж тоді слов’янська російська мова, якій нації вона належить, де її коріння і де знаходиться ця нація сьогодні?

Для відповіді на це питання потрібно уважно подивитися, які слов’янські племена і народності жили на цих територіях у давнину та в які нації вони сформувалися.

Ми всі, в минулому вихідці з німецько-французької колонії “Російської Імперії” й потім з московської колонії “Радянського Союзу” (СРСР), називаємо себе “російськомовними”, або “русскомовними”. Більшість з нас володіє сучасною російською (русскою) мовою, яка була в колонії загальною для усіх націй. За логікою речей вона має бути етнічно рідною мовою для росіян (русскіх), а вони в свою чергу повинні бути титульною нацією Росії. Але такої окремої нації “росіяни” не існує, а існує загальний російський багатонаціональний народ. Тобто, росіянами називаються усі мешканці Росії, незалежно від національності. Але самі росіяни так себе “росіянами” не називають, а замість терміну “росіянин” вони кажуть “русскій”.

У Росії проживає більше 35 різних націй, і усі вони називаються “русскіми”, або “росіянами”. Зазвичай, житель Росії, коли каже: “ми - русскіє...”, або “русскіє називали...”, “русскіє заснували...”, “русскіє перемогли...” - сам не розуміє, кого він має на увазі під цим словом, тому що при цьому сам може належати до однієї з чисельних націй Росії.

304. Чиїй нації належить сучасна російська (русская) мова?

Російська мова, як вже було зазначено вище, відноситься до слов’янської мовної групи: це очевидно на слух, і вона схожа на інші слов’янські мови. На кафедрах “слов’яністики” в університетах світу саме русская (російська) мова вважається головною, як найбільш вживана.

Існують реальні докази, що російській (русскій) мові не менш 800 років. Це аж ніяк не “новороб”, як вважають деякі дослідники, називаючи її отаким “есперанто”, вигаданим для європейської колонії “Російської Імперії”. Доказами слугують деякі старовинні літописи, стародавні документи, що збереглися цією мовою, зокрема так звані “берестяні грамоти”, датовані 1200-ми роками (були знайдені в 1900-их роках). Написи на них повністю відповідають російській (русскій) мові, граматично, з побудови слів та написання. Тобто, ця мова існувала вже в старі часи.

За сучасною “міфічною” класифікацією, на сучасних територіях Росії, України та Білорусі жили такі нації (в дужках вказуємо стару назву племені або народності, з яких вони пішли):

1) русскіє (з в’ятичів);

2) білоруси (з дреговичів, кривичів та радимичів);

3) українці (з полянів, древлян, уличів, волинян, сіверян, тиверців, білих хорватів).

Буцімто всі ці племена або народності були єдиним “давньорусскім” народом імперії “Київська Русь” з величезними територіями від Балтики і до Уралу. Але згодом деякі групки створили свої князівства та нібито розділилися, і тому Русь буцімто “розпалася”. Потім литовці і поляки окупували частину росіян (русскіх), після чого їх “зіпсували”, перетворивши на “білорусів” та “українців”. І російська (русская) мова, зіпсована поляками, стала називатися “українською”, а російська (русская) мова, зіпсована литовцями, стала називатися “білоруською”, хоча ці їхні мови насправді - це просто діалекти справжньої російської (русскої) мови. Ця дика мішанина понять сьогодні міцно вкоренилася в світогляді неосвічених мешканців Росії.

А тепер відкинемо пропаганду, яка сторіччями була спрямована на звеличення русскої нації і приниженні сусідніх націй, та розберемося, які північні слов’янські нації сформувалися насправді. І ось лише одній з них й належатиме по праву сучасна російська (русская) мова як етнічно рідна.

Принцип такий: кожна нація має власну мову і, якщо повезло, власну державу. Держава не могла ділитися на князівства і розпадатися на різні нації, як стверджують російські історики, а навпаки - князівства завжди об’єднувалися з часом в єдину державу, спочатку за спільною національною ознакою, а пізніше держави об’єднувалися в союзи (як Республіка, Євросоюз, тощо).

Із брошури австрійського дипломата Сигізмунда Герберштейна “Записки про московитські справи”, лат. Rerum Moscoviticarum Commentarii Synoptische, перераховуються назви племен, що сформували північні слов’янські нації. Ми взяли їх до уваги, а також - інформацію про діяльність відомих державних утворень, їхні відносини, що протягом століть панували у північних слов’ян, загальну інформацію про слов’янські мови.

305. Північні слов’янські нації

Отже, у північній частині Європи проживали наступні слов’янські нації: славини (новгородичі), плесковичі, літви, ляхи (поляки), руси (русичі, або русини), люди (юди, людичі), боеми (чехи), словаки, паннони (австрійці).

Ті слов’янські нації, які живуть на південь від паннонів - це вже південні слов’яни, про них ми зараз мову не ведемо, від північних слов’ян вони відмежовані високими горами Східними Альпами (в Австрії) та країною Угорщиною (Магьярією).

Тепер більше про племена і народності північних слов’ян:

1) славини - сучасні новгородичі. Вийшли з племен склавинів, сформувалися в народність  “славини ільменські”. Мешкали на річці Полтаї, притоці Двіни (Західний), навколо озера Ільмень (Ілмера). Сьогодні славинів називають “новгородичами”. У прадавнього голови племені було ім’я Славян, а його сестру звали Ільмера. Саме за іменем лідера народності країну славинів називали в давнину “Славія” або “Славянія”. Перше головне місто їх називалося “Славно”, його перейменували на Великий Новгород тільки у 1200-их роках або навіть пізніше. Сучасні славини, або новгородичі - це мешканці Новгородської області у складі Росії. Їхня мова називалася “славинська”, або “славенська”, а також “новгородська”. Іноді їхню мову називають “старославянською” або “давньорусскою”. Тексти славинською мовою можна почитати у “Гусинському”, “Переяславському” літописах (вони названі так за місцем знахідки, а не походження).

2) плесковичі - вийшли з племен північних кривичів. Мешкали у лісах між річками Західною Двіною і Петі. Нація плесковичів (або псковичів) сьогодні мешкає у Псковській області в складі Росії. Головне місто називалося Плеско, це сучасний Псков. Їхня псковська мова майже зникла. Псковською мовою теж написано кілька літописів. Саме в псковській мові використовуються такі дивні слова, як “прийдеша”, “смотреша”, “поимши”, “имущу”, “седоша”, “називаху”, “отвращахуся”, “присташя”, “начаша”, “поругавше” тощо. Псковська мова зустрічається у деяких літописах та перекладених наказах;

3) літви - сучасні білоруси. В вийшли з племен борисфенів. Нація сьогодні називається “білоруси”, так їх перейменували колонізатори за часів німецько-французької колонії “Російської Імперії”. Столицею спочатку було місто Кірнов, яке переменували на Мінськ (або Мєнськ, місто князя Міна), потім - Вільно, а сьогодні - знову Мінськ. Мова називалася літвинською (анг. lіthuanian), а приблизно останні сто років їхня мова називається білоруською;

4) ляхи - сучасні поляки. Вони вийшли з племен борисфенців, з яких виділилися народності мазовійців і померанців (мешкали в районах сучасних міст Варшава й Торунь); з племен віслян на річці Вісла, які обє’дналися у народність ляхи, за іменем їхнього лідера (мешкали у центральній та східній частині Польщі, у областях Підляське та Люблинське, біля міст Білосток, Люблин); народність полони - мешкають на півдні та заході Польщі, в областях Великопольській, Опольській і Малопольськй областях, навколо міст Краків, Ополе та Познань. Мають власну країну під назвою Польща. Головне місто було Краків, сьогодні - Варшава. Їхня мова називається польською;

5) руси, або русичі, русини - сьогодні частіше називаються українцями. Вийшли з племен киян, дулібів, білих хорватів, радимичів (від князя на ім’я Рад), друковичів (від князя на ім’я Друк), подолян (від князя на ім’я Подуола), сіверян (від князя на ім’я Сіверин). Мова їхня називалася руською (або русинською), а сьогодні - українською. Про руські, або русинські, народності детально вже описано у пункті 5;

6) люди, або юди, людичі, лютичі - сучасні лужицькі сорби. З племен полабів сформувалися народності люди (вони ж лютичі, лужичи, лужи, люди, лат. jude, юди), бодричі (або ободрити), мільчани. Людичі, бодричі і мільчани мешкали на території сучасної східної Німеччини, в області Бранденбург і в районах сучасних міст Берлін, Ратібор, Любек та Росток. Ці народності пізніше об’єдналися у ще більшу народність свеви (або суебі, лат. Suevi, Suebi, Suavi, англ. Suevians). Балтійське море раніше називалося за їхньою назвою - Свевським морем. Племена поморян та вандалів (анг. vandals) сформувалися в дві народності - кашуби (проживали біля сучасних міст Мальхов, Димін та Щецин) і венеди (нім. wenden). Кашуби і венеди мешкали у області Сілезія, в горах Судети - це гірський масив у південно-західній Польщі та північній Чехії, на витоках річок Вісла та Одер, а також на території сучасної Польщі у районах міст Вроцлав та Катовіце. Ці народності пізніше сформували націю під сучасною назвою “лужицькі сорби”.

Про слов’янську народність “вандали” згадують і австрійський дипломат Сигізмунд Герберштейн, і ченець Папи Вільям Рубрук, та інші. Людичі не встигли сформувати свою державу. У 600-их роках після жорстоких воєн з тюрингами - сусідньою нацією германської мовної групи з міста Ерфурт, частина народу пішла з пошуковими походами в північну Африку, в пошуках “чуда”, що їх захистить. Чудо вони знайшли, й частина їх повернулася додому, наприклад, таким був Сабріель, який відомий тим, що вів релігійні бесіди з косарським (хозарським, або українським) каганом Буланом “Оленем” I, який правив у 766-770 рр. Про це детальніше написано у пункті 68.

“Пілігрими” (тобто мандрівники-шукачі) привезли додому стародавні книги, а також небачений шрифт (писемність) і давню античну релігію - саме ними вони хотіли захистити свою приватність і незалежність.

Але в 900-их роках всі їхні землі окупували сакси - це також сусідня нація германської мовної групи з міст Гамбург, Ганновер, Магдебург. Ця подія призвела до відтоку населення й величезному потоку біженців до усіх сусідніх слов’янських країн. Там вони і розселилися окремими поселеннями, у містечках і у столицях - у Празі, Кракові, Варшаві, Вільно, Львові, Києві, Пскові і Новгороді. В Польщі, Русі і Літві їх називали “жидами”, від латинського “jude”, що пішло від назви “люди”, або “люти”, “лужи”. Пам’ятаємо, що білоруси і руси літери “j” та “s” вимовляли як “ж”. Ті лютичі, які залишилися в окупації, перейшли на германську старосаксонську мову, що наклалася на їхню рідну слов’янську сорбську. Ця суміш мов, в якій переважала саксонська, отримала назву “юдіш” - це назва мови лютичів на германський манер, тобто з німецьким закінченням “-isch”. Таке закінчення мають назви усіх мов німецькою, наприклад, Griechisch, Russisch, Ukrainisch, Polnisch, Italienisch. Сьогодні їхня рідна сорбська мова (нім. Sorbisch) офіційно визнана в Німеччині. Кафедра сорбської мови є в університеті Лейпцигу, її вивчають у деяких східно-німецьких школах.

7) боеми - сучасні чехи. Вийшли з племен моравів, дулібів, требовлян тощо. Вони сформувалися в народності боеми і чехи за назвою їхнього правителя на ім’я Богем. Раніше їхня країна називалася Боемія, а сьогодні - Чехія. Сьогодні нація офіційно називається “чехи”. Їхня столиця - місто Прага. Їхня мова називається чеською;

8) словаки - вийшли з племен само, коротанів (або “хорватів”), названих на честь своїх засновників, сформувалися в народність словаки. Цю народність очолював лідер з іменем Словак. Мають державу, яка називаються Словакія. Столиця - місто Братислава. Рідна мова називається словацькою;

9) паннони - проживають у центрі Європи на землях навколо міста Відень. Паннони були завойовані сусіднім кельтським народом норик (сучасними австрійцями) і втратили незалежність ще у 1300-их роках. Їхня рідна мова загубилася в століттях. Сьогодні паннони говорять тевтонською (тобто німецькою) мовою, й разом з кельтами нориками називаються “австрійцями”. Назва їхньої країни “Австрія” не має прив’язки ні до жодної нації, бо слово “Австрія”, нім. Österreich (Остерайх), з германських мов перекладається як “східна країна”, де слово “öster” значить схід, а “reich” значить “країна”, “держава”, аналог англійського слова “land”.

306. З якою з цих націй співвідноситься російська (русская) мова?

Отже, як ми знаємо, сьогодні на території північних слов’ян з описаних 9 націй у нас залишилося тільки 5 відомих й активних мов - це руська (або русинська, сучасна українська), польська, літвинська (білоруська), чеська і словацька. Неактивними залишилися 4 мови - це плесковська, славинська (новгородська), сорбська (лютицька, або лужицька) і паннонська. Але у нас у вжитку звідкись з’явилася ще одна активна слов'янська мова - русская (або російська). Відомо, що всі мови однієї мовної групи більш-менш схожі між собою, особливо у країнах, що межують одна з одною. Тобто поляк зрозуміє чеха, плескович - білоруса. Відповідно, новгородич краще за все зрозумів би плесковича та білоруса. Ми також знаємо, що сучасна російська мова дуже схожа на літвинську (білоруську).

Усі із вказаних 5-ти активних мов співвідносяться з конкретними націями: українська - з русами (русичами, або русинами), польська - з поляками, білоруська - з літвами, чеська - з чехами, словацька - зі словаками.

Без відповідної нації залишається тільки російська, або русская мова. Але, через те, що вона слов’янська, то повинна належати, відповідно, одній із забутих 4-ьох слов’янській націй, бо інших варіантів немає. За назвою цієї мови “російська”, або сучасна “русская”, було б логічно припустити, що вона повинна належати русам (русичам, або русинам). Але ми достеменно знаємо, що мова русів (русинів) сьогодні називається українською, що абсолютно доказано й не викликає жодних сумнівів. Мова лужицьких сорбів сьогодні знана в східній Німеччині, мова паннонів майже ніколи не вживалася та й мешкають вони далеко. Таким чином, у нас в запасі залишилося ще дві слов’янські нації: плесковичі й славини (новгородичі).

І тут напрошується лише один логічний висновок: сучасна російська мова належить або плесковичам, або славинам (новгородичам). Оскільки новгородичі були більш значущими за рівнем торгівлі, транзиту, мали розвинене відоме портове місто на торговому шляху “з варяг у греки” (тобто від германо-балто-слов’ян до Чорного моря), то більш логічно припустити, що їхня мова, яка називалася “славинською”, або “скловенською”, набагато більше була відомою в міжнародному середовищі, аніж плесковська.

Крім того, є ще два фактора: саме історію Новогардії (або “Новгородської республіки”) Росія часто використовує для своєї власної історії. Крім того, ця мова у світовій класифікації давніх мов також існує - під назвами “новгородський діалект” і “старославянська мова”. Саме нею знайшли декілька старовинних літописів. Тому найбільш вірогідно, що саме славинська (або новгородська) мова і називається сьогодні “російською”, або сучасною “русскою” - за назвою країни, в якій її стали активно використовувати.

Там, де сьогодні розташована столиця Росії, раніше була розташована країна волзьких фінн мокшей, яка називалася Московія. Рідною мовою мокш є мокшанська, що належить до фінської мовної групи. Це значить, що рідна мова корінних мешканців Московії (частини сучасної Росії) також не може бути російською (русскою), бо русская мова, як ми вже визначили - це слов’янська мова, а мова мокшей - фінська. А це значить, що російська (сучасна русская) мова ніколи не була рідною для жодної нації у Московії, тобто для сучасних русскіх вона чужа, запозичена.

Поглянемо на джерела славинської (новгородської) мови Новогардії уважніше. Наприклад:

1) підручник “Грамматіка словенска” та словник “Лексис” Лаврентія Зізанія - це граматика та словник перекладу слів зі славинської (новгородської) мови на старовинну руську (русинську, сучасну українську). Виданий підручник був наприкінці 1600-их років у місті Вільно - в столиці союзу Великого князівства Літовського, Руського і Жемайтського (ВКЛР);

2) берестяні новгородські грамоти: текст на них написаний у принципі майже сучасною русскою (російською) мовою, тією ж писемністю, що використовували споріднені руська (русинська) та літвинська мови - старою “грецькою кирилицею”;

3) славинською, або “словенською” (новгородською) мовою іноді перекладали (дуже мало) якісь накази або закони колишніх царів Московії - до відома окупованих народів Плесковії і Новогардії.

307. Старовинні книжки славинською (новгородською) мовою

308. Славинська (новгородська) мова стане “лінгва франка” на значній території Північної Азії

Отже, сучасна російська (русская) мова є рідною тільки для однієї нації - для славинів, або “скловенів”, яких сьогодні називають “новгородичами”. Тільки новгородичі мають право називати цю мову своєю рідною. Можливо, ця інформація шокує багатьох людей, які зараховують себе сьогодні до етнічної “русскої” нації, але факти кажуть самі за себе. Як і з чиєї злої волі славинська (новгородська) слаборозвинена мова стала поширюватися на великі території на схід і південь, як перетворилася на “креольську”, а також як стала найбільш вживаною серед інших мов слов’янської мовної групи  - це вже зовсім інша історія, яка візьме свій початок тільки у середині 1800-их років. Про те, що значить “креольська” мова, написано у Додатку 2 "Класифікація народів Європи та Північної Азії за типажами і мовами. Які нації живуть в Україні і Росії".